<

Мітла тямущої Кайси, або казка про неслухняних дітей

Казки Ельзи Бесков

Мати йшла лісом і плакала. Нечасто побачиш, як вона плаче, бо вона була не з тих, хто засмучується через дрібниці. Мати була звична до важкої праці, і її не зламали ні горе ні прикрощі. Навіть минулої зими, того жахливого дня, коли їхнього батька принесли додому лісоруби, розповівши, як його придавило сосною, — навіть тоді діти бачили, що мати не плаче, вона була бліда і спокійна і втішала маленьких, які злякано ревіли. Їхній великий, сильний, веселий батько помер! Хіба тепер можуть радіти мати і діти!

Але мати посадила їх до себе навколішки і нагадала їм про те, яким добрим і веселим завжди був їхній батько, і вони, заради свого батька, теж повинні постаратися рости добрими та веселими людьми. Адже батько дивиться на них звідти, де він перебуває, і йому гірко було б бачити своїх дітей похмурими і сумними.

І діти це добре зрозуміли, бо вони знали, що батько не любив, коли вони ходили з похмурим виглядом.

А потім почали думати, як матері однієї прогодувати себе і своїх дітей. Багато хто в їхній окрузі пропонував узяти когось із сиріток до себе додому, бо діти лісоруба були гарно вихованими, але мати не змогла відірвати від себе жодної дитини. Їй здавалося, ніби батько заповів їй, щоб вони з дітьми трималися разом.

Тому мати найнялася до багатого селянина поденно, обробляти клаптик землі п’ять днів на тиждень. Мати була здоровою і сильною, і все йшло б добре, але найгірше – те, що доводилося часто залишати дітей самих.

Тоді вона зібрала дітей та порадилася з ними як бути. Дітлахи горіли бажанням допомагати своїй матері. Їм так хотілося залишитись у садибі Бьоркбакке. Працювати вони були привчені змалку, так що роботи вони не боялися.

Так і вирішили. Нільс, якому скоро виповниться дванадцять років, працюватиме по господарству, колоти дрова, носитиме воду, доглядатиме худобу – і корівку, і поросятко, і чотирьох овець, – і ще стежитиме за садком. Восьмирічний Лассе допомагатиме старшому братові прибирати, носити дрова, пасти овець.

Майя, якій пішов одинадцятий рік, доїтиме корову, готуватиме їжу, прибиратиме в будинку і доглядатиме за молодшими, особливо за маленькою Ганною, якій лише два роки. А допомагатиме їй шестирічна Черсті, яка вміє підмітати, мити посуд, сидіти з маленькою Ганною та таке інше. Тоді мати може бути спокійною.

Зраділи дітлахи маминим завданням і взялися за роботу. Справа пішла навіть краще, ніж мати очікувала. Все було прибрано та приготовано, коли вона поверталася вечорами додому, і діти були слухняними. Вони тепер почували себе дорослими та розумними. Мати іноді не могла стримати посмішки, слухаючи, як її дітки з серйозним і розумним не по роках виглядом міркують про щось, наче дорослі.

Так і тривало деякий час, але незабаром дітей наче підмінили. Повертаючись вечорами додому, мати заставала хату та двір брудними та занедбаними. То каша підгорить, то піч охолоне. Надворі мукає корова, просячи пити, плаче замурзана малеча-Ганна, а діти сваряться і валять вину один на одного. Правда, їм було соромно, коли мати дорікала їм, і вони обіцяли виправитися, але наступного дня все знову повторювалося знову.

Про це й думала тепер мати, плачучи в лісі. І згадувала вона, як вони з батьком завжди прагнули виховувати дітей працьовитими та вірними обов’язку, як вони раділи своїм дітям і пишалися ними.

Що буде далі? Так думала мати. Напевно, нічого не залишається, як відправити дітей на всі чотири сторони, доки вони зовсім не злидачіли.

Мати, вся в сльозах, поспішала додому і не помітила, як їй на зустріч лісовою стежкою йде маленька старенька бабуся. Зупинившись прямо перед матір’ю, вона допитливо подивилася на неї.

