Мавпи-танцюристки

Якось єгипетський цар забрів, гуляючи, до
чудового лісу, де росли банани, горіхи й
хурма. Відтоді цар щодня ходив у ліс,
дивувався з папуг, що вигравали барвистим
пір’ям, сміявся з мавп, що стрибали по
деревах, рвали банани та горіхи й, облущивши,
з’їдали їх. І ось одного дня цар мовив до
свого почту:

– Мені спало на думку зібрати стадо мавп і
навчити їх танців.

– Що ти, наш володарю! Хіба таке можливе? –
здивувався почет.

– А чому б і ні? Мавпи дуже люблять
наслідувати людей. Побачить вона, скажімо,
що людина зачісується, і собі шкребе голову.
Хай тільки побачить танок – одразу сама
затанцює. Тож накажіть спіймати кілька
десятків мавп і привезти їх до палацу.

Коли мавп привезено до палацу, цар звелів
покликати танцюристів.

– Заженіть мавп до великої зали й
спробуйте навчити їх танців. Та дбайте про
них, годуйте добре, щоб не відчували вони
неволі.

Танцюристи загнали мавп до зали й
заходилися виконувати царське веління. Аж
ось за [116]кілька день один з них прийшов до
царя й каже:

__ Царю наш! Мавпи навчилися танцювати,

та ще й як! Вони вивчили всі танці.
Танцюють навіть краще за нас! А що вже
тішаться! Ходи сам подивись!

Цар подивився й очам не повірив. Десятеро
мавп танцювали так вправно й завзято, аж дух
забивало з подиву. Захоплений цар звелів
нагородити кожну мавпу торбинкою золотих.

Потім наказав покликати кравців. А коли ті
прийшли й уклонилися, сказав:

– Пошийте для мавп гарне, барвисте вбрання.
І щоб не було однакового. Не шкодуйте краму
й золота на оздоби, робіть якнайкраще. Бо за
тиждень у палаці – велике свято, і мавпи на
ньому танцюватимуть. Такого свята досі не
бачили!

За тиждень усе було готове. Палац, до якого
посходились вдягнеш в шовки та оксамити
вельможні гості, сяяв оздобами. Цар з
царицею Щиро вітали всіх, частували
пресмачними стравами й найсолодшими
напоями. А потім Цар провів гостей до зали з
коном і музиками.

Посідали на свої місця цар з царицею, а за
ними й гості. Аж тут на кін вибігли мавпи в
барвистому вбранні, в машкарах – дуже
кумедні [117] й симпатичні. Гості весело
засміялися. Музики заграли, мавпи пішли в
веселий, бурхливий танок. Гості дивилися й
чудувалися. Щоб мавпи та були на таке здатні?
Неймовірно!

Серед гостей був один молодик, який дуже
полюбляв жартувати. Дивився, дивився на
мавп – аж ось сяйнула йому думка.

Молодик вийшов до вітальні, взяв з таці
жменю горіхів і, вернувшися до зали,
підкрався до кону та й поклав горіхи на
краєчок.

Ніхто з гостей того не завважив, але мавпи
відразу помітили горіхи.

І таке тут почалося, що годі й розповісти!

Мавпи кинулися до горіхів, забувши, що
вони танцюристки і на них дивляться цар з
гостями. Штовхалися, чубилися, здирали одна
з одної машкари. Коли якійсь удавалося
вхопити горіх, решта налітали на неї,
шарпали, шматували чудове вбрання.

На кону зчинився неймовірний шарварок.
Мавпи розшаленіли, билися так, аж шерсть
летіла.

В залі всі реготали, і найдужче – цар. А
старий слуга, що дивився на все те в двері,
похитав головою і сказав іншому: [118]

Мавпа є мавпа і мавпою зостанеться, хоч би
як її вимуштрували, хоч би чого навчили.