TOU

Мудра горянка

Казки Божени Немцової

Жили собі два брати. Один був багатий, але бездітний і дуже скупий, а другий тяжко бідував, але мав на диво добре серце. І була в нього одним одна дочка, яку звали Манка. Коли дівчинці виповнилось одинадцять років, батько віддав її до брата пасти гусей.

Два роки пасла Манка в дядька гусей за самі тільки харчі, а коли підросла — стала наймичкою.
Служи, Манко, чесно,— сказав їй дядько,— а коли скінчиться твоя служба, я замість грошей дам тобі телицю. В мене якраз є місячне теля, я підгодую його, і воно буде для тебе ще краще, ніж гроші.

— Гаразд,— відповіла Манка, і з того дня робота аж горіла у неї в руках.

Прослужила Манка в дядька три роки вірою і правдою. Аж тут захворів батько. Мусила дівчина додому вертатися. От просить вона в дядька зароблене теля, з якого на той час виросла вже корова. Дядько і так і сяк почав викручуватись та всіляко відмагатися, мовляв, такого він їй зовсім не обіцяв, і став тицяти дівчині якісь жалюгідні мідяки. Але Манка не взяла грошей і подалася додому. Плачучи, розповіла вона про все батькові й попросила, аби він пішов поскаржитись панові судді. Батько розсердився на свого лихого брата і негайно пішов до міста подати скаргу. Вислухав його суддя і звелів покликати багатого брата. Та той добре розумів, що коли суддя якось не залагодить справу, йому хоч-не-хоч доведеться віддати братові корову. І почав він думати-гадати, як схилити на свій бік суддю.

Суддя не знав, що його й робити. З багатим йому не хотілося сваритись, а правда була на боці бідного. І вирішив він тоді піти на хитрощі. Покликав братів і загадав їм таку загадку: «Що в світі найбистріше, найсолодше і найбагатше?» Хто її відгадає, того й корова буде.

Невдоволені пішли брати додому. Всю дорогу сушили собі голову, що ж це може бути. Але так і не докумекали, що воно й до чого.

— Ну що? — запитала жінка в багатія, коли той повернувся додому.

— Дідько б ухопив цього суддю! Він зовсім збив мене з пантелику,— відповів селянин і пошпурив на стіл шапку з тхорячого хутра.

— А в чому річ? Ти програв?

— Програти ще не програв, але, мабуть-таки, програю. Суддя загадав мені загадку: «Що в світі найбистріше, найсолодше й найбагатше?» Якщо я її відгадаю, то корова лишиться нам.

— Було б чого журитися. Я тобі вмить відгадаю цю загадку. Що може бути бистріше за нашого чорного шпіца, солодше за наш мед, багатше за нашу скриню з талерами?

— Чудово! — зрадів багатій.— Тепер корова буде наша! — І сів вечеряти.

Тим часом бідний брат повернувся додому сумний-невеселий. Почепив капелюха на гвіздок, сів до столу й похилив голову.

— Ну, як, тату, владнали справу? — запитала Манка.

— Владнав, аякже! Багатий завжди бідного круг пальця обведе.

— Та кажіть швидше, не тягніть! Що там?

І батько розповів Манці, яку нелегку загадку загадав йому суддя.

— Оце і все? Не журіться, лягайте спати, вранці матимете відповідь.
Бідняк цілісіньку ніч навіть очей не склепив. А вранці заходить Манка до світлиці та й каже:

— Коли суддя запитає вас про відгадку, скажіть, що найбистріше в світі око, найсолодший сон, а найбагатша земля, бо вона все родить. Тільки глядіть не прохопіться, що це я відгадала.

Пішов бідняк до судді. Йому хотілося якомога швидше дізнатися, чи правильна його відповідь.

Першим суддя викликав багатого й питає, чи відгадав він його загадку.

— Відгадав,— одказав той.— Я думаю, що в світі нема нічого бистрішого за мого шпіца, який усе винюхає і вислідить. Найсолодший мій мед, який я зберігаю вже чотири роки, а найбагатша моя скриня з талерами.

— Ні, шановний, це не так,— сказав суддя, похитавши головою.— Послухаємо, яку відповідь приніс твій брат.

— Я, пане суддя, думаю, що найбистріше в світі око, яке миттю все огляне, найсолодший сон, бо хоч би як людина була стомлена й засмучена, а коли засне — все лихо забуде, та ще іноді й щось веселе їй привидиться. А найбагатша земля, бо все наше добро від неї.

— Ти вгадав, і корова буде твоя. Але скажи мені правду: хто відгадав тобі цю загадку? Я знаю, що сам ти не зміг би з нею впоратися.

Довго не хотів бідний признаватися, але коли суддя добре наполіг, він таки здався й розповів усю правду.

— Ну що ж, коли твоя дочка така розумна, то нехай завтра з’явиться до мене, але ні вдень, ні вночі, ні вдягнена, ні гола, ні пішки, ні на возі.

Бідний знову повернувся додому зажурений.

— Ох, Манко, Манко! — сказав він.— Ти правильно відгадала загадку. Але суддя не хотів повірити, що це я її відгадав, і довелося сказати йому правду. Тепер він вимагає, щоб ти з’явилася до нього, але ні вдень, ні вночі, ні вдягнена, ні гола, ні пішки, ні на возі.

— Ну що ж, буде, як він хоче. Не журіться, тату.

Манка встала о другій ночі, натягла на себе мішок із рідкої мішковини, на одну ногу наділа панчоху, на другу черевик і над ранок, коли почало світати, але до сходу сонця було ще далеко, сіла на козу й напівпішки-напівверхи дісталася до міста. А суддя вже у вікно виглядає, кмітливу Манку жде. Побачивши, як добре впоралася вона із своїм завданням, він вийшов їй назустріч і каже:

— Тепер я бачу, що ти справді тямуща дівчина. Чи згодна ти стати мені за дружину?

Сторінки: 1 2

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.3 / 5. Оцінили: 4

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Володар часу»

Збірник казок Божени Немцової

Переклад – Д. Андрухіва

Видавництво: “Веселка”

Київ, 1991 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: