Молодший син

В одного чоловіка було троє синів. Старшого звали Жуан, середульшого — Мануел, а молодшого — Жозе.
Якось двоє старших синів посварилися з батьком і втекли з дому. Тоді молодший сказав:

— Не журися, батьку, я піду шукати братів по світу.

І пішов. Ішов він, ішов, аж поки набрів на хатку якоїсь бабусі.

— Що ти шукаєш у цих краях, синку? — спитала бабуся.

— Шукаю по світу двох своїх братів, які втекли з дому.

— Я допоможу тобі, синку,— сказала бабуся.— Заходь і лягай спати, завтра побалакаєм.

Вранці бабуся сказала:

— Ось що ти повинен зробити. Вирушай у Королівство трьох голубок — твої брати там. Місто ти побачиш у святкових розвагах, бо король саме вибирає того, хто може знайти на морському дні і звільнити від чарів трьох голубок. Ось тобі чарівна паличка. А ось губка.

Але дивися, щоб ніхто їх у тебе не побачив. А станеться ось що: твої брати донесуть на тебе королю, нібито ти всюди хвалишся, що можеш спуститися на морське дно, розбити камінь, який там лежить, і звільнити від чарів трьох голубок, які насправді є три принцеси. Король покличе тебе і спитає, чи це правда. Відповіси, що ні, то наговір, але що ти берешся звільнити від
чарів голубок. Потім підеш на берег моря і кинеш у воду губку. Губка попливе, і ти пливтимеш за нею, аж поки побачиш великий камінь. Вдариш по ньому чарівною паличкою, камінь розколеться, і з нього виповзе змія. Вдариш змію, і вона засне. Увійдеш у кам’яну розколину і знайдеш там скриньку, в якій лежить яйце. В цьому яйці три жовтки. Розіб’єш яйце і даси білок змії. Знай: три жовтки — то і є принцеси.

Бабуся благословила Жозе, і він пішов до Королівства трьох голубок. Побачив місто у святкових розвагах і зустрів своїх братів. Він заговорив до них, але лиходії вдали, ніби його не знають, і донесли королю, що з’явився хвалько, який базікає, що може звільнити від чарів принцес.
Король звелів покликати Жозе.

— Ваша величність, то неправда, то наговір. Але я все-таки беруся звільнити від чарів принцес,— сказав Жозе.

Король дуже здивувався, що Жозе такий упевнений у собі, і звелів дати йому корабель. Жозе відповів, що не треба,— він добереться плавом. Король зареготав — адже це, на його думку, було дурніше дурного.

Наступного дня Жозе пішов на морський берег і кинув у воду губку. Губка не потонула, а попливла, а він — за нею. Плив, аж поки побачив камінь. Витяг з-за пояса чарівну паличку і стукнув по каменю. Камінь розколовся, і з нього виповзла змія. Жозе вдарив змію, і вона заснула. Він зайшов у кам’яну розколину і знайшов там скриньку. Відчинив її, витяг яйце. Розбив, вилив білок
у пащу змії, а жовтки — у шапку.

Потім Жозе знову кинувся в море і плавом дістався до берега. Вилізши, вдарив паличкою по жовтках, і вони обернулися на трьох дівчат, гарних-прегарних.
Всі в королівстві невимовно зраділи.

Але лихі брати знову вдалися до хитрощів і сказали королю:, Жозе хвалиться, що принесе в палац і змію. Король спитав у Жозе, чи це правда.

— Ні, неправда, я не хвалився, але як треба — можу принести змію. ‘

І Жозе, кинувшись у море, доплив до каменя й притяг змію.

Лихі брати хотіли були втретє обмовити Жозе, але він цим разом розгнівався і на них, і на нерозумного короля. Він двічі ударив усіх їх своєю паличкою, і вони
заснули.

Коли король прокинувся і прийшов до тями, він прогнав лихих братів з королівства. А Жозе одружив з найгарнішою з трьох принцес. Тут і казці кінець.

***
— Це казка з перетвореннями,— сказала Емілія.— Пригадую, як одного разу Попелюшка забула в нас на дачі свою чарівну паличку, а я взяла ту паличку і гралася в перетворення доти, аж поки мені набридло: кожну річ перетворювала на щось інше. І виявилося це зовсім не важко. То яка ж тут заслуга, коли хтось вершить подвиги і перемагає з допомогою чарівної
палички? Без неї — то зовсім інше!

— Емілія схибнулася на різних чарівництвах, — усміхнулася Носинка.— Пам’ятаєш, Еміліє, ти колись думала, що тітонька Настасія — то зачарована принцеса?

— Пам’ятаю… Я тоді ще дуже жаліла донну Бенту.

— Мене? — здивувалася донна Бента.— А то чому?

— Бо ви вже стара… Нелегко прожити все життя і не знайти того, чого шукаєш. Бідна бабуся…— І Емілія знову зітхнула.

— Верзеш казна-що! — обурено вигукнув Педрінью.

— Казна-що? Та ти тільки подумай: якщо з’явиться принц і звільнить од чарів тітоньку Настасію — вона стане принцесою і не схоче більше куховарити. А я сама чула, як донна Бента казала, що на всьому світі не знайти другої такої куховарки.

Всі засміялися.

— А я дивуюся з дурості короля,— заявив Педрінью.— Що йому було ще треба від Жозе? Адже Жозе звільнив од чарів принцес. Так ні — король знову розвісив вуха і слухав наговори лихих братів. Не король, а віслюк!

— Ви гляньте, Настасіє,— сказала донна Бента, — які нині діти стали вимогливі. Коли я була маленька, я слухала такі казки, роззявивши рота. А внуки мої не тільки рота не роззявляють, а все, що чують, обговорюють, критикують. Справжні тобі мудреці!..

Емілія дивом здивувалася, почувши, що донна Бента була колись маленькою.

— Невже ви були маленькою, як усі діти, сеньйоро? — спитала вона.

— Звичайно, Еміліє!

— І тітонька Настасія також? Як цікаво! Про це я ніколи не думала!

Емілія замислилась, намагаючись уявити, якими були змалечку, донна Бента та тітонька Настасія.