TOU

Мені нікого не треба!

Казки Люсі Робін ( Людмила Дробина)

На лісовій галявинці, в густій зеленій траві, серед запашних квітів живе коник-стрибунець Кузя. Веселий, швидкий і, звісно, дуже стрибучий. Стрибати Кузя любить понад усе і, мушу
сказати, йому це напрочуд добре вдається.

— Юху, стриб-скок, стриб-скок!

Якось Кузя так захопився, що дострибав аж до великого мурашника. Коник був ще молодим і донині не бачив жодного мурашки. Кузя зацікавлено дивився на працелюбних мурашок,
що метушилися біля свого величезного житла. Зрештою він вирішив познайомитися:

— А хто ви такі, і як вас усіх звати? — поцікавився Кузя.

Один мурашка зупинився і відповів:

— Ми — мурахи. А мене звати Мікі.

— А що ви робите?— поцікавився стрибунець.

— Ми працюємо, — гордовито пояснив Мікі, — укріплюємо наш мурашник, носимо їжу і піклуємося про маленьких мурашок.

— А вам не тісно? Вас так багато — як ви там всі помістилися? — розпитував Кузя.

— Ні, зовсім не тісно, — впевнено відповів новий знайомий. — Нам тут дуже добре.

Кузя довго розпитував, а тоді зневажливо кинув:

— І як таке може подобатися? Це ж, напевно, дуже незручно — жити разом. Усі тобі заважають, галасують… Хіба тобі не набридло тут з усіма? Краще бути
одному, як я, наприклад.

— Ні, ми завжди разом — і в цьому наша сила, — відповів Мікі й задоволено усміхнувся.

Але стибунець йому не повірив:

— Який жах! Як мені тебе шкода, Мікі! Насправді краще, коли ти сам-один. Ось подивися на мене: що хочу, те й роблю, і ніхто мені не указ, стрибаю собі, куди і як хочу, — упевнено продовжував переконувати Кузя.

— А як щодо друзів? — запитав Мікі.

— А навіщо мені ті друзі? Я й сам чудово живу. Диви-но!

І коник-стрибунець весело пострибав далі в ліс, а Мікі залишився біля свого мурашника. Кузя стрибав і сміявся, згадуючи, що мурашка Мікі сказав про друзів.

— Як добре, що я сам по собі, — радісно усміхався коник стрибунець. — І мені ніхто не потріб…

Не встиг Кузя договорити, аж раптом застряг — ні туди і ні сюди.

— Ой-ой-ой! Як звідси вистрибнути? — дивувався Кузя, на­магаючись вибратися із пастки. — І як я тут опинився?

Коник так захопився, що не розбирав дороги. У цій місцині він ще не був — і коли вчергове стрибнув, то плюхнувся прямісінько в калюжу. І це була дуже небезпечна калюжа! Вона
підсохла на сонечку і перетворилася на маленьке болото. От у ньому Кузя і застряг. Він щосили намагався вибратися на сухе місце, але як не пручався, все було марно.

— Що ж мені робити? — перелякався Кузя. Місце було незнайоме, а пастка — підступна. Він застряг у болоті й не розумів, як вибратися, а ще ж нікого не було поруч. Кузя почувався безпомічним і украй самотнім. У цій калюжі було дуже страшно. Якщо нагодиться якась голодна пташка чи жаба, вони охоче поласують самотнім стрибунцем…
І тут Кузя у відчаї закричав:

— Агов, хто-небудь! Врятуйте мене! Ну, будь ласка!!!

— Хто ж мені тут допоможе? — ледь чутно пролепетав сам до себе Кузя. — Я ж нікого не знаю.

Єдиний, кого Кузя знав, це був Мікі, з яким він щойно по­­­­знайомився. Але Кузя так нечемно з ним обійшовся, що навряд чи той поспішить на допомогу конику-стрибунцю. Проте
мураха Мікі був єдиним знайомим, тож Кузя вирішив покликати його на допомогу.— Мікі! Мікі-і-і-і! Допоможи! Рятуй! — закричав з надією Кузя.

Тим часом Мікі з іншими мурахами порався біля своєї величезної домівки. Раптом він почув, що його кличуть, і голос був ніби його нового знайомого Кузі.

— Мікі! Мікі! Допоможи! — розпачливо кричав коник – стрибунець.

— Гм, мабуть, почулося. Хто-хто, але це точно не Кузя. Він любить бути один і ніхто йому не потрібен, — отак вирішив Мікі й узявся до роботи. — Отож працюватиму собі далі.

— Мікі, Мікі! — не припиняв кликати Кузя, борсаючись у багнюці. Мурашка Мікі був єдиний його знайомець у цих місцях.

Але і він не приходив на допомогу. Зрештою Кузя втомився і зневірився. Він зрозумів, що його ніхто не врятує. Конику – стрибунцю стало так гірко, що він заплакав. Аж раптом з трави вигулькнув Мікі.

— Це ти мене кликав? — запитав мураха, підійшовши до застряглого коника.

— Так, це я. Я застряг і не можу вибратися, — не вірячи своїм очам, крізь сльози пояснив Кузя.

— І як це ти примудрився сюди влипнути? — здивувався Мікі, бо болото, де сидів стрибунець, було зовсім невеличким. — Чекай, зараз витягну тебе.

— Ох, та як ти мене один витягнеш? Ти ж такий маленький, — приречено зітхнув Кузя. Мікі лише усміхнувся:

— Хіба я один? Ми з друзями завжди разом! А я ж тобі казав, що коли ми разом — ми сильні.

І тут з трави вигулькнула чималенька команда мурах.

— Ось який у мене план… — узявся командувати Мікі.

А його друзі, як маленька армія, швидко розподілилися і почали витягувати Кузю.

Один шукав палички і листочки, другий зносив їх до коника, щоб той міг спертися передніми лапками, а інші носили довгі стеблинки трави, щоб прокласти місточок. Тим часом
Мікі підбадьорював Кузю, втішав і обіцяв, що його не кинуть у біді й обов’язково визволять з пастки. І от рятувальна операція закінчилася. Кузя сперся лапками на палички і листочки — і вистрибнув з болота на тверду землю. Небезпечна пригода залишилася позаду, тепер коник був у безпеці. Стрибунець аж не вірив, що так швидко звільнився. Та найбільше його вразив Мікі разом зі своїми друзями. Вони таки прийшли і врятували його.

Сторінки: 1 2

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 17

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Казки на ніч”
Люсі Робін ( Людмила Дробина)
Видавництво: “ Махаон-Україна”
м. Харків, 2022 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: