Містер Майка

Томмі Граймс бував то слухняним хлопчиком, то неслухом, але коли вже поводився погано, то гірше нікуди. І тоді мама йому казала:

— Томмі, любий хлопчику, будь розумником. Нікуди не ходи з нашої вулиці, а то тебе забере містер Майка.

І все ж, коли Томмі бував неслухом, то обов’язково тікав зі своєї вулиці. Якось він вибіг зі своєї вулиці і тільки-но завернув за ріг, як містер Майка схопив його, кинув у мішок униз головою та й поніс до себе.

Прийшов містер Майка додому, витяг з мішка Томмі, поставив перед собою, помацав йому руки, ноги — чи ж добре вгодований.

— Худенький. Який з тебе наїдок? Та однак на вечерю у мене більше нічого немає. Поваришся у казані, буде не так уже й погано. Ой, я забув купити приправу! Без неї ти будеш зовсім несмачний. Саллі! Чуєш? Ходи-но сюди, Саллі! — покликав він місіс Майку.

Місіс Майка вийшла з іншої кімнати й спитала:

— Чого тобі?

— Ось хлопчисько. Це нам на вечерю, — сказав містер Майка.— Тільки я забув про приправу. Постережи його, поки я за нею сходжу.

— Не турбуйся, — відповіла місіс Майка, і містер Майка пішов.

Тут Томмі Граймс і питає місіс Майку:

— А що, містер Майка завжди їсть на вечерю хлопчиків?
— Частенько, — відповідає йому місіс Майка, — якщо хлопчики погано ведуть себе і трапляються йому на дорозі.

— Скажіть, а чи нема у вас ще чого-небудь на вечерю, окрім мене? Ну, хоча б пудингу? — питає Томмі.

— О, як я люблю пудинг! — зітхнула місіс Майка. — Тільки мені дуже рідко доводиться його їсти.

— А ви знаєте, моя мама якраз сьогодні готує пудинг! — вигукнув Томмі Граймс. — І вона дасть шматочок, якщо я її попрошу. Я збігаю і принесу вам.

— Та ти розумний хлопчик! — зраділа місіс Майка. — Тільки не барися. Обов’язково повертайся до вечері.

Томмі кинувся навтіки і радів, що так легко відбувся.

Після цього він був таким хорошим хлопчиком, про якого тільки мріяти можна. І жодного разу не тікав зі своєї вулиці.

Та не міг же він завжди лишатися хорошим. І ось одного дня він знову забіг на сусідню вулицю. І треба ж такому статися, що не встиг він опинитися наіншій вулиці, як містер Майка вхопив його за комір, кинув до свого мішка й поніс.

Приніс він Томмі додому, витрусив з мішка й одразу впізнав.

— Е-е, — каже, — та ти той самий хлопчисько, що обдурив нас із Саллі. Тепер ти не втечеш. Я сам тебе стерегтиму. Ану лізь під диван!

Довелося бідному Томмі лізти, куди велено, а містер Майка всівся на дивані й став чекати, поки закипить вода в казані. Ждав він, ждав, а вода все не закипає. Набридло містеру Майці чекати, він і каже:

— Ей, хлопче! Висунь ногу, я тебе прив’яжу за неї, щоб не втік.

Томмі висунув ногу, а містер Майка зняв пасок і міцно-міцно прив’язав його ногу до дубового столу. Потім покликав:

— Саллі! Саллі!
Але ніхто не відповів. Тоді містер Майка вийшов до сусідньої кімнати пошукати місіс Майку. А Томмі тим часом вибрався з-під дивана і кинувся до дверей. І втік.

Бо висунув із-під дивана не ногу, а лише чобіт!
І ось повернувся Томмі Граймс додому і більше не забігав на сусідні вулиці аж доти, поки не виріс великим, і йому дозволили ходити повсюди самому.