TOU

Місті, або Кішечка — подарунок долі

Голлі Веб

— Ну що, розпаковуймо! — Емі нетерпляче розірвала фольгову пачку з котячими ласощами. — Думаю, можна розкласти їх уздовж гілки, яка майже торкається паркана. Я переконана, що Місті вискочить на неї.

Емі обережно висунулася з-за дверей, щоб насипати трохи котячих смаколиків на широку гілку знизу.

— Тепер трохи зачекаємо, — сказала вона, відступаючи.

Дівчинка висипала решту з пакетика на порозі просто перед собою, а тоді сіла, обійняла коліна й задивилася в сад, шукаючи крихітний чорний силует.

Емі й Лілі збиралися поводитися зовсім тихо, щоб не налякати кошенятко, та не змогли втриматися від базікання. Вони саме обговорювали, чому Люк Армстронґ із класу місіс Дейл такий лихий, коли Емі несподівано схопила Лілі за руку.

— Дивися! — наказала вона напівшепотом.

— Ой! — тихенько пискнула Лілі від хвилювання. — Це вона?

— Здається, так.

Емі нахилилася, щоб виглянути далі на паркан, де чорна тінь дерлася по гілках плюща.

— Так, це вона! Ой, сподіваюся, вона відчує запах котячого печива.

Звісно, кошеня, яке пробиралося крізь листя, ковзаючи лапами по тоненьких гілочках, відчувало його. Воно було страх яке голодне. Чарлі, як завжди, крав усю її їжу, і ніхто, здається, цього не помічав. Сара постійно була заклопотана, а місіс Джонс не дуже добре почувалася й здебільшого відпочивала в кріслі. Доволі часто на її колінах сидів Чарлі, і бабуся гладила його, а кошеня жалібно позирало з-під дивана чи виглядало з-під книжкової шафки.

Одначе тепер киця відчула запах чогось ароматного, приємного, і її шлунок злегка забурчав. Вона нетерпляче бігла парканом. Ой, запах
ставав дедалі сильнішим і кращим.

Аж от кошеня зупинилося й завагалося на паркані. Там була вона — вчорашня дівчинка! А з нею ще одна. Кошеня насторожено спостерігало за ними.

Тоді дівчинка, яку воно бачило раніше, протягнула маленький пакетик, щось висипала з нього. Урешті кошеня зрозуміло, що саме звідти долинає чудовий запах. Кінчик його маленького рожевого язичка висунувся, воно було таке голодне.

Емі не могла стримати сміху. Кішечка була такамила з висунутим язичком. І мала доволі кумедний вигляд.

Кошеня поклало передні лапки на гілку дерева, і дівчатка обмінялися схвильованими поглядами. Тоді воно вистрибнуло й знайшло перші шматочки котячих ласощів. Воно згризло їх за кілька секунд і поспішило вперед, винюхуючи ще. Діставшись до кінця гілки, киця знайшла ще шість шматочків, потім зупинилася й стривожено глянула на Емі й Лілі. Вона бачила й носом відчувала багато ласощів просто перед ними.

Емі зітхнула.

— Мабуть, маленька надто налякана, щоб підійти ближче, — прошепотіла вона.

Ураз кошеня вискочило на драбину від будиночка на дереві, Емі й Лілі затамували дух. Не зводячи очей із дівчаток, киця почала поїдати ласощі з порога. Коли вони закінчилися, кошеня облизало місце, де вони були, а тоді з надією підняло голову.

— Вона й досі голодна! — сказала Емі. — А розпакуймо ще один пакет.

— Нізащо, — похитала головою Лілі. — Їй стане зле. Ціла пачка — більше ніж їй потрібно!

Емі простягла руку до кошенятка, яке зосереджено дивилося на неї. Вона ніжно почухала його за вушками, і киця майже заплющила очі від задоволення.

— Привіт, Місті, — прошепотіла Емі.

Розділ 5

Кошеня сиділо й трохи нервувалося, і коли Емі, а потім і Лілі його гладили, воно все ще готувалося втекти.

— Хіба воно не прекрасне? — з гордістю запитала Емі.

— Це найкрасивіше кошеня, яке я бачила. Крім Стелли, — віддано додала Лілі. — О, Емі, воно замуркотіло!

Так і було. Емі саме чухала його за лівим вушком, а кошенятко заплющило очі й тихесенько муркотіло. Від муркотіння Еміна рука аж гуділа.

— Дівчатка, чай!

Кошеня розплющило очі. Воно зіскочило зі сходів і помчало по гілці назад, зістрибнуло на паркан та зникло вдалині.

— Бувай, Місті! — тихо гукнула вслід Емі. — І чого мама вирішила покликати нас саме тепер? — поскаржилася вона Лілі, коли вони спускалися з будиночка на дереві. — Можливо, Місті навіть дозволила нам узяти її на руки.

Лілі кивнула.

— Вона справді приязна. Але маєш рацію, киця надміру худа. Коли я гладила її, відчувала ребра. Їй потрібен дбайливий господар, який добре годуватиме її.

Очевидно, що кошеня із цим погоджувалося. Наступного дня в той самий час воно повернулося до будиночка на дереві й Емі відкрила одну бляшанку з котячим кормом, купленим напередодні. Вона поклала його в стару пластикову миску, яку взяла з кухонної шафи, сіла на порозі будиночка на дереві й дивилася, як Місті поглинає корм. Киця знову дозволила Емі погладити себе і навіть поклала лапку дівчинці на ногу, наче хотіла вилізти їй на коліна.

— Ти знову йдеш у будиночок на дереві? — запитала мама. — Але ж надворі дощ! Не думала, що ти його так любиш.

— Це мій найкращий подарунок! — Емі винувато захихотіла.

Вона справді любила будиночок на дереві, але це була не головна причина, чого дівчинка проводила там так багато часу. Того тижня вона щодня, тільки-но поверталася додому, одразу ж поспішала в будиночок, щоб подивитися, чи є там Місті.

Емі накинула кофтинку з капюшоном поверх шкільної форми й пішла до будиночка на дереві.

Драбина була слизька від дощу, тому дівчинка з обережністю піднялася нагору, зазираючи за паркан у пошуках маленького кошеняти.
Але сьогодні котеня до неї не прибігло. Емі зітхнула. Мабуть, Місті ховається десь від дощу.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Місті,  або Кішечка  — подарунок долі“
Голлі Вебб
Переклад – Н. Хаєцької

Видавництво: “BOOKCHEF“
м. Київ, 2021 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: