Мавпа та лисиця

Було це за давніх часів. Надумалися якось
лісові звірі обрати собі царя. Посходилися
вони на велику галявину й по тривалій
суперечці [191]поклали: нехай кожен покаже, на
що він здатен. Хто зробить щось найкраще –
того й оберуть царем.

Посідали всі кружка, залишивши на
середині вільне місце. Туди виходили один
за одним звірі й показували різні штуки.

Перший вийшов могутній лев і так заревів,
аж земля затремтіла. Звірі, жахнувшися,
сховалися одне за одного, а малеча, плачучи,
тулилася до матерів.

Потім виступив слон із стовбуром
величезного дерева в хоботі. Легко, мов пір’їну
підняв деревину й поклав собі на спину, а
потім жбурнув далеко геть.

За ним вийшов тигр. Примірився – і одним
стрибком перескочив галявину.

Показав себе й заєць – так прудко помчав
колом, що не встигли звірі змигнути оком, як
він уже тричі оббіг галявину.

Кінь перескочив високу жердину; кріт за
мить прорив підземний хід під галявиною.
Віслюк похвалився своїм голосом; два півні
показали своє бойове мистецтво в герці.

Останньою вийшла мавпа й затанцювала так
кумедно, що всі зареготали. Всі звірі –
великі [192]та малі, дужі та слабкі – аж
качалися, аж за животи бралися. V,

Сміялися довго – поки мавпа покинула
танцювати. А тоді Зусібіч загукали:

– Мавпа! Мавпа – ось наш цар!

– Іншого царя не треба!

Лиш один звір не сміявся, не кричав, не
плескав у долоні – лисиця. Вона крутилася
поміж усіх і бурчала:

– Чи ви при своєму глуздові? Мавпа – цар?! Та
хто вона за одна та мавпа? Тільки й уміє, що
блазнювати та гризти горіхи. А чи годна вона
звитяжно воювати, як належить цареві? Ні. Чи
годна дати всьому лад? Ні. Чи годна
розпізнати потаємних ворогів і дати їм
такого перцю, щоб на все життя затямили? Чи
годна їх обхитрувати? Ні, ні, ні! Чи вміє вона
красно говорити? Ні, де там! То що ж вона тоді
вміє? У танцях вихилятися та люд потішати?
Де ж пак – які заслуги!

І, глянувши на мавпу, лисиця докинула:

– Диви, як набундючилася! Було б чого! Та
раптом очі лисиці спалахнули, і в них

майнула лукава усмішка.

– Ну, зажди, я тобі зараз утну! Відійшла
лисиця далеченько й спинилася під [193]високим
деревом. Ще коли бігла на галявину, бачила
там пастку, а в ній шматок м’яса. Лисиця
скрушно похитала головою:

– Якийсь бідолаха попадеться туди! Тепер
підбігла вона до дерева, глянула -м’ясо на
місці. Лисиця помчала назад на галявину.
Мавпу й досі оточували звірі.

– Ану розступіться, дайте дорогу! І я хочу
привітати царя!

Звірі розступилися.

– Хай живе наш цар! – закричала лисиця й
тричі вклонилася мавпі.- Хай живе царська
корона – наша честь і гордість! Щасливого
царювання тобі, твоїм дітям, онукам і всьому
твоєму родові довіку.

І, повернувшись до звірів, солоденько
мовила:

– Ви обрали справжнього царя.

– Красно дякую,- відповіла мавпа,
скривившися так кумедно, що звірі
засміялися.

Лисиця подумки зауважила: «Стривайте
лишень – зараз ще не так реготатимете».

– Царю мій,- провадила далі вголос,- я давно
мріяла зробити тобі подарунок. Але я бідна
лисиця і не маю нічого, гідного твоєї величі.
Та сьогодні мені пощастило – я знайшла [194] в
лісі скарб. Тож прийми його від мене, бо
тільки царям належить володіти скарбами.

– Який скарб? – спитала мавпа.

– Ходімо, царю мій, я покажу.

– Ходімо,- радо згодилась мавпа та й
подалася за лисицею.

– Ану ж бо й ми глянемо,- сказав котрийсь із
звірів.

– Ходімо всі! Ходімо!

І всі посунули слідом за мавпою. Незабаром
лисиця спинилася й, показавши мавпі на м’ясо
в пастці, мовила:

– Скарб там, царю мій! Візьми-но його сам.
Мавпа, простягши руки, прожогом кинулась до
пастки. Аж раптом щось клацнуло, й пастка
защепнулася.

– Гей, лисице, тут тільки шматок м’яса! Це
такий скарб? Ану відчини мені, я хочу вийти! –
жалібно загукала мавпа.

– Стривай, пані мавпо,- сказала лисиця,
забачивши на стежці звірів.- Зажди трохи,
вийдеш.

Коли звірі підійшли ближче, лисиця
показала їм на мавпу:

– Бачите, якого царя ви обрали? Пишайтеся
тепер ним! [195]

Звірі оточили пастку. Дивляться – а там
мавпа, зіщулена й жалюгідна.

– Що сталося? – питають здивовані звірі.- Як
вона туди влізла? Де скарб?

– Спитайте її! – переможно засміялася
лисиця.- А скарб – то шматок м’яса! Пані мавпа
кинулась у воду, не спитавши броду. От і
вскочила в халепу. І цього недоумка, любі
мої, ви обрали царем? Чого ж мовчите?

Звірі дивилися то на лисицю, то на мавпу.
Нарешті озвався вовк:

– Правду лисиця каже!

– Авжеж, правду! – підхопили всі.- Ніяк не
випадає мавпі царювати!

– Тож скиньмо її з престолу! – вигукнула
лисиця.- Бо інакше весь світ з нас
глузуватиме!

– Мудро каже лисиця… Та спершу визволимо
мавпу з пастки. А потім оберемо нового царя!

– Чудово! – зраділа лисиця.- Нарешті я чую
голос розуму.

Отож випустили звірі мавпу та добре
посміялися з неї. А згодом посідали знову
кружка на галявині – обирати нового царя.

Вийшла на середину лисиця й сказала: [196]

– Тепер будьте розважні. Правду кажучи,
сердешна мавпа не винна. Що вона вміла – те й
показувала. Винні ви самі, бо ні сіло ні
впало обрали царем блазня, не подумавши, до
якого лиха він може вас довести.