Мудрий міністр

Колись давно-давно був собі хан. Про цього хана йшла в народі слава, як про великого мудреця. Сам хан нітрохи не сумнівався у власній мудрості. Але ж недарма кажуть: «У хорошої дружини й чоловік справний, де розумний міністр, там і хан славний». Завдяки своєму мудрому міністрові хан зажив слави мудреця. Та він і гадки не мав, кому цим повинен завдячувати.

Якось хан з міністром полювали. Захопились вони й не помітили, що спадає ніч. Треба було шукати ночівлю.

Невдовзі помітили вони в улоговині дві юрти і вирішили завернути до них. Ще здалеку було видно, що одна юрта бідна, а друга багата, розкішно обладнана. Біля кожної юрти було по собаці.

Міністр розумівся на мові тварин, птахів і різних речей. От прислухається він, а біля багатої юрти собака гавкає:

– У нас ночуватимуть хан з міністром. Господар заріже баранчика. Ох і наїмся ж я сьогодні, до ранку спатиму.

– Хан та міністр у нас ночуватимуть, – гавкає собака біля юрти бідняка.– Мій господар заріже останню ягничку. Сьогодні я матиму добру вечерю і цілу ніч стерегтиму коней. А як ти спатимеш, то злодії вкрадуть з двору коней.

Коли під’їхали ближче, хан завернув свого коня до багатої юрти, та міністр схопив коня за вуздечку й повернув до юрти бідняка.

Це розгнівало хана, але він не сказав ні слова. «Стривай же, повернемось додому», – подумав собі.

Зайшли вони до бідної юрти. Господар зустрів їх дуже привітно й одразу запросив до чаю. Поки гості чаювали, господар пішов зарізати ягничку, щоб почастувати гостей м’ясом. Вивів ягничку з хліва, а стара вівця мекає їй услід:

– Бідна ж моя головонька та нещаслива! Привела я одинадцять ягнят, і з них не лишилося жодного. Коли б хоч білої ягнички не різали, вона привела б тисячу ягнят. Краще мені померти, ніж їй.

Міністр почув плач вівці, усміхнувся собі у вуса та й каже господареві:

– Не ріж цієї ягнички. Краще заріж вівцю, що мекає на оборі.

Погодився на це господар і зарізав для гостей стару вівцю. А хан розгнівався не на жарт. «Що це він робить, дурень такий?! Замість молоденького м’яса будемо гризти старі жили. Ну, постривай же, я покажу тобі вдома!» – думає розгніваний хан.

Поговорили про те, про се, попоїли м’яса й почали розповідати казки. Кілька цікавих казок розповів господар. Потім кілька смішних історій розказав міністр. Непомітно в хана поліпшився настрій. Вирішив він і собі розповісти три казки, які йому пригадалися. Та хан швидко опам’ятався. «Що ж це, у юрті бідняка я розповідатиму казки?! Ні, не буде такого»,– вирішив він і промовчав. А три його казки почали радитись між собою. Перша казка й каже:

– Хан мене дуже образив. Я так хотіла, щоб він мене розповів! Ну начувайся, я тобі помщуся. Вранці я чорним павуком залізу в носок ханового чобота, а коли хан узуватиметься, вкушу його за палець, і він помре.

– Якщо хан врятується від тебе, я помщуся йому, – каже друга казка.– Коли хана в дорозі мучитиме спрага, я стану біля дороги отруєним джерелом. Хан нап’ється з мене води і помре.

Третя казка й собі обіцяє:

– А я прийду до нього вночі драконом. Від мене вже не врятується.

Та міністр почув розмову казок.

Уранці, тільки-но хан зібрався взуватись, міністр схопив його чобіт і відрубав носок, а ханові простягнув свої чоботи. Хан од гніву аж побілів. «Ні, я ж тебе таки повішу»,– думає він.

Випили на дорогу чаю й вирушили додому. Хан не промовив до міністра й слова, все думав, як він з ним розправиться.

Тим часом сонце підбилося вгору, припікало, ханові захотілося пити. Глянув він, аж біля дороги джерело б’є. Та тільки намірився хан зіскочити на землю, як міністр копитами свого коня затоптав джерело. Гніву хана не було меж.

Увечері хан з міністром повернулись додому. «Ще цю ніч поживи,– вирішив хан про міністра.– А завтра я накажу тебе стратити». З тим хан і ліг спочивати.

Та міністр не спав. До ранку, не склепивши повік, стеріг ханову юрту. А коли з’явився дракон, він змахнув мечем, і голова дракона покотилася в ханову юрту. Вбіг і міністр до юрти хана, щоб знайти драконову голову й спалити її, бо кров дракона отруйна. Аж тут прокинувся хан. Побачив він у своїй юрті міністра й закричав на нього:

– Ось тепер ти мені вже попався! Мало, що ти коїв у дорозі, ти ще прокрався в ханову юрту, коли хан спочиває! Сторожа! Схопити його!

Схопили міністра, зв’язали його.

Вранці зібралися люди, джигіти вивели зв’язаного міністра на страту.

Аксакали- старі мудреці запитали в хана:

– Повелителю! Скажіть народові, у чому вина вашого міністра?

– О, це справжній пройдисвіт. Як він тільки не збиткувався з мене! Відрубав носок у мого чобота, скаламутив струмок, з якого я хотів напитись, і, нарешті, прокрався до мене в юрту тоді, коли я спочивав. Чи є ще злочини, тяжчі за ці?

Тоді аксакали питають у міністра:

– Те, що хан розповів, правда?

– Все, що він розповів, правда. Та послухайте, чому все це сталося.

І він розповів про все, що вони з ханом пережили, про ночівлю в бідняцькій юрті, про змову трьох казок. Тільки тепер зрозумів хан, що міністр, якого він мало не стратив, тричі врятував його від смерті. Від сорому хан ладен був крізь землю провалитися.

– Ні, я не гідний бути ханом, – вирішив він і віддав своє ханство мудрому міністрові.

Сторінки: 1 2