Місті, або Кішечка — подарунок долі

— Звичайно, сумувала б! Але думаю, що про неї добре піклуватимуться. А в нас є Чарлі. Він чудовий хлопчик, просто не хоче ні з ким ділити свій будинок…

Сара кивнула.

— О, він попоїв. — Вона підняла

Чарлі, віднесла його до дверей і виставила надвір.

Місті дивилася, як Сара відчиняє двері, і її вуса затремтіли від миттєвого збудження. Паркан! А за парканом на неї чекали сад, будиночок Емі й сама Емі.
Вона шалено вивернулася, зробила величезний стрибок і вирвалася з рук місіс Джонс. Не встигла Сара зачинити двері, як та вискочила надвір.
Вона повертається додому.

Емі зітхнула й затримала погляд насвоєму домашньому завданні. Вона має написати про своє улюблене місце, але єдине місце, про яке вона могла думати, — це будиночок на дереві, у якому в м’якому кріслі-мішку згорнулася бубликом Місті. Аж ось вона почула шарудіння біля кухонного вікна й підвела очі.

— Місті! — вигукнув тато, відірвавшись від каструлі, у якій саме щось помішував на плиті.

Емі побігла до дверей, щоб впустити її. Вона стала на коліна й узяла Місті на руки. Киця радісно муркотіла й терлася мордочкою об Емі.

Емі сміялася й плакала водночас.

— Вона повернулася, — пробурмотіла дівчинка, і Місті ніжно лизнула їй руку. Емін тато полоскотав кішечку під підборіддям, а потім підійшла мама й теж погладила її.

— Мамо, нам обов’язково?.. — жалібно запитала Емі. — Вона така рада, що знову тут… — Дівчинка благально подивилася на тата, але він сумно похитав головою.

Мама зітхнула.

— Знаю. Я хотіла б залишити її в себе, але це було б несправедливо. Вона не наша.

— Мама взяла слухавку.

— Місіс Джонс? Це Емілі Ґріффітс. Так, боюся, Місті знову в нас. Вибачте, я маю на увазі Джет.

Емі сіла на кухонний стілець і погладила Місті, із жалем дивлячись на маму.

Тато поклав руку їй на плече, намагаючись утішити. Може, місіс Джонс кудись пішла, подумала Емі. Може, тепер не найкращий час повертати Місті й вони на одну ніч могли б залишити її в себе. Але це буде ще гірше. Тоді вона ніколи не зможе її віддати. Місті обурено скривилася, коли на її голову впала сльоза, а потім іще одна.

— Справді? — Нотка здивування в маминому голосі змусила Емі звести очі. — Ну, якщо ви впевнені. Ми будемо дуже раді.

Емі запитально глянула на маму, й від раптової надії її ледь не знудило. Вона бачила, як та поклала слухавку й повернулася до неї. Вона аж сяяла.

— Емі, це вперше Місті вийшла на вулицю. Вона одразу ж побігла до тебе. Місіс Джонс каже, що Місті, мабуть, думає, що тепер вона твоя кішка. Тож було б несправедливо залишати її в них. Вона віддає Місті тобі. — Мама обійняла їх усіх: Емі, Місті й тата. — Ми ж обіцяли тобі кошеня, чи не так?

— О, мамо! Зачекай хвилинку. — Емі ніжно передала Місті татові й кинулася нагору, а потім знову помчала вниз і спустилася на кухню з чимось рожевим у руках.

Вона обережно застебнула нашийник Місті.

— Тепер ти справді наша. Ти залишишся тут, — прошепотіла Емі й забрала в тата кошеня.

Місті притулилася до Еміної шиї, заплющила очі й замуркотіла — тихесенько й щасливо. Вона була вдома!

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13