ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу!Слава Україні!

Мітла тямущої Кайси, або казка про неслухняних дітей

Казки Ельзи Бесков

Мати йшла лісом і плакала. Нечасто побачиш, як вона плаче, бо вона була не з тих, хто засмучується через дрібниці. Мати була звична до важкої праці, і її не зламали ні горе ні прикрощі. Навіть минулої зими, того жахливого дня, коли їхнього батька принесли додому лісоруби, розповівши, як його придавило сосною, — навіть тоді діти бачили, що мати не плаче, вона була бліда і спокійна і втішала маленьких, які злякано ревіли. Їхній великий, сильний, веселий батько помер! Хіба тепер можуть радіти мати і діти!

Але мати посадила їх до себе навколішки і нагадала їм про те, яким добрим і веселим завжди був їхній батько, і вони, заради свого батька, теж повинні постаратися рости добрими та веселими людьми. Адже батько дивиться на них звідти, де він перебуває, і йому гірко було б бачити своїх дітей похмурими і сумними.

І діти це добре зрозуміли, бо вони знали, що батько не любив, коли вони ходили з похмурим виглядом.

А потім почали думати, як матері однієї прогодувати себе і своїх дітей. Багато хто в їхній окрузі пропонував узяти когось із сиріток до себе додому, бо діти лісоруба були гарно вихованими, але мати не змогла відірвати від себе жодної дитини. Їй здавалося, ніби батько заповів їй, щоб вони з дітьми трималися разом.

Тому мати найнялася до багатого селянина поденно, обробляти клаптик землі п’ять днів на тиждень. Мати була здоровою і сильною, і все йшло б добре, але найгірше – те, що доводилося часто залишати дітей самих.

Тоді вона зібрала дітей та порадилася з ними як бути. Дітлахи горіли бажанням допомагати своїй матері. Їм так хотілося залишитись у садибі Бьоркбакке. Працювати вони були привчені змалку, так що роботи вони не боялися.

Так і вирішили. Нільс, якому скоро виповниться дванадцять років, працюватиме по господарству, колоти дрова, носитиме воду, доглядатиме худобу – і корівку, і поросятко, і чотирьох овець, – і ще стежитиме за садком. Восьмирічний Лассе допомагатиме старшому братові прибирати, носити дрова, пасти овець.

Майя, якій пішов одинадцятий рік, доїтиме корову, готуватиме їжу, прибиратиме в будинку і доглядатиме за молодшими, особливо за маленькою Ганною, якій лише два роки. А допомагатиме їй шестирічна Черсті, яка вміє підмітати, мити посуд, сидіти з маленькою Ганною та таке інше. Тоді мати може бути спокійною.

Зраділи дітлахи маминим завданням і взялися за роботу. Справа пішла навіть краще, ніж мати очікувала. Все було прибрано та приготовано, коли вона поверталася вечорами додому, і діти були слухняними. Вони тепер почували себе дорослими та розумними. Мати іноді не могла стримати посмішки, слухаючи, як її дітки з серйозним і розумним не по роках виглядом міркують про щось, наче дорослі.

Так і тривало деякий час, але незабаром дітей наче підмінили. Повертаючись вечорами додому, мати заставала хату та двір брудними та занедбаними. То каша підгорить, то піч охолоне. Надворі мукає корова, просячи пити, плаче замурзана малеча-Ганна, а діти сваряться і валять вину один на одного. Правда, їм було соромно, коли мати дорікала їм, і вони обіцяли виправитися, але наступного дня все знову повторювалося знову.

Про це й думала тепер мати, плачучи в лісі. І згадувала вона, як вони з батьком завжди прагнули виховувати дітей працьовитими та вірними обов’язку, як вони раділи своїм дітям і пишалися ними.

Що буде далі? Так думала мати. Напевно, нічого не залишається, як відправити дітей на всі чотири сторони, доки вони зовсім не злидачіли.

Мати, вся в сльозах, поспішала додому і не помітила, як їй на зустріч лісовою стежкою йде маленька старенька бабуся. Зупинившись прямо перед матір’ю, вона допитливо подивилася на неї.

– Що трапилося? – Запитала старенька.

– Та ні, відповіла мати і хотіла йти далі, бо вона була не з тих, хто скаржитиметься на своїх дітей чужим людям.

Але бабуся втримала її.

– Щось із дітьми? – знову спитала вона.

– Звідки Ви знаєте? – Здивувалася мати. А про себе у розпачі подумала:

Невже все зайшло так далеко, що про моїх дітлахів уже люди пліткують!’

– О, я знаю багато такого, чого інші не знають, – мовила старенька з лукавою усмішкою. – Недарма мене звуть тямуща Кайса.

Нарешті мати впізнала її. Це була та сама «тямуща бабуся», до якої багато хто йшов за порадою і яка, як говорили, вміла чаклувати.

– Справа зовсім не в твоїх дітлахах, – сказала старенька. – Це все сусідські діти, їх четверо, і вони тільки й знають, що грати і пустувати цілими днями на пагорбі.

Про це мати раніше не замислювалася, але тепер вона раптом зрозуміла, що так змінило її дітлахів, і їй стало шкода їх.

– Не дивно, що діти хочуть трохи погратись, – сказала вона. – Адже їх шкодуєш, якщо вони працюють не покладаючи рук.

– Ну ні, праця завжди йде лише на користь, – заперечила старенька. – А діти твої були набагато веселішими і бадьорішими, коли працювали, ніж тепер, коли вони лінуються. Тобі не слід зараз бути надто м’якою з ними.

Почула мати ці слова і знову розплакалася.

– Бачите, – сказала вона. – Не маю більше сил займатися їх вихованням. Ви, мабуть, вважаєте, що я повинна лупцювати їх , коли приходжу втомлена ввечері додому, скучивши за ними за цілий день.

Сторінки: 1 2 3 4

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4 / 5. Оцінили: 8

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Девочка с цветущими волосами“

Эльза Бесков

Сборник – “Сказки скандинавских писателей”

Видаництво: “Лениздат“, 1990 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: