TOU

Місті, або Кішечка — подарунок долі

Голлі Веб

— О, ти знайшла її! — Коли Емі відчинила двері на кухню, мама підійшла погладити Місті. — Будь ласка, Емі, не плач. — Але коли вона обіймала доньку, то сама ледь стримувала сльози. — Я теж не хочу віддавати її, але треба. Ти знаєш, що так треба. Слухай, почекаймо до завтра? І в тебе буде вечір, щоб попрощатися. Дівчинка похитала головою.

— Ні. Це буде ще гірше. Треба йти тепер. Мамо, будь ласка, закінчімо це раз і назавжди.

— Добре. Я зателефоную за номером з оголошення. Роуз-Трі-Клоуз недалеко. Ми можемо просто віднести її туди, еге ж?

Емі кивнула й сіла з Місті за стіл, неуважно слухаючи, як мама пояснює комусь по телефону, що вони знайшли зникле кошеня. Тремтячими пальцями Емі стала знімати з кішечки рожевий нашийник. Місті більше не була Місті! У неї було інше ім’я.

— Вони дуже зраділи, коли дізналися, що вона в безпеці, — м’яко повідомила їй мама. — Я сказала, що ми принесемо її.

Мама взяла сумку, і вони пішли. Емі міцно тримала Місті на руках, поки вони прямували їхньою вулицею, а потім іншою, до маленького провулка за рогом, Роуз-Трі-Клоуз.

Місті з цікавістю роззиралася навколо й не розуміла, що відбувається. Емі ніколи раніше не брала її на вулицю. А коли кицька зрозуміла, куди вони йдуть, раптово притисла вуха до голови. Чому Емі принесла її сюди? Коли вони йшли стежкою, вона виривалася з Еміних рук і злякано нявкала.

— О, мамо, вона не хоче! — запротестувала Емі, проте мама вже дзвонила в двері.

Двері відчинилися, і на гостей дивилася старенька бабуся.

— Джет! Це справді вона! Дуже дякую, що ви її знайшли!

Емі ледь стрималася, щоб не вигукнути: «Ні, її звати Місті!». Натомість вона дивилася на брошку у вигляді маленького срібного кота із зеленими скляними очима, що була причеплена до бабусиного кардигана.

— Заходьте, будь ласка! О, Джет, де ти була?

Місіс Джонс погладила Місті, і кошеня розслабилося, замуркотіло й дозволило бабусі забрати себе в Емі. Дівчинка відчула, що сльози знову навертаються їй на очі. Це дійсно власниця Місті. Це правда. Її маленьке кошеня належало комусь іншому.

Розділ 8

Місті почувалася дуже розгубленою. Вона знову була з місіс Джонс, але Емі теж була там. Кішка не могла зрозуміти, що відбувається. У місіс Джонс тепер був Чарлі, то навіщо Емі принесла її сюди? Але було так приємно, коли місіс Джонс знову взяла її на руки. Вона з любов’ю потерлася об бабусину щоку.

Місіс Джонс провела їх у вітальню й посадила Місті собі на коліна.

— Де ви її знайшли? — запитала вона і так вдячно їм усміхнулася, що Емі стала почуватися винною.

— Вона прийшла до Еміного будиночка на дереві, — пояснила мама. — Ми порозпитували сусідів, але ніхто не губив кошеняти. Насправді воно живе в нас уже кілька тижнів. Мені дуже шкода, ви, напевно, так хвилювалися.

Місіс Джонс кивнула.

— Я боялася, що вона загубилася або її збила машина. Розумієте, я щойно переїхала сюди до своєї доньки, тому Джет не дуже добре знає околиці. — Жінка почухала Місті за вухами, і кошеня блаженно витягло лапки. — Вона весь час десь ходила, і ми її майже не бачили, а потім зникла. Я подумала, що Джет зайшла надто далеко й загубилася.

Мама подивилася на Емі, а Емі втупилася на килим, почуваючись нещасною й винною. Місіс Джонс майже не бачила кошеняти, бо Емі переманила його до себе. Вона була така дурна! Мама мала рацію, вона направду вкрала чужу кішку.

— Емі дуже добре про неї піклувалася, — запевнила мама, обіймаючи доньку. — Ми завжди думали, що вона ще замала для догляду за домашньою тваринкою, але, коли побачили, як вона поводиться з вашою кішкою, змінили свою думку. Ми обов’язково заведемо своє кошеня. Я серйозно, — пошепки сказала вона Емі. — Ми так пишаємося тобою.

За дверима почувся тупіт ніг, і враз Місті напружилася. Вона забула! Тут було дуже тихо, майже так, як раніше, коли вдома була тільки місіс Джонс. Але тепер додому прийшли Міллі й Ден!

— Бабусю! Бабусю! О! Джет повернулася! — До кімнати вбіг маленький хлопчик і спробував схопити Місті.

Емі аж дух перехопило, коли вона побачила, як Місті притулилася до місіс Джонс. За ним прибігла маленька дівчинка й спробувала відштовхнути свого брата, щоб і собі дотягнутися до кошеняти.

— Обережно, Ден! Міллі, обережніше! Ви налякаєте її, — кричала місіс Джонс. Діти перестали штовхатися, коли в кімнату зайшла їхня мати. — Це мої внуки. Вони теж сумували за нею, — пояснила місіс Джонс Емі та її мамі. — А це моя донька Сара.

Сара захоплено всміхалася.

— Я дуже рада, що ви її знайшли. Ми всі так хвилювалися.

Емі стривожено подивилася на Місті, чи Джет, як її тепер годилося б кликати. Вона притулилася до місіс Джонс, її вуха сіпалися від страху. Емі подумала, що діти дуже галасливі, і вона навіть уявити не могла, що відчуває кішка.

— Ми краще підемо, а кошеня хай призвичаюється, — сказала Еміна мама.

— Будь ласка, можна ваш номер телефона. Я хотіла б набрати вас і розповісти, як справи в Джет. Щиро вам дякую. — Місіс Джонс підвелася, притиснувши Джет до плеча, і провела їх у коридор. — Господи! Джет, що сталося?

Кошеня блискавично видерлося по плечу місіс Джонс і, ледь не перевернувши вазу, застрибнуло на верхню полицю. Воно розпустило хвоста й притисло вуха. Тут був Чарлі!

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Місті,  або Кішечка  — подарунок долі“
Голлі Вебб
Переклад – Н. Хаєцької

Видавництво: “BOOKCHEF“
м. Київ, 2021 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: