TOU

Місті, або Кішечка — подарунок долі

Голлі Веб

Розділ 1

Емі позіхнула й перевернулася на другий бік, щоб знову заснути. Та нараз вона завмерла, а потім аж підстрибнула в ліжку. Це ж її день народження! Чи не надто рано будити маму й тата? Емі схопила годинник із тумбочки біля ліжка. Пів на сьому. Звісно, це ж доволі пізно як для дня народження? Ледь тремтячи від уранішньої прохолоди, дівчинка накинула халат і поспішила коридором до кімнати батьків.

— О! Емі… З днем народження… — Тато широко позіхнув. — Іще так рано, чи не здається?

— Уже пів на сьому, — відповіла Емі. — Може, вставатимемо? Будь ласка, мамо.

Мама вже почала підійматися з ліжка.

— Ліпше піди й одягнися.

— Добре! — усміхнулась Емі.

Вона кинулася до своєї кімнати й, зітхнувши, стала одягати шкільну форму. Так несправедливо йти до школи у свій день народження.
І все-таки, оскільки дівчинка встала зранку, мама, можливо, дозволить розгорнути хоч кілька подарунків… Емі збігла вниз сходами й увірвалася на кухню.

— Оце так! — сказала вона, сівши за стіл перед купою подарунків. Емі всміхнулася, побачивши, що мама прикрасила вікно святковими гірляндами. — Казковий вигляд!

— Через те що тобі треба йти до школи, я вирішила зробити твій сніданок особливим.

Еміна мама поклала перед нею шоколадний круасан. Цієї миті на кухню ввійшов тато.

— Сподіваюся, і я отримаю такий самий, — сказав він, обнімаючи Емі. — З днем народження!

— Ну ж бо! Розгортай подарунки, — дозволила мама, всміхаючись.

Емі потягнулася до найближчого, заманливо м’якого пакунка.

— Ой, як мило! Бабуся така розумниця! — мовила вона, коли розірвала папір та витягнула фіолетову кофтинку з капюшоном із вишитим на спині рожевим атласним котом і блискучими зірками довкола.

— Я підказала бабусі: усе, де є кіт, — усміхнулася мама.

Коли Емі зрештою розгорнула всі подарунки, тато похитав головою.

— Знаєш, будь-хто здогадався б, що ти любиш котів! — зауважив він, дивлячись на футболку з котом, ланч-бокс із котом, пенал із кошенятами та розкішного іграшкового перського кота на колінах у Емі.

Мама й тато знали, як сильно вона любить котиків. Проте дівчинку не вважали достатньо дорослою, щоб завести домашню тваринку, хоч як вона просила.

— Ходімо, час до школи, — зауважила мама. — Емі, я домовилася, що сьогодні ти підеш на чай до Лілі.

Дівчинка здивовано підняла голову. Вона вперше про це чула.

— Мені треба трохи більше часу, щоб підготувати подарунок — сюрприз від нас, — підморгнув тато. — Не помітила, що ми ще нічого тобі не подарували? Коли повернешся додому, на тебе чекатиме сюрприз.

— Ой! — засяяла Емі. Це було так захопливо…

— Думаєш, сюрпризом стане кошеня? — запитала Емі в Лілі приблизно вп’ятнадцяте за цей день.

Дівчата допили чай і піднялися в Ліліну кімнату, щоб поговорити.

Найкраща подруга Емі зітхнула.

— Навіть не знаю! А щось свідчило про те, що вони передумали, коли ти востаннє просила?

Емі похитала головою.

— Мама запевняла, що я ще недостатньо доросла, щоб нормально доглядати за домашніми тваринами. А я сказала, що ти ж це робиш!

Лілі всміхнулася й погладила Стеллу, велику смугасту кішку, яка згорнулася бубликом на ковдрі між ними.

— Мені пощастило. Мама любить котів. Мені не довелося благати!

— Татові міг знадобитися час, щоб піти й забрати кошеня, — роздумувала вголос Емі. — Не можу навіть здогадатися, що ще може бути. Ой, я просто не знаю! — Дівчинка нахилилася так, що опинилася ніс до носа зі Стеллою, яка сонно витріщилася на неї. — Якби ти могла сказати мені, чи я нарешті отримаю кошеня…

Стелла позіхнула, показавши всі свої зуби.

— Гм-м-м. Не впевнена, що це означає, — Емі зітхнула. — Ой! Це дзвінок у двері? — вигукнула вона, зірвавшись на ноги.

Лілі насупилася.

— Неввічливо так тішитися, що повертаєшся додому! — Вона розсміялася, бо Еміне обличчя враз стало стривоженим. — Я просто дражнюся! Іди! Та йди вже! Я схрестила за тебе пальці! Зателефонуєш і скажеш мені, якщо це таки кошеня!

А на сусідній вулиці маленьке чорне кошеня сиділо в картонній переносці й сумно нявкало. Йому тут не подобалось, і пахло якось не так. Воно хотіло повернутися у свій прекрасний дім.

— Тс-с-с, тс-с, Джет! — У верхній частині коробки почувся шурхіт, і кошеня знервовано глянуло догори. — Зараз витягну тебе, маля.

Кошеня затиснулося в куток, коли темна коробка відкрилася. А тоді полегшено зітхнуло. То була його власниця!

Місіс Джонс просунула руку всередину й обережно витягнула маленьке кошенятко. Вона сіла в м’яке крісло, а киця скрутилася бубликом на її колінах.

— Бабусю, можна погратися із Джет? — двійко дітлахів зайшли за місіс Джонс до кімнати. — Будь ласка! — запищала маленька дівчинка.

— Міллі, вгамуйся! — суворо мовила місіс Джонс. — Ти налякаєш її.

Кішечка подивилася на дітей, які простягали до неї руки, й зарилася в кардиган місіс Джонс.

— Я просто хочу погладити її, — благав хлопчик.

— Пробач, Дене. Я знаю, що ви обоє хочете привітатися з нею, але кішка щойно приїхала й іще не звикла до дітей. Переконана, скоро вона призвичаїться, і тоді ви зможете гратися з нею скільки завгодно.

— Гей, не турбуйте бабусю. Ви ж знаєте, їй треба відпочивати, аби видужати, — прозвучало від дверей.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Місті,  або Кішечка  — подарунок долі“
Голлі Вебб
Переклад – Н. Хаєцької

Видавництво: “BOOKCHEF“
м. Київ, 2021 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: