<

Мішок яблук

Казки Владіміра Сутєєва

Пішов якось Заєць з мішком до лісу, пошукати грибів або ягід для своїх зайченят.

Ходив, ходив, але щось нічого йому не попадалося: ані грибів, ані ягід.

Та раптом посеред зеленої галявини побачив він дику яблуню. А рум’яних яблук на ній та під нею — видимо-невидимо! Не кваплячись, розкрив Заєць свій мішок і почав у нього яблука збирати.

Тут Ворона прилетіла, на пеньку всілася і каркає:

— Карр! Карр! Неподобство! Якщо кожен буде сюди приходити, то жодного яблука не залишиться!

— Даремно каркаєш, — каже Заєць, — тут яблук на весь ліс вистачить. А в мене зайченята вдома голодні сидять.

Набрав Заєць повний мішок яблук. Мішок важкий — не підняти. Насилу потяг його Заєць і волочить по лісовій стежці…

Аж раптом голова його впнулася в щось м’яке. Підняв голову Заєць і обімлів — перед ним Ведмідь стоїть!

— Що у тебе в мішку? — питає Ведмідь. Заєць отямився, розкрив мішок і каже:

— Ось… Яблука… Пригощайтеся, дядько Мишко!

Надкусив Ведмідь одне яблуко.

— Нічого яблучка! Свіженькі! — проревів він, набрав велику жменю яблук і пішов своєю дорогою.

А Заєць — теж пішов, додому.

Йде Заєць лісом, раптом з усіх боків налетіли на нього білченята, пищать хором:

— Дядьку Заєць! Дядьку Заєць! Дайте яблучок!

Нічого не поробиш, довелося знову мішок відкрити.

По дорозі додому Заєць зустрів свого старого приятеля — Їжака.

— Куди йдеш, Колюча Голова? — запитав Заєць.

— Та от, по гриби вирішив сходити, а грибів щось ніде не видно. Гуляю з порожнім кошиком.

— Ти краще в мене яблучок візьми. Бери, не соромся, у мене їх багато! — сказав Заєць і насипав Їжаку повний кошик яблук.

Вийшов Заєць на лужок, а там Коза зі своїми козенятами гуляє. Їх Заєць теж яблуками пригостив.

Ходив, ходив Заєць, нарешті втомився.

Присів відпочити, як раптом земля заворушилася, і під Зайцем виріс горбок. Впав Заєць, дивиться — а то Кріт. Принюхався Кріт, угледів своїми сліпими очима яблука, як же його не почастувати? Набрав Кріт собі скільки зміг, потім каже:

— Спасибі, друже! — і зник під землею.

А в заячій хатинці вже давно чекають на Татка Зайця. Щоб час швидше минав, розповідає Мама Зайчиха казку своїм голодним зайченятам.

І тут хтось постукав у двері…

Двері відчинилися, і на порозі з’явилися білченята з великим кошиком, повним горіхів.

— Ось! Це вам мама просила передати! — пропищали білченята і втекли.

— Дива… — прошепотіла Зайчиха.

Тут прийшов Їжачок з кошиком, повним грибів.

— Господар вдома? — питає він у Зайчихи.

— Та ні. Як зранку пішов, так і не повертався.

Попрощався Їжак, пішов, а кошик з грибами залишив зайцям.

Сусідка Коза принесла капусти і глечик молока.

— Це для ваших діток.

Та це ще не все!

Зі стуком відкинулася кришка погребу, і з неї показалася голова Крота.

— Це хата Зайця? — запитав він.

— Так, ми тут живемо, — відповіла Зайчиха.

— Отже, я правильно підкоп зробив! — зрадів Кріт, і полетіли з погреба до хати всякі овочі: морква, картопля, петрушка, буряк. — Привіт Зайцю! — гукнув Кріт і зник під землею.

А Заєць тим часом йде лісом, майже порожній мішок несе.

І Ворона від нього все не відстає та каркає:

— Карр! Карр! Усім яблука роздавав, а мене хоч би одним яблучком пригостив!

Зніяковів Заєць, витрусив з мішка останнє яблуко:

— Ось… найкраще! Клюй на здоров’я!

— Оце треба мені твоє яблуко! Я їх терпіти не можу! – відповідає вередлива ворона.

Та знов до Зайця чіпляється:

— Карр! Карр! Що робиться! Рідним голодним діткам порожній мішок несе!

— А я… А я зараз назад у ліс піду і знову повний мішок наберу!

— Куди ж ти підеш, дурний! Дивись, яка хмара збирається!

І справді, дощ почався.

Побіг Заєць назад у ліс.

А коли прибіг до своєї заповітної яблуні, бачить — під нею Вовк сидить.

Побачив Вовк Зайця, облизався і питає:

— Що тобі тут треба?

— Я… Яблучок хотів зібрати… Зайченятам…

— То ти, яблучка любиш?

— Лю… Люблю…

— А я зайців дуже люблю! — Вовк загарчав і кинувся на Зайця.

Не розгубився Заєць, розкрив перед собою мішок…

та накинув його Вовкові на голову!

А сам — тікати!

Тільки пізно вночі приплентався Заєць до своєї хатинки.

А вдома давно спали міцним сном ситі зайченята. Тільки одна Зайчиха не спала, чекала на Зайця.

Раптом рипнули двері.

Підхопилися зайченята.

— Ура! Татко прийшов!

Зайчиха підбігла до дверей: на порозі стояв Заєць, весь мокрий.

— Я нічого… зовсім нічого не приніс… — прошепотів він.

— Зайчику мій бідолашний! — вигукнула Зайчиха.

Та раптом страшний удар струсонув будинок.

— Це він! Вовк! Замкніть двері! Ховайтеся всі! — закричав Заєць.

Задзвеніли шибки, відчинилося віконце, і з’явилася велика голова Ведмедя.

— На от! Тримай від мене подарунок, — прогарчав Ведмідь. — Справжній мед, липовий…

Вранці вся заяча родина зібралася за столом. А на столі чого тільки немає! Гриби і горіхи, буряк і капуста, мед і ріпа, морква і картопля.

А зла Ворона все дивується:

— Ніяк не збагну: як могло з порожнього мішка стільки добра взятися?

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Улюблені казки”

В. Сутеев

Серія :”Бібліотечка нашої малечі”

Видавництво: “АСТ”

Залишити коментар