– Що трапилося? – Запитала старенька.

– Та ні, відповіла мати і хотіла йти далі, бо вона була не з тих, хто скаржитиметься на своїх дітей чужим людям.

Але бабуся втримала її.

– Щось із дітьми? – знову спитала вона.

– Звідки Ви знаєте? – Здивувалася мати. А про себе у розпачі подумала:

Невже все зайшло так далеко, що про моїх дітлахів уже люди пліткують!’

– О, я знаю багато такого, чого інші не знають, – мовила старенька з лукавою усмішкою. – Недарма мене звуть тямуща Кайса.

Нарешті мати впізнала її. Це була та сама «тямуща бабуся», до якої багато хто йшов за порадою і яка, як говорили, вміла чаклувати.

– Справа зовсім не в твоїх дітлахах, – сказала старенька. – Це все сусідські діти, їх четверо, і вони тільки й знають, що грати і пустувати цілими днями на пагорбі.

Про це мати раніше не замислювалася, але тепер вона раптом зрозуміла, що так змінило її дітлахів, і їй стало шкода їх.

– Не дивно, що діти хочуть трохи погратись, – сказала вона. – Адже їх шкодуєш, якщо вони працюють не покладаючи рук.

– Ну ні, праця завжди йде лише на користь, – заперечила старенька. – А діти твої були набагато веселішими і бадьорішими, коли працювали, ніж тепер, коли вони лінуються. Тобі не слід зараз бути надто м’якою з ними.

Почула мати ці слова і знову розплакалася.

– Бачите, – сказала вона. – Не маю більше сил займатися їх вихованням. Ви, мабуть, вважаєте, що я повинна лупцювати їх , коли приходжу втомлена ввечері додому, скучивши за ними за цілий день.

– Ну-ну, матінко, не плач, – промовила старенька, і її суворе обличчя просвітліло. – Я не даю порад, якщо мене не просять, але тямуща Кайса все одно знайде спосіб допомогти тобі. Тільки не падай духом!

Кивнула старенька і пішла своєю дорогою. А мати витерла сльози і поспішила до дому.

На наступний день.

Діти поснідали і подивилися навкруги. Треба поприбирати, помити посуд, принести до хати дрова та води, доглянути за худобою, – справ було багато, але ніхто не хотів займатися ними.

Натомість Нільс і Майя почали сперечатися, кому що робити, але раптом двері раптово відчинилися і на порозі з’явилася зігнута старенька бабуся.

– Які славні діти, – сказала вона, – чемні і старанні!

Діти здивовано дивилися на стареньку. Вона говорила так, ніби глузувала з них.

– Я подарую вам нову, чудову мітлу, – продовжувала старенька, – вона така незвичайна, і вона вам знадобиться!

Бабуся зашкутильгала до дітей і поставила біля пічки мітлу на довгому держаку.

– Користуйтеся на здоров’я та бувайте! – промовила старенька і зникла за дверима, перш ніж діти встигли вимовити хоч слово.

– Що це за дурна стара, і що нам тепер робити з її мітлою? – зневажливо кинув Ніссе. – Ну гаразд, я пішов ловити рибу.

– Спершу порубай дрова, – розсердилася Майя, – у нас не залишилося ні тріски. І вода теж скінчилася.

– А мені начхати, – заявив Ніссе, – нехай інші надриваються.

І він узяв свою шапку, готуючись втекти. Але можете собі уявити! Мітла відскочила від пічки прямо на Ніссе і з розмаху боляче вдарила його. Ніссе скрикнув, а разом з ним і решта від страху. Не допомогло хлопцеві й те, що він вибіг на пагорб. Мітла пішла за ним. Тільки після того, як ця сама мітла добряче відлупцювала Ніссе, він нарешті схопив відро і побіг до криниці за водою. А мітла одразу ж скромно встала в куточок біля пічки, немов вона – проста мітла і нічого більше.

Черсті й Лаосі роззявили рота з подиву, а Майя почала швидше прибирати в будинку.

– Допоможи мені прибрати зі столу, Черсті, – попросила вона.

– Ні, – простягла Черсті, але відразу помітила, як мітла ворухнулася в куточку.

– Так-так, бачиш, я вже прибираю, – закричала вона і кинулася збирати тарілки зі столу, намагаючись не наближатися до загадкової мітли.

Ніссе приніс води, косо поглядаючи у бік мітли. І вирішив непомітно втекти, щоб не колоти дрова, але нічого в нього не вийшло, бо мітла знову наздогнала його. Цього разу він отримав лише пару ударів, бо швиденько схопив сокиру і взявся колоти дрова.

– Мати просила нас прополоти сьогодні грядки, – сказав він Лассе, – йди починай, а я поки що догляну порося.

– Сам іди, – заявив Лассе, але не встиг він це сказати, як одразу отримав удар від жахливої ​​мітли.

Хлопчик вибіг із хати й заходився полоти грядки, та так старанно, як ніколи раніше.

Тим часом Майя та Черсті мовчки перемили весь посуд, зрідка кидаючи погляди на мітлу.

– Знаєш що, – сказала Майя Черсті, – підемо в ліс збирати чорницю і візьмемо з собою маленьку Ганну. Тоді ми зваримо на вечерю кашу з чорницею, якраз до приходу матері.

– Але ж мама сказала, щоб ми сьогодні обов’язково вимили підлогу, – нагадала Черсті. – Мама казала, що вона у нас дуже брудна.

– Ну, це ми можемо зробити і завтра, – розсудила Майя, – а сьогодні сходимо до лісу за чорницею разом із доньками старости Гретою та Ганною.

– Стережися, Майя! – Раптом вигукнула Черсті, бо до сестри вже підскочила мітла.

Майя негайно схопила відро і щітку та так швидко почала шкрябати підлогу, що незабаром вона заблищала, як дзеркало.

А Черсті тим часом вивела маленьку Ганну надвір. Посадила вона дитину в траву на сонечку і дала їй дерев’яну ложку та бляшанку, бавитися. Сама ж Черсті розляглася поряд. Так чудово було спати на сонечку, що Черсті ледь не заснула, і тут раптом вона відчула зовсім поряд із собою жахливу мітлу. Схопилася Черсті і побачила, що малеча попрямувала до хліва й простягла ручку, щоб схопити кропиву, що росте біля неї.

Черсті встигла відсмикнути сестричку в останній момент. Але одну ручку та вже обпекла. Заплакала маленька, а Черсті заходилася дмухати їй на ручку.

– Побий мене, – попросила Черсті мітлу, – я справді цього заслуговую.

Але мітла вже зникла в хаті.

Мати була вражена і здивована, повернувшись додому. Мабуть, цілий тиждень вона не бачила, щоб дім та двір були такими чистими та прибраними. Стіл був накритий, і в казанку диміла каша. Маленька Ганна, вмита, спала в ліжечку. Діти виглядали акуратними, але трохи похмурими, подумала мати.

– Дорогі мої дітки, сьогодні ви принесли мені велику радість, – сказала мати. – Давайте влаштуємо собі приємний вечір, як бувало раніше? Що, коли я розповім вам одну з батьківських казок?

Діти засяяли. Найцікавішим було раніше слухати розповіді батька, а він знав безліч довгих і чудових історій про всілякі пригоди. Він розповідав про старі добрі часи і про те, що чув у дитинстві від свого дідуся; інколи ж він розповідав про свої власні пригоди в різних країнах, він в молодості був моряком.

Діти зібралися навколо матері на дерев’яній лавці, і вона розповідала їм різні історії доти, доки не згас жар у печі і не стемніло. Давно вони не мали такого чудового вечора.

Наступного дня діти виявилися ще більш старанними, ніж напередодні, але все одно мітлі довелося кілька разів вискочити з кутка: дітлахи трохи посварилися, бо кожен хотів собі легше роботу.

Роздратований Нільс спробував кинути нестерпну мітлу у вогонь, але нічого не вийшло, він лише отримав удар держаком по пальцях, і вони потім довго нили.

Зрештою діти так розсердилися на мітлу, що об’єдналися проти неї.

Вони тихенько порадилися за рогом будинку і вирішили, що вчотирьох всі разом вони оточать мітлу, ніби ненароком, а потім Нільс подасть знак і вони одночасно схоплять її і швидко кинуть у гарячу пічку.

Але нічого не вийшло. Замість того, щоб згоріти у вогні, мітла вискочила з печі, пролетіла над їхніми головами і почала бити всіх чотирьох з такою силою, що вони злякано закричали:

– Ой, не треба, дорога мітла, не треба, ми більше не будемо!

Повернувшись додому, мати побачила, що й цього вечора все в хаті прибрано. Похвалила вона своїх дітей ще більше.

– Що мене найбільше радує, – сказала вона, – так це те, що ви самі вирішили стати слухняними та старанними, щоб доставити своїй матері радість. Якби вас змусили до цього суворим покаранням, радості було б менше.

Діти збентежено подивилися один на одного. Ніхто з них не наважився розповісти про мітлу, але всі вони відчули докори совісті. Зрозуміли вони, як погано ставилися до матері, і вирішили, що відтепер треба самим бути слухнянішими, а не заради “Цієї безглуздої, дурної, старої мітли”.

– Мамо, – раптом сказала Майя і потягла маму ближче до порогу, де стояла мітла. – відповідай нам голосно і ясно: чи можна нам піти завтра в ліс збирати чорницю, коли ми закінчимо прибирання в будинку?

– Так, мамо, – підхопив Нільс, – відповідай і мені теж голосніше: можна мені піти завтра ловити рибу, коли я все зроблю?

– Звичайно, дорогі мої, – відповіла здивовано мати, – якщо швидко справитись з роботою, то й у ліс встигнете. Добре буде поласувати рибою та ягодами, не забудьте тільки взяти з собою маленьку Ганну!

– Чула? Чула, ти! – переможно проголосив Нільс.

– З ким ти розмовляєш, Нільсе? – Здивувалася мати.

– Ні з ким, – відповів Нільс.

Не слід кидати дітей самих, подумала мати. І вона сказала:

– Ідіть до мене, діти, давайте поговоримо, поки я латаю штанці Лассе.

І в маленькому будиночку стало весело та затишно, як раніше. Діти з нетерпінням чекали вечорами маму, і вона раділа, що встигала порозмовляти з дітлахами, замість того, щоб доробляти за них роботу чи лаяти їх за непослух.

Але на мітлу діти, як і раніше, сердилися, хоча вона тепер тихо стояла у своєму кутку. Одна тільки Черсті помирилася з мітлою, і одного разу вона поплескала її по держаку і сказала:

– Дякую тобі, люба мітла, за те, що ти порадувала нашу маму!

Але Черсті з усіма була ласкава і привітна.

Настала субота, і мати залишилася вдома. Вона зазвичай затівала велике прибирання і тут вперше побачила нову мітлу, що стояла в куточку.

– Подивіться, що за прекрасна мітла, – вигукнула мати. – Де ви її взяли?

– Не чіпай її, мамо, не чіпай! – закричали в один голос Лассе та Черсті.

– Чому? – Запитала здивована мати. Вона взяла мітлу до рук і покрутила її. Мітла поводилася тихо, як ні в чому не бувало.

Тоді Лассе придумав, що треба зробити.

– Мамо, кинь її у вогонь, – палко зашепотів він. – Кинь її швидше!

– Кинути таку чудову річ у вогонь? – Здивувалася мати.

І тут маленька Ганна, що трималася за спідницю матері, побачила мітлу.

– Погана мітла, – пролепотіла дівчинка. – Погана мітла, вона побила Ніссе, Лассе, Майю, аї-аї!

– Що ти кажеш, маленька, – сказала мати. – Невже Ніссе вдарив Майю і Лассе мітлою?

– Ну, звичайно, ні, – втрутилася Майя, – Ганна каже дурниці.

Але всі діти виглядали такими збентеженими і присоромленими, що мати не могла збагнути, що з ними таке.

– Сподіваюся, ви не взяли цю мітлу без дозволу? – Запитала вона дітей.

– Ні, мамо, нам принесла її одна бабуся, – поспішила відповісти Майя. – Чи не час задати їсти поросятам, га?

– Послухай, Нільсе, – сказала мати, – ви щось приховуєте від мене. Ти найстарший, ось і розкажи мені про все по порядку!

І Нільс, запинаючись, розповів про мітлу, та й інші діти вставляли по словечку, бо їм хотілося розповісти матері про всі дива, що відбувалися з ними.

Мати слухала їх мовчки. Вона була серйозна і вже не така радісна, як раніше.

– Отже, ось чому ви стали такими слухняними останнім часом, – сказала вона. Я думала, що ви мене любите і хочете мені допомогти, а ви просто боялися побоїв від мітли.

– Мамо, не треба засмучуватися через це, – сказав Ніссе. – Коли тебе не було вдома, ми легко забували, що треба бути слухняними та старанними, і дуже добре, що мітла за нами стежила.

– Так, але що буде потім, – зітхнула мати, – коли ви станете дорослими і поруч не виявиться ні матері, ні мітли? Як же ви зможете стати чесними та працелюбними людьми, якщо ви звикли, що вас вічно мітлою підганяють?

– Повір нам, мамо, – сказала Майя, ледве не плачучи, – що ми будемо працювати не заради цієї дурної мітли, а заради тебе, тому що ми тебе любимо і хочемо тебе порадувати. Можеш замкнути мітлу у шафі. Ось побачиш, ми працюватимемо не гірше, ніж раніше!

Так мати і зробила, і на свою радість, вона побачила, що діти поводилися добре. Щоправда, іноді траплялося, що мітла починала постукувати в дверцята шафи, коли Лассе чи Черсті не слухалися старших. Але достатньо було одного нагадування, щоб вони знову починали поводитися як слід.

Так, у любові і згоді, минуло літо, і якось осіннього вечора, коли всі сиділи за вечерею, у двері постукали й увійшла маленька тямуща бабуся.

– Доброго вечора, – сказала вона, – я хотіла б знати, чи потрібна вам ще моя мітла?

– Дякую, матінко Кайса, – відповіла мати. – Ви надали мені велику послугу.

Тієї ж миті в шафі застукотіло, загуркотіло, і мати відчинила дверцята. Мітла вистрибнула назовні і заспівала:

Забери мене, Кайсо, додому!

Я стою п’ять тижнів сам не свій,

Чекаю, коли ж настане спокій.

– Зніми шапочку, Ніссе Пер, хай діти тебе побачать, – промовила старенька, і  перед ними з’явився маленький сердитий хлопчик. У руці він тримав мітлу.

– Ти тут більше не потрібний? – Запитала його старенька.

І гном, а це був саме він, відповів:

Тридцять днів тому я їх добре відлупцював,

І з того часу сиджу без діла.

– Тоді тобі краще вирушити в дорогу, – сказала старенька. Ніссе Пер сів верхи на мітлу, натяг на голову свою сіру шапочку і миттю вилетів у двері.

– Піду, мабуть, за ним слідом, подивлюся, куди він полетів, – сказала тямуща Кайса.

– Може, він знадобиться десь в іншому місці. А вам на все добре!

І вона зникла за дверима. Але раптом знову зазирнула до кімнати:

– Якщо вам знову знадобиться мітла, то скажіть мені, – нагадала вона.

Але діти хором закричали:

– Ні-ні, вона не знадобиться! І мітла справді більше не знадобилася. Діти з того часу приносили своєї матері лише радість. А Нільс тепер зовсім дорослий і працює замість матері, і всі охоче допомагають одне одному.

Але якщо комусь знадобиться взяти на якийсь час мітлу у тямущої Кайси, ви тільки скажіть їй. Живе Кайса прямо в лісі, у низенькій сірій хатинці з дахом з дерну. Двері покосилися ліворуч, а вікно – праворуч, і сині квіти, що ростуть поруч, дістають до самого даху.

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4 / 5. Оцінили: 6

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Девочка с цветущими волосами“

Эльза Бесков

Сборник – “Сказки скандинавских писателей”

Видаництво: “Лениздат“, 1990 р.

Залишити коментар