Мавпячий хвіст

Якось вирішила одна мавпа піти по світу — пошукати, чи не трапиться їй вигідне діло. Думала вона, думала, з чого почати, і нарешті, вгледівши вдалині віз, запряжений волами, сіла край дороги. Хвіст поклала на дорогу й стала чекати, що буде далі.
Коли віз під’їхав, їздовий побачив, що на дорозі лежить мавпячий хвіст. Він зупинив волів і гукнув:

— Гей, мавпо, забери свій довгий хвіст, а то переїду!

— Не заберу,— сказала мавпа.

Віз поїхав, і колесо перерізало мавпячий хвіст.
Мавпа зчинила лемент:

— Оддай хвіст! Оддай хвіст! А не віддаси хвоста — давай ніж.

І так вона причепилася до їздового, що той витяг з-за пояса ніж і сказав:
— Хай тобі грець! Бери, тільки замовкни, а то прямо голова рнозвалюється!

Взяла мавпа ніж і пішла далі, дуже задоволена собою.

— Я хвіст загубила, а ніж знайшла! Трам-там-там! Я кроком веселим рушаю в Анголу!

Йшла мавпа, йшла, аж бачить — сидить старий негр і плете корзини з ліан, а ліани розриває зубами.

— Здрастуй, друже! — вигукнула мавпа.— Жаль мені дивитися на тебе! Де ж таке видано, щоб ліани розривали зубами? На ось ніж. Гострий!

Негр узяв ніж, але тільки-но став різати ліану, як ніж переломився навпіл.

Мавпа зняла такий лемент, аж у вухах дзвеніло:

— Віддай ніж, віддай ніж, ну, хоч половинку! А не віддаси половинку — давай корзинку!

Бідний негр урешті-решт дав нахабній мавпі корзинку.

Мавпа пішла далі, задоволено мугикаючи собі під ніс:

— Я хвіст загубила, а ніж знайшла, за його половинку дістала корзинку. Трам-там-там, трам-там-там! Я кроком веселим рушаю в Анголу!

Йшла мавпа, йшла, аж бачить — стоїть здорова піч, і жінка витягає з печі гарячі буханці та кладе собі в пелену.

— Оце так! — сказала мавпа.— Де ж таке видано, люба сеньйоро, щоб хліб клали в пелену? Візьми ось корзинку.

Жінка взяла корзинку, але коли почала кидати в неї хліб, у корзинки випало дно.
Мавпа зняла такий лемент, аж у голові паморочилося:

— Віддай корзинку, віддай корзинку! Або дай мені хліба!

Жінка дала мавпі цілий буханець. Мавпа застрибала з радощів і заспівала:

— Я хвіст загубила, а ніж знайшла, за його половинку дістала корзинку, корзинка порвалась, я з хлібом зосталась! Трам-там-там! Трам-там-там! Я кроком веселим рушаю в Анголу!

І мавпа, дуже задоволена, подалася далі, жуючи хліб.

— Куди вона подалася? — спитала Емілія.— В Анголу?

— Звідки я знаю куди? — відповіла тітонька Настасія.— Тільки навряд чи в Анголу — то дуже далеко. Скоріше за все вона пішла до лісу… Ліс для мавпи — все одно що Ангола.

— Я думала, що казка закінчиться краще,— промовила Носинка.— Мені сподобалось, як хитро здобула мавпа ніж, корзинку і хліб. Але поміняти свій власний хвіст на ніж! Вигідне діло, нічого не скажеш!

— Ні, мавпа дурна. Адже вона міняла кращі речі на гірші,— засміявся Педрінью.

— Так, вона дурненька! — вигукнула Емілія.— Віддати власний хвіст за якийсь там нікчемний ніж! Адже він одразу переломився, коли негр став різати ліану. Це дуже непрактично!

— А потім обміняти ніж на стару, гнилу корзинку! І зрештою віддати її за буханець хліба! З’їла мавпа хліб та й залишилася і без корзинки, і без ножа, і без хвоста! Оце називається «мавпяча оборудка».

— А ще кажуть, що мавпи хитрі! — засміялася Носинка.

— Ні, в народних казках найхитріша лисиця або
черепаха, а не мавпа,— сказала донна Бента.— Лисиця — це втілення хитрості. І коли про якогось політика ми хочемо сказати, що він усіх обдурює, то кажемо:
«Стара лисиця!» А черепаху вважають дуже тямущою. Чому — не знаю. Мавпи ж у казках — бевзі та роззяви. Такі, як оця, з казки тітоньки Настасії. Вона подалася до лісу, жуючи хліб, дуже задоволена, і навіть не згадала, що залишилась без хвоста.

— Нічого — в лісі згадає! — вигукнула Емілія.— Вилізе на дерево, схоче погойдатися — а хвоста немає! Тоді й зрозуміє, що вчинила безглуздо! Адже мавпа без хвоста — справжня каліка! Всім своїм чудесам спритності мавпа завдячує своєму хвосту! Ото дурна, так дурна!