TOU

Місті, або Кішечка — подарунок долі

Голлі Веб

— Якщо нам пощастить, воно з’явиться, коли ти прийдеш на чай у п’ятницю, — припустила Емі.

Лілі була експерткою щодо котів, і, можливо, вона придумає, як допомогти кошеняткові.

На той час кошеня вже дослідило садки вздовж дороги. Воно виявило, що йому подобається бути надворі — там завжди є щось нове й цікаве, із чим можна погратися. Іноді люди залишали там і їжу. Нехай навіть черствий хліб, призначений для пташок, але це було краще, аніж нічого, адже Чарлі досі крав майже всю їжу Джет. Вона дуже добре навчилася видряпуватися на пташині годівнички. Кошенятко не так вправно переслідувало самих пташок, адже ті якось постійно здогадувалися, що воно наближається, але маляті дуже подобалося робити спроби.

Надворі набагато краще, ніж у новому будинку. Навіть якщо Чарлі й давав їй спокій, що було нечасто, двійко онуків місіс Джонс і далі поводилися кепсько. Вони любили гратися з нею, гладити її, проти чого кішечка не надто заперечувала. А іноді було навіть весело бігати за мотузкою, якою вони крутили просто перед її носом. Але діти постійно намагалися взяти її на руки, а цього кішка не терпіла, особливо коли її просто хапали та кудись несли. Тоді у неї звисали лапки, хоча місіс Джонс пояснювала, як правильно тримати Джет. Кошеня намагалося триматися якомога далі від них.

— Киць! Киць-киць-киць! Джет, де ти? — покликала Міллі.

Кішечка швидко ковзнула під кухонний стіл, та цей сховок був очевидним, і дівчинка теж полізла туди, до киці. Хвіст Джет нервово засмикався.

У Мілліних руках був жмут лялькової одежі, але вона впустила його на підлогу й схопила кошеня за живіт.

Джет закричала, намагаючись вирватися, але дівчинка міцно тримала її. Тоді Міллі схопила іграшкову куртку й спробувала просунути туди одну з кошеняткових лапок.

— Ти будеш такою гарненькою! Чарлі занадто великий для лялькових одежок, а ти якраз підхожого розміру.

Кошеня відчайдушно завертілося й уп’ялося крихітними кігтиками в Мілліну руку. Дівчинка від здивування впустила Джет, і кошеня вибігло з-під стола, забилося в куток
кухні й люто зашипіло. Міллі заревіла, дивлячись на червону подряпину з тильного боку долоні.

— Що сталося? — Сара прибігла на кухню, Міллі тим часом вилізла з-під стола.

— Джет подряпала мене! — застогнала вона, простягаючи руку.

— Це зробила Джет? — Сара повернулася й глянула на кошеня. — Шкодливий кіт! Не можна дряпати людей!

Вона мовила дуже суворо, і кошеня винувато вислизнуло з кухні, щоб знайти місіс Джонс.

Воно знало, що та зрозуміє його.

Місіс Джонс, як завжди, сиділа у своєму улюбленому кріслі. Проте Чарлі теж був там. Він зручно вмостився на колінах місіс Джонс, і здавалося, наче то було
його місце. Саме там, де мала б бути Джет.

Місіс Джонс задрімала й не помітила кицю, яка спостерігала за нею з кутка кімнати з широко розплющеними очима. Кошеня дивилося лише якусь мить, а потім побігло
назад тим самим шляхом, яким і прийшло, повз Міллі, яка й досі хлипала на кухні, й вискочило просто через котячі дверцята.

Чарлі не лише відбирав у Джет їжу, він забрав і місіс Джонс.

Емі була в будиночку на дереві. Вона сиділа біля дверей і дивилася на сад. Дівчинка малювала, розмістивши аркуш на гарному етюднику, який їй разом із набором нових олівців подарувала на день народження одна з її тіток. Емі намагалася згадати, яким саме було те чарівне маленьке кошеня. Шкода, що вона не розгледіла його ближче, дівчинка все ще не була впевнена, якого кольору його очі. Емі вагалася між двома відтінками зеленого з нової коробки олівців. Мабуть, світліший.

Усміхнувшись, дівчинка закінчила розфарбовувати очі й написала Місті в нижньому кутку сторінки.

Щоразу, піднімаючись до свого будиночка на дереві, Емі виглядала кошеня, але ось уже кілька днів не бачила його. Можливо, в нього таки є дім?

І саме тоді, коли Емі зізналася собі, що кошеня може не повернутися, знову побачила його. Воно обережно йшло вздовж паркана, що перетинав задню частину Еміного саду, майже під будиночком на дереві. Емі перехопило дух. Вона дивилася, як малятко балансує на вузьких дошках паркана, наче канатоходець. Дівчинка гордо всміхнулася собі, відзначивши, що очі кошеняткові намалювала саме такого кольору.

— Киць-киць-киць… — покликала вона дуже ніжно й тихо.

Кошеня здивовано підняло голову.

Воно спостерігало за білим метеликом і зовсім не помітило дівчинку. Кошенятко напружилося, готове до втечі. Ця дівчинка кликала його, як і Міллі. Вона хоче потягнути кошеня до себе чи вбрати в ляльковий одяг?

Одначе дівчинка не ворушилася.
Вона сиділа в дивному будиночку на дереві. І голос у неї був інший. Тихіший. Вона не змушувала кошеня нервуватися, як це робили Ден і Міллі.

Дівчинка поворушилася, і кошеня відступило на крок, обдумуючи, чи не стрибнути йому з огорожі й помчати через сад у безпечне місце. Хоча воно не було впевнене, де те місце, адже місіс Джонс більше йому не належала.

Проте дівчинка не намагалася схопити його. Вона просто пересунулася так, що опинилася на драбині, а її рука опустилася донизу. Кошеня підняло голову. Якби воно потягнулося, то змогло б торкнутися мордочкою пальців дівчинки й позначило б її своїм запахом. Його вусики здивовано наїжачилися при думці, що можна зробити цю дівчинку своєю. Кошеня наблизилося на один крок, потім ще на один, так, щоб обнюхати пальці дівчинки.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Місті,  або Кішечка  — подарунок долі“
Голлі Вебб
Переклад – Н. Хаєцької

Видавництво: “BOOKCHEF“
м. Київ, 2021 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: