Мавпа та черепаха
Філіппінські народні казки
Жила колись дуже добра та довірлива черепаха. У неї було багато друзів, і серед них мавпа. Але ця мавпа не була справжнім другом, бо завжди думала тільки про себе.
Якось мавпа прийшла до черепахи і каже:
– Давай підемо до сусіднього села на свято, дня за три ми туди дістанемося.
– Давай, – погодилась черепаха.
І наступного ранку вони вирушили в дорогу. Мавпа була лінива і, щоб нести якомога менше, взяла з собою зовсім мало їжі. Черепаха ж, знаючи, що йти далеко, взяла з собою великий вузол з різною їжею. Побачивши, що мавпа дуже весела, йде без нічого, черепаха здивувалася і запитала:
– Що ж ти так мало взяла їжі в дорогу? Адже йти нам доведеться досить довго.
Але мавпа тільки засміялася у відповідь.
Вже другого дня їжа у мавпи скінчилася. Добра черепаха поділилася з нею своїми запасами, але мавпа була дуже ненажерлива. Вона швиденько з’їла все, чим пригостила її черепаха, і почала просити:
– Дай мені ще щось, я хочу їсти!
– Почекай трохи, – сказала черепаха, – ми ж тільки що поїли.
Вони пішли далі. Раптом мавпа зупинилась і сказала:
– Невже ти не можеш іти швидше?
– Не можу, – відповіла черепаха, – я несу на спині важку ношу.
– Дай я понесу вузол, тоді ми підемо швидше, – сказала хитра мавпа.
Довірлива черепаха віддала мавпі свій вузол. Та схопила його та й побігла.
– Зачекай мене! – благала черепаха.
Але мавпа крикнула тільки:
– Поспішайте, не відставай!
І зникла десь попереду, а черепаха, задихаючись від утоми, поповзла за нею слідом.
Нарешті, залишивши черепаху далеко позаду, мавпа видерлася на дерево біля дороги і подивилася, де її супутниця. Черепахи не було видно, і тоді мавпа, вмостившись на гілці, розв’язала вузол і накинулася на їжу. Черепаха тим часом доповзла до дерева і почала просити мавпу:
– Дай мені, будь ласка, щось із моїх припасів, я дуже втомилася і зголодніла.
Мавпа з’їла всі запаси черепахи
– Пройдемо ще трошки, – сказала брехлива мавпа, – скоро буде вода. Там і поїмо.
Черепасі тільки й залишалося, що послухати мавпу і повзти далі. Мавпа знову побігла вперед, а потім знову піднялася на дерево і доїла те, що залишалося з запасів черепахи.
Нарешті важко дихаючи, черепаха доповзла до дерева.
– Чому ти так відстала? — спитала мавпа.
– Тому що я голодна і я вже не маю сил йти швидше, – відповіла черепаха. – Віддай мені мою їжу.
– А в мене нічого не лишилося, ти дуже мало з собою взяла. Я з’їла все що було і все одно не наїлася.
Голодна черепаха мовчки поповзла за мавпою. Вони пройшли зовсім небагато, і зустріли мисливця. Мавпа, побачивши його, миттю видерлася на дерево, а черепасі сховатися було нікуди, і мисливець упіймав її.
Мавпа, дивлячись, як мисливець забирає черепаху з собою, почала над нею потішатися:
– Ну що, доповзала? Не повзати треба, а лізти на дерева, як я!
Але мисливець цей був доброю людиною. Він не вбив черепаху, а прив’язав до банана і став добре годувати її і піклуватися про неї.
Минуло кілька днів, і мавпа випадково натрапила на будинок мисливця. Побачивши черепаху прив’язану до банана, вона знову почала з неї насміхатися:
– Що це ти не повзеш додому, а сидиш під бананом? Погуляла б як я!
– А навіщо мені повзти додому? Мені й тут добре – бачиш, скільки переді мною їжі?
Мавпі стало дуже завидно. Не сказавши жодного слова, вона пішла.
Коли настала ніч і мисливець ліг спати, мавпа підійшла до черепахи і попросила:
– Пусти мене на своє місце.
– Не пущу, мені й самій тут добре, – відповіла черепаха.
– Ну, хоч ненадовго! – Почала благати її мавпа.
Зрештою черепаха погодилася. Мавпа відв’язала черепаху та прив’язала себе. Черепаха поповзла до дому, а мавпа, радіючи, що перехитрила її, стала з нетерпінням чекати ранку. Вона думала про те, чим нагодує її мисливець, коли прокинеться.
Прокинувшись рано-вранці, мисливець виглянув у вікно і побачив під бананом мавпу. Він вирішив, що вона краде його банани, схопив палицю і вискочив із хати. Мавпі ще пощастило – мотузка виявилася тонкою і обірвалася, коли мавпа ухилялася від ударів. З усіх ніг кинулася мавпа в ліс, подалі від мисливця та його банана.
Ось як була покарана брехлива і заздрісна мавпа.