TOU

Місті, або Кішечка — подарунок долі

Голлі Веб

Мати дітлахів стояла на порозі.

— Мамо, хочеш чашечку чаю чи щось іще?

— Ні-ні, Саро, дякую. Просто трохи посиджу, а Джет складе мені компанію.

— Добре. Ходімо, діти. Не забудьте зачинити двері, ви ж знаєте, що Джет треба потримати тут хоча б кілька днів.

Дітки побігли за мамою, а кошеня розслабилося. Це місце не було домом, але тут хоча б була місіс Джонс.

— Ой, любонько, це велика переміна, правда? — старенька полоскотала кицю під підборіддям. — Усе-таки Сара має рацію. Мені краще тут, де вона може приглядати за мною.

Одначе Джет не слухала. Вона знову напружилася, шерсть на її маленькому чорному хвостику заворушилася. Міллі й Ден погано зачинили двері, а тут був інший кіт. Великий сіамський кіт дивився на неї круглими блакитними очима. Кошеня стривожено нявкнуло. Невже цей дім належить іншому коту?

Місіс Джонс зиркнула на кота.

— А, це Чарлі. Джет, не хвилюйся. Він товариський. Сара сказала, що з ним проблем не виникне. Жодних проблем.

— Виходь у садок! — Емін тато відчинив задвіркові двері, вираз його обличчя свідчив про хвилювання.

— Подарунок надворі? — із сумнівом спитала Емі. — Чого б це кошеня мало бути надворі?

Вона вийшла й глянула на батьків, які із захватом дивилися на неї.

— Глянь на дерево! — Тато показав на великий каштан наприкінці саду.

— Будиночок на дереві! — сказала Емі доволі здивовано.

— А тобі не подобається?

Ураз татів голос зробився тривожним.

— Подобається, дуже подобається. —

Емі обійняла його. Це була правда, дівчинка завжди хотіла мати власний закуток. Просто то було не кошеня…

— Чого б тобі не піти й роздивитися? — спитала мама.

Емі побігла в садок і піднялася дерев’яною драбиною, яку тато прикріпив до стовбура дерева.

Будиночок на дереві чудово пах свіжою деревиною. Емі із захватом оглянула його. Там стояло велике фіолетове крісло-мішок, а на маленькому дерев’яному столику біля квадратного вікна її чекав святковий торт із рожевою глазур’ю. Емі виглянула з-за дверей і всміхнулася батькам.

— Чудовий подарунок. Дякую!

— Торт розріжемо приблизно через півгодини, добре? — запропонувала мама з усмішкою.

Емі сіла в м’яке крісло й зітхнула. Їй подобався будиночок на дереві, та водночас дівчинка була трохи розчарована.

— Я мала б знати, що це буде не кошеня, — прошепотіла вона про себе. — Просто я дуже сподівалася…

Розділ 2

У суботу в Емі була вечірка з нагоди дня народження. Вона, Лілі та ще кілька друзів зі школи зібралися піти в кіно, а потім у її улюблене кафе на чай. Дівчинка дуже цього чекала, та час від часу щось нагадувало їй про кошенят — і її знову охоплював смуток.

— Ніяк не можу вирішити, який попкорн узяти: солодкий чи солоний, — завагалася Лілі, коли вони з Емі підійшли до прилавка з їжею. — Може, візьмемо різних солодощів і поділимося? Емі? — Дівчинка повернулася до подруги. — Усе добре? Якась ти тиха, — прошепотіла вона. — Це через подарунок?

Емі кивнула.

— Мій будиночок на дереві дуже класний. Не можу дочекатися, коли ти його побачиш, — зітхнула вона. — Можливо, батьки передумають і на наступний день народження я таки отримаю кота.

Лілі обійняла її.

— Можеш приходити до мене й гратися зі Стеллою будь-коли.

Емі вдячно всміхнулася, але це було не те саме, що власне кошенятко.

Сара, донька місіс Джонс, запевнила її, що Чарлі буде не проти, якщо в будинку з’явиться ще один кіт. Вона дуже турбувалася про свою маму, яка вже кілька разів невдало падала. Жінка хотіла мати можливість наглядати за нею. А це означало, що й за кошеням. Але Сара просто не уявляла, яким ревнивим стане Чарлі.

— Ходімо! Тітка Ґрейс сказала, що спекла торт!

Діти насилу одягли свої пальта, а Сара намагалася всіх підганяти. Була неділя, і вся сім’я збиралася навідати другу дочку місіс Джонс.

Джет чула, як грюкнули вхідні двері, як стукала палиця місіс Джонс, коли та спускалася сходами, а тоді дитячий гамір, який стишувався, коли вони віддалялися стежкою. Вони всі кудись пішли! Джет затрусилася. Вона ховалася під книжковою поличкою у вітальні. Між нею та підлогою була дуже вузька шпарка, і кішечка виявила, що Чарлі не може дістати її, бо він занадто великий. Місце не дуже приємне, їй доводилося лежати плазом, щоб уміститися, там було брудно, але все ж безпечно.

Тепер, коли їй дозволили виходити з вітальні й гуляти по всьому будинку, Джет майже постійно ховалася від Чарлі. Кіт раз по раз накидався на неї, а він був набагато більший. Вони мешкали в одному будинку майже тиждень, а кіт не став поводитися краще. Чарлі постійно крав у неї їжу, тому кицька весь час була голодна. Але кіт доволі хитрий: він робив це лише тоді, коли ніхто не бачив. Якщо хтось із сім’ї був поруч, він просто «пас» кішечку очима, поки тій ставало надто страшно їсти й вона відходила від своєї миски.

Одначе тепер Джет його не бачила. Може, він вийшов у садок через котячі дверцята? Нервуючись, кішечка показала вусики зі свого сховку й чекала. Вона ризикнула просунути лапу, потім другу, посунулася вперед, її серце скажено гупало. Ні, кота не було. Вона в безпеці.

Проте Джет страх як зголодніла. Чарлі відігнав її від сніданку того ранку, і вона дуже хотіла піти на кухню й глянути, чи залишив він хоч щось. Посмикуючи вусиками й розпустивши хвоста, кошеня вискочило в коридор і кинулося до кухонних дверей, де ще раз старанно все обшукало. Кота ніде не було. І трохи їжі зосталося! Кішечка з вдячністю підбігла до своєї миски й заходилася тріскати котяче печиво.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Місті,  або Кішечка  — подарунок долі“
Голлі Вебб
Переклад – Н. Хаєцької

Видавництво: “BOOKCHEF“
м. Київ, 2021 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: