ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу!Слава Україні!

Маттео і Маріучча

Італійські народні казки

Жили у містечку Віджанелло дівчина Маріучча та юнак Маттео. Дівчина була така гарна, що її ніхто не називав інакше, як «прекрасна Маріучча». А юнак був серед однолітків найспритнішим, найсильнішим і найвідважнішим. Тому й не дивно, що, зустрівшись, молоді люди покохали одне одного. Ну, а вже раз покохалися, то й за весіллям справа не стала. У будинку батьків Маріуччі вже все було готове до весільного бенкету. Зарізали біле, як сніг ягнятко, двох баранів, засмажили купу зайців і більше сотні куріпок. По-старому звичаю біля місця, де мали сидіти молоді, поставили два плетені кошики з солодощами. Після весільного обіду наречений і наречена стануть обсипати один одного цукерками, щоб їхнє життя було солодким, як мед, з якого зварені ласощі.
Родичі та гості сходилися до будинку з усіх боків. Раптом вулицею на змиленому коні проскакав вершник. Він голосно повторював лише одне слово. Але це слово вселяло сум’яття в серця городян.

– Сарацини! Сарацини! – кричав вершник. І відразу з вершини пагорба, що здіймався над Віджанелло, залунав голос Коломбо та Пелліко – двох величезних морських мушель. У дні миру вони мовчали. Але як тільки Корсиканській землі загрожувала небезпека, дозорці підносили їх до вуст. Тоді Коломбо та Пелліко тривожно співали над долинами, скликаючи на битву синів Корсики. Усі чоловіки – від безвусих юнаків до сивобородих старців, – почувши їхній заклик, поспішали назустріч ворогові. Жоден із них не ухилявся від священного військового обов’язку.
Так і цього разу. Не встигли замовкнути Коломбо і Пелліко, як чоловіки, залишивши дружин і дітей, брязкаючи зброєю, рушили до берега моря, де висадилися сарацини. А попереду на доброму коні мчав Маттео.
Бій був жорстокий. Але мужність захисників не врятувала міста, тому що на кожного мешканця Відджанелло припадало десять сарацинів. Ворожі полчища увірвалися в місто, знищуючи все на своєму шляху.
Бідолашна, бідна Корсика! Лежать у руїнах спалені селища, спустошені родючі долини, а твоїх прекрасних дочок ведуть у рабство.
Не уникла сумної долі й Маріучча. Її краса вразила самого ватажка сарацинів. Він схопив дівчину і перекинув її через плече, як вовк овечку.
Незабаром сарацини з награбованим добром рушили назад до берега, де гойдалися на хвилях їхні човни.

А в цей час Маттео лежав під величезною смоковницею, що росла біля дороги. З ран його струменіла кров, в очах тьмяніло світло.
І ось повз нього пройшли сарацини з багатою здобиччю, з прекрасними бранками. Серед полонянок Маттео з жахом побачив свою наречену.
Юнак схопився, витяг до половини гострий меч з піхов, але сили покинули його, і він упав.
А сарацини пройшли, навіть не глянувши на нещасного.
Незабаром сутінки спустилися над спорожнілим Віджанелло. Настала ніч. І на полі, де вдень дзвеніли, схрещуючись і висікаючи іскри, мечі, з’явився володар Царства мертвих. Чорні ворони з карканням кружляли над його головою. Володар Царства мертвих повільно переходив від одного загиблого воїна до іншого і легко торкався їх своїм посохом. І ті, кого він торкнувся, ставали його підданими. Наблизився він і до Маттео, але, зазирнувши юнакові в обличчя, сказав:
– Цей поки що не підвладний мені. Він незабаром одужає від ран, йому судилося прожити довгі роки.
– На що мені життя, – простогнав Маттео, – коли рідне місто пограбоване, а та, що дорожча за життя, відведена в ганебний полон!
– Чи не хочеш ти сказати, смертний, що любов тобі миліша за сонячне світло і теплий хліб?
– Без Маріучі світ мені буде не милий і хліб не потрібен, – відповів Маттео. – І як я подивлюся в очі співгромадян? Я ж не зумів за них помститися. .
– А якщо я допоможу тобі, ти погодишся померти раніше за призначений тобі термін?
– Про що ти питаєш! Звісно так.
– Тоді пам’ятай, рівно за рік ти помреш! – Сказав володар мертвих і провів рукою над розпростертим тілом Маттео.

Відразу рани юнака загоїлися, він скочив на ноги і рвонувся в той бік, куди сарацини потягли Маріуччу. Володар мертвих зупинив його.
– Куди ти біжиш, нерозважливий! Один ти не здолаєш сарацин.
Він ударив посохом по стовбуру смоковниці. Дерево затремтіло від коріння до вершечку, і з гілок посипалися плоди та листя. Плоди вдарялися об землю, і на тому місці виростав воїн, одягнений у обладунки. Листя ставало карбованими щитами, бруньки – гострими списами. Перед Маттео вишикувався загін у тисячу воїнів. А стара смоковниця важко впала, підминаючи під себе і ламаючи вже мертві гілки.
Маттео махнув рукою, і військо рушило за ним.
Сарацини, п’яні від перемоги, розташувалися табором на березі. У цей досвітній час вони міцно спали біля похідних багать, виставивши лише дозорців.
Побачивши військо, що йшла на них, дозорці зчинили тривогу. Бій розгорівся. Він був кривавим, але недовгим. Лише жменька ворогів встигла дістатися човнів, решта полягли тут же на березі.
Маттео кинувся до зв’язаних полонянок. Гострим ножем він перерізав мотузки, що обплутували їх. Ось і Маріучча! Юнак гаряче обійняв кохану і повернувся, щоб подякувати своїм соратникам. Але воїни зникли, наче розтанули в повітрі. . .
Горе та радість змішалися у місті Віджанелло. Раділи, бо ворог був розбитий, дівчата повернулися до своїх домівок. Ліли сльози, тому що в багатьох сім’ях за столом під час обіду порожнім було місце чоловіка, чи брата, чи сина.

Сторінки: 1 2 3

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.8 / 5. Оцінили: 5

Поки немає оцінок...

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: