TOU

Мімірова голова та Одінове око

Міфи та легенди Скандинавії

В Йотунхеймі, на батьківщині велетнів, є колодязь Міміра. Глибокі підземні води цього колодязя живлять світове дерево Іґґдрасілль. Мімір, мудрець і хранитель пам’яті, знає чимало. Його колодязь дає мудрість, і коли світ тільки починав розвиватись, Мімір щодня занурював у колодязь ріг, відомий як Ґ’яллархорн, і пив із нього воду.
Якось давним-давно, на зорі світів, Одін накинув свого довгого плаща, одягнув капелюха і під виглядом мандрівника вирушив у Країну велетнів, ризикуючи життям, щоб дістатися до Міміра, який був його дядьком, і здобути мудрість.
— Один ковток води із твого колодязя, дядьку Міміре, — мовив Одін, коли прибув до тієї країни. — Це єдине, про що я прошу.
Мімір заперечно похитав головою. З колодязя не пив ніхто, окрім самого Міміра. Він не сказав ані слова: як відомо, горя не знають ті, хто мовчить.[2]
— Але ж я твій племінник, — нагадав Одін. — Моя мати Бестла була твоєю сестрою.
— Цього замало, — відказав Мімір.
— Лише один ковток. Вода із твого колодязя дасть мені мудрість, Міміре. Назви свою ціну.
— Твоє око — ось моя ціна, — сказав Мімір. — Твоє око в моєму джерелі.
Одін не став питати, чи жартує велетень. Подорож Країною велетнів до колодязя Міміра була довгою і небезпечною. Він ризикував життям, щоб сюди дістатись, а тому заради омріяної мудрості був готовий і на значно більші жертви.
Обличчя Одіна виражало готовність.
— Дай мені ножа, — тільки й мовив він.
Зробивши те, що треба, Одін обережно поклав око до джерела. Воно дивилося на нього крізь воду. Потім Одін занурив Ґ’яллархорн до Мімірового джерела і приклав ріг до губ. Вода була холодною. Він випив все до останньої краплини й відчув, як у ньому розлилася мудрість. До того ж він став бачити далі й чіткіше одним оком, ніж коли-небудь бачив двома.
З того часу в Одіна з’явилися нові імена: його називали і Блінд, себто «Сліпий», і Хоар — «Одноокий» і навіть Балєйґ — «Палке Око».
Око Одіна, сліпе і водночас всевидяче, досі залишається в колодязі Міміра — його зберігають води, що живлять світове дерево.
Минали роки. Наприкінці війни між асами та ванами, коли вони обмінювалися воїнами та командирами, Одін відправив Міміра до ванів як радника аса Хьоніра, який мав стати новим головою ванів.
Хьонір був високим, привабливим і взагалі мав королівський вигляд. Коли Мімір був поряд із ним, Хьонір також говорив як король і приймав мудрі рішення. Але коли Міміра не було, Хьонір без кінця вагався, і невдовзі ванам це набридло. Вони вирішили помститися, але не Хьоніру, а Міміру: вани відтяли йому голову і відправили її Одіну.
Одін не розгубився. Він натер голову Міміра особливими травами, щоб вона не зігнила, і зачаклував її замовляннями та заклинаннями, аби його знання не були втрачені. Згодом Мімір розплющив очі й заговорив до Одіна. Його порада, як завжди, була слушною. Прислухавшись до неї, Одін відніс голову Міміра до джерела під світовим деревом і поклав її там, поряд зі своїм оком, у водах, яким відомо про майбутнє і минуле.
Він віддав ріг Ґ’яллархорн Хеймдаллю, охоронцю богів. Звук Ґ’яллархорна здатний розбудити богів, де б вони не були і як би міцно не спали.
Однак Хеймдалль просурмить у Ґ’яллархорн лише раз, коли настане кінець всього сущого — Раґнарьок.

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Скандинавська міфологія”
Автор – Ніл Гейман
Переклад – М. Бакалова
Видавництво: “КМБУКС”

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: