TOU

Місті, або Кішечка — подарунок долі

Голлі Веб

У школі Емі придумала план зі спільною ночівлею, і дівчатка благали своїх мам дозволити їм зробити це тієї суботи. Ліліна мама трохи хвилювалася, що вони змерзнуть, але коли Лілі нагадала їй про спеціальні спальні мішки, які вони купили для походу, вона врешті-решт погодилася. У неї навіть був запасний мішок для Емі!

— Це ще краще, ніж похід! О, я дуже сподіваюся, що Місті прийде, — схвильовано мовила Лілі й залізла в спальний мішок.

Емі кивнула й глянула у вікно зі свого спального мішка. Було дуже темно й важко щось розгледіти — особливо чорне кошеня. Місті провела весь день у будиночку на дереві, але коли Емі принесла туди речі, щоб підготуватися до ночівлі, кицька втекла.

Дівчатка довго розмовляли при світлі ліхтариків, але постійно позіхали, оскільки було вже пізно.

— Не думаю, що вона прийде, — сумно сказала Емі, коли годинник показував уже десяту годину.

— Не хвилюйся. — Лілі обняла її. — У будь-якому разі це чудова ночівля. Може, ми побачимо її вранці.

Емі кивнула, але почувалася розчарованою. А коли Лілі стала дедалі більше позіхати, а потім заснула, дівчинка відчула себе самотньою. Дув вітер, і вона чула скрип гілок. Здавалося, що вночі будиночок на дереві хитається сильніше, хоча дівчинка не розуміла, чому це так. Емі лежала з ліхтариком, світло якого колом відбивалося на стелі, і хвилювалася за Місті. Де вона була цієї холодної ночі? Чи хтось піклується про неї?

Несподіваний стукіт змусив її злякано скрикнути, і вона повернула ліхтарик. Промінь світла спіймав пару зелених очей, що світилися й здивовано дивилися на неї.

— Місті! Ти прийшла!

Кошеня замуркотіло від захоплення, побігло по дошках, застрибнуло на Емін спальний мішок і почало нетерпляче перебирати по ньому своїми маленькими наполегливими лапками. Емі знову лягла й позіхнула.

— Я така рада, що ти тут, — пробурмотіла вона.

Місті згорнулася бубликом біля Еміного плеча, наполовину сховавшись у спальний мішок. Було дуже тепло. Вона теж дуже раділа, що опинилася тут.

Емі ніжно гладила Місті, і незабаром вони вже міцно спали.

Розділ 6

— О, Емі, вона тут!

Дівчинка сонно закліпала й подивилася на Лілі, яка сиділа у своєму спальному мішку. На її грудях лежало щось тепле, пухнасте й важке, і Емі згадала про свою пізню нічну гостю. Місті залишилася на всю ніч!

— Вона прийшла невдовзі після того, як ти заснула. — Емі раптом сіла, і Місті пискнула. — Лілі, котра година? Моя мама! Вона сказала, що вранці принесе нам сніданок.

Очі Лілі розширилися.

— Здається, ми встали запізно. — Вона підійшла до дверей і відчинила їх. — О ні, вона йде садом! З тостами!

— Байдуже, чи є в неї тости! Що нам робити?

Одначе вони обидві були сонними й хихотіли від захоплення через Місті, тож єдине, що Емі могла придумати, — накинути на кошеня спальний мішок. Це не сподобалося Місті. Вона обурено звивалась, і коли Еміна мама піднялася драбиною, киця висунула голову.

— Привіт, дівчатка! Ви добре спали? — усміхнулась Еміна мама. — Я подумала, що ви, мабуть, голодні. — Потім вона помітила Місті, і її очі розширилися. — Емі, це кіт?

— Це кошеня, — відповіла Емі, притискаючи Місті до себе.

— Звідки воно взялося? — здивовано запитала мама.

— Я знайшла його, — захищаючись, мовила Емі. — Воно бездомне. Я піклуюся про нього.

— Але воно мусить мати власника. О, Емі, думаю, ми мусимо поговорити про це з татом. Повертайся до будинку, негайно!

Емі незграбно спустилася драбиною, а Місті ще тулилася до її піжами. Кошеня тремтіло, наче розуміло, що щось не так.

Емін тато сидів за столом і пив чай. Коли він помітив, що Емі тримає на руках Місті, він здивовано подивився на неї.

— Емі, це не те кошеня, яке нещодавно було біля вікна? — запитав він і підвівся, щоб краще роздивитися.

Місті нервово зашипіла, коли цей великий чоловік зненацька навис над нею.

— Вибач, кошенятко. Я не хотів тебе налякати. Воно миле, правда ж?

— Але проблема в тому, чиє воно! — промовила Еміна мама.

— Місіс Ґріффітс, не думаю, що Місті комусь належить, — втрутилася Лілі.

— У неї є ім’я? Емі, ти дала їй ім’я? — Еміна мама недовірливо на них подивилася. — Значить, воно тут не вперше? Чи довго ти тримаєш це кошеня у своєму будиночку на дереві?

— Я не тримаю його там. Воно просто прийшло! Уперше я побачила його кілька тижнів тому. Одразу після мого дня народження. Але я не знаю, чи часто кошеня там спить.

Мама повернулася до Лілі.

— То ось навіщо ти купила котячий корм! Він був для цього кошенятка? — запитала вона.

— Та-ак, — винувато зізналася Лілі.

Мама зітхнула.

— Емі, не можна годувати чужого кота! Ми ніколи його не позбудемося, якщо ти його годувала. Треба знайти господаря цього малюка.

— У нього нема господаря! — запротестувала Емі.

— Мусить бути, — твердо наполягала мама.

— Правда, нема. Кошеня бездомне. Воно справді нічиє. У нього навіть нема нашийника. І поглянь-но, яке воно худе! — Емі зробила паузу й подивилася на Місті. — Ну, тепер воно не таке, але це тільки тому, що я годувала його. Мамо, воно було дуже худе, правда! Запитай у Лілі.

Еміна мама сіла на стілець.

— Я знаю, що ви обидві до цього причетні, — не вгавала вона. — Не можу повірити, що ви ховали чуже кошеня!

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Місті,  або Кішечка  — подарунок долі“
Голлі Вебб
Переклад – Н. Хаєцької

Видавництво: “BOOKCHEF“
м. Київ, 2021 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: