Міст

Великий новий міст, схожий на слона, ступив у річку.

– Бр-р! – сказав він. – Яка холодна вода!

Міст швидко підняв над водою одну ногу. Він хотів було вибігти з холодної води на берег. Але тут його покликав Муляр. Той, що будував цей міст.

– Опусти ногу! – суворо сказав Муляр.

Міст боязко глянув на швидкі холодні хвилі, і піднята нога його навіть не поворухнулася.

– Опусти ногу у воду, – повторив Муляр. – Не ганьби мене перед людьми.

Міст продовжував уперто тримати ногу над водою.

“Ще чого, – думав він. – У такій крижаній воді недовго й застудитися. Схопиш нежить і навіть чхати почнеш. А де ж це бачено, щоб мости чхали? Ні, ні за що не опущу ногу у воду!”

І міст залишився стояти з піднятою ногою. А Муляр зовсім засмутився. Ніяк він не міг впоратися зі своїм мостом. Якби міст не був такий схожий на слона, то його цілком можна було б назвати упертим віслюком.

Муляр червонів від сорому, але нічого не міг зробити. Він чув, що в цирку є дресирувальники, які вміють дресирувати левів, тигрів і слонів. Але де знайти дресирувальника, який вміє дресирувати нові мости?

“Що ж робити?” – думав Муляр.

У цей момент до річки під’їхав на вантажівці старий шофер. Чимало мостів він побачив на своєму віку і тому одразу здогадався, у чому справа.

– Зараз ми його змусимо опустити ногу, – сказав шофер.

Він завів свою вантажівку і в’їхав на середину моста. Міст крекнув, але все ж таки ногу не опустив. Тоді вантажівка зупинилася якраз над піднятою ногою. І міст під її вагою повільно і знехотя став опускати свою ногу. Плюх! – нога важко опустилася у воду. Чвак! – вперлася у дно річки. У-ух! – міст міцно став на всі чотири ноги.

Крихітна рибка одразу ж підпливла до мосту і з цікавістю стала кружляти біля його ніг. Вона злегка зачіпала своїми прозорими плавниками товсті ноги моста.

“Тепер я розумію, чому мости тримають усі чотири ноги у воді, – подумав міст, – це так приємно, коли риби лоскочуть тебе плавниками!”