Мова звірів

Давним-давно жив чоловік, яка розумів мову звірів. Був він дуже багатий, але й дуже скупий. Тому жив самотньо. Крім собаки та кішки, нікого в будинку в нього не було. Та й тих він годував не щодня.
І ось одного разу зібрався собака втекти з дому, але кішка встала у неї на дорозі і занявкала:
– Не йди, собако! Завтра здохне господарський кінь, і ми з тобою наїмося м’яса до несхочу.
Почув господар слова кішки — і швидше в стайню — вивів коня і погнав його на базар. Повернувся господар із базару радісний. Як же! Продав хворого коня за добрі гроші.
На другий день голодний собака знову хотів втекти з дому, але кішка знову встала на дорозі.
— Як ти смієш мене не пускати, брехуха! — розсердилася собака. — Геть з дороги або я тебе з’їм.
На це кішка відповіла:
— Друже мій, послухай мене. Завтра у господаря вмре верблюд. Тоді ми наїмося і за сьогодні і за вчора.
— Ну що ж, — сказала собака, — повірю тобі. Але якщо ти мене обдуриш, я тебе з’їм.
Почув цю розмову господар, і побіг із дому продавати верблюда.
Вранці собака сказала кішці:
— Ти знову обдурила мене. Бережись!
— Заспокійся, мій друже! — знову благала кішка. — Хазяїн продав коня та верблюда, які мали здохнути. Тепер він сам помре. Почекаємо трохи і нам дістануться всі його багатства.

Почув багатій ці слова і стривожився не на жарт. Побіг за порадою до всезнаючого мудреця.
— О, наймудріший, між моїм собакою та кішкою була дивна розмова.
І він про все розповів мудрецю.
Довго думав мудрець над цією загадкою і, нарешті, сказав:
— Добра худоба відводить від будинку і його господарів лихо. Але ти продав і коня, і верблюда. Тепер тобі вже ніхто не допоможе. Ти залишився з бідою віч-на-віч.
Заплакав багатій і пішов додому. А вдома він ліг у ліжко. Він нічого не їв, не пив, і смерть забрала його.
Собака і кішка роздали багатство бідним людям, і ті годували їх і були до них добрі до кінця віку.