ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу!Слава Україні!

Мудрий золотар

Казки Божени Немцової

Радошеві сповнилося вісімнадцять років, коли померли його батьки. Бідