ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу! Слава Україні!

Моя перша синиця

Валентин Литвиненко

Давно це було, ще я малим був. Навчили мене хлопці, як з простого ящика западню зробити.
Зробив я таку западню і поніс у садок на синиць ставити.

Прийшовши до старої яблуні, що самотньо стояла серед малинника, швидко пристроїв западню серед гілок на раніш вибраному місці, насипав насіння, насторожив і подався до комори, звідки було видно яблуню і западню. Чекаю. Нарешті десь далеко-далеко почулось ціпкання синиць.

Воно швидко наближалося. Вже видно, як, струшуючи сніг, перелітають з дерева на дерево ці красиві пташки. Вони ретельно обшукують усе, нічого не залишаючи поза увагою. Ці-ці-ці-чррр!—закричала одна, вгледівши западню.

Синиця спустилася по гілках майже до неї, деякий час сиділа нерухома, видимо, обмірковуючи, що це за новий предмет.

Я, тремтячи від нетерпіння, спостерігав. Звичайно, синиця довго не сидить на одному місці; дивлюсь, вона ворухнулась і перескочила нижче, потім ще нижче. І раптом серце у мене закалатало, як скажене: синиця сиділа на краю западні, заглядаючи всередину. Раз! — і вона плигнула прямо на насторожену паличку, в западню.

Очі в мене самі собою заплющились: зараз хлопне — і синиця моя.

Але ні звуку. Розплющив очі. Бачу, синиця вже сидить на гілочці збоку і, затиснувши лапками насінину, гатить по ній своїм міцним дзьобиком, наче коваль по підкові. Впоравшись з першою насіниною, вона знову, вже не роздумуючи, зникла в западні і знову на тій же гілочці трощить насінину, аж друзки летять.

Я зрозумів: дуже міцно зачеплено язичок, і паличка витри-мує вагу синиці.

Довелося йти наново насторожувати.

Ледве не плачучи з досади, зробив усе на цей раз дуже старанно; навіть кришка двічі на пальці падала. Нарешті зачепив язичок бездоганно і навшпиньках одійшов, щоб, бува, від струсу кришка не впала.

Знову сиджу на тому ж місці, спостерігаю.

Але синиць нема.

Жду. В уяві знову і знову спливає хвилююча картина: синиця на борту западні і плигає на паличку. Відчай кипить у серці. Сиджу довго, так чекаючи, а сніг падає й падає, і навкруги тихо-тихо.

Аж ось рипнули сінешні двері.

— Юрко, обідати! — материн голос.

— Іду!

Обідав, звичайно, сяк-так, і от знову засніжений сад. Така ж сама тиша. «Мабуть, сьогодні вже не прилетять», думаю, простуючи до своєї засідки.

Але що це? Тук-тук-тук — дзвінко розляглося по саду. Якась тріскотня, і знову — тук, тук, тук!

Біжу до яблуні. Так і є, ще здалеку видно: западня закрита, синиця там. Ура!!!

Підбіг. Прислухався, але з ящика ні звуку. А може, там і нема нікого?

Раптом: трах, тах, тах, тах! Хтось довбав западню з середини.

— Єсть! — видихнув я і заметушився.

Спочатку трохи підняв кришку і заглянув усередину. Щось пурхнуло біля самого носа, мелькнули білі щоки.

Тремтячи від нетерплячки, я швидко розмотував з себе велику хустку, якою мене мати запнула, щоб не застудився.

Зняв хустку, щільно закутав нею западню і, піднявши кришку, засунув руку, слідкуючи, щоб жодної щілини ніде не було.

Ось вона! Але маленьке тільце вислизнуло з пальців і знову затаїлося. Нічого, думаю, ніде не дінешся. Але що це?!

Рядом, близенько, на гілці сидить красуня синиця, — сліпучобілі щоки, жовті, аж золоті груди, вся, як писанка. Обтрусилась; пінь-пінь, чррр — і вже на вершечку яблуні. З вершечка далі пурхнула — і нема, тільки гілочка хитається.

Страшна підозра, що переходить у впевненість, потім у відчай… Гарячково нишпорю рукою, потім знімаю хустку, розкриваю западню — порожня. Тільки трісочки валяються там, де синиця роздовбувала щілину, щоб вилізти

І як вона примудрилася вислизнути, досі не розумію.

Так, волочачи хустку, і додому прийшов, мовчки вислухав наганяя від матері за те, що розмотався…

Всю ніч мені снились синиці.

А другого дня я знову був у садку.

Коротше кажучи, другого дня у мене в клітці на всю хату торохтіла і розкидала шкаралупки від насіння весела красуня синиця, може, якраз та, що була втекла. На цей раз я западню з синицею у хату приніс, так би мовити, щоб бути гарантованим від несподіванок.

Багато пташок ловив я потім і тримав зимою в клітці, але й досі найулюбленішою з них є для мене синиця, ця весела і простодушна пташка.

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 2

Поки немає оцінок...

Джерело:
Збірка “Про маленьких друзів”
Валентин Литвиненко
Видавництво: “Дитвидав“
м. Київ, 1959р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: