Мрум, Гавротик і пампушки

Якось ведмеді Гавротик і Мрум проходили повз пекарню.
— Може, дядько Мишко пампушки пече? — мовив Гавротик.
— Ох! — мрукнув Мрум і облизався.
Дядько Мишко був у білому фартусі. Але пампушок не пік.
— Борошна немає. Принесіть борошна, будуть тоді й пампушки.
— Добре, — сказав Гавротик. — То неважко — принести борошна на пампушки.
Недалеко за лісом махав крилами вітряк.
Мрум зраділо гукнув:
— Вітряк киває на нас! Напевно, має багато борошна!
Під вітряком сидів на камені мірошник, їжак Голка. Ведмеді вклонилися йому низько.
— Їжачку, дай нам борошна, то дядько Мишко спече пампушок.
— Нема борошна. Принесіть пшениці — буде й борошно.
— Добре,— згодилися ведмеді.— То неважко.
За вітряком, за струмочком стояла стодола. Туди й подалися Мрум і Гавротик.
З нірки біля дверей вискочила мишка Тихоніжка. Ведмеді вклонилися їй і попросили пшениці.
Але мишка показала їм порожню стодолу.
— Нема ані зернини,— сказала вона.— Ідіть у поле.
У полі шелестіла пшениця. Зайчик махав косою, і великі стеблини падали на землю. Другий зайчик в’язав їх у снопи.
— Зайчику, дай нам сніп пшениці! — попросив Мрум.
— Нам треба борошна, щоб дядько Мишко спік пампушок.
— Хочете пампушок? То помагайте косити.
— Добре, то нам неважко.
Мрум і Гавротик взялися до роботи. Скосили пшеницю. Потім разом з зайчиками завезли до стодоли та й змолотили.
— Тепер занесіть зерно до млина,— сказала мишка.
— О, то неваж…— почав було Мрум, але не закінчив. Мішок був важкий. Кректали, кректали, сопіли, сопіли — та все ж занесли пшеницю до їжака Голки.
Загули у вітряку млинові колеса, закрутилися крила. Невдовзі їжак-мірошник насипав борошна в мішки.
Був уже вечір, коли занесли борошно до дядька Мишка.
Дядько Мишко відразу замісив тісто на пампушки. Наробив пухких кульок.
— Уже сходять! — радів Гавротик.
— Ох! — мрукнув Мрум і облизався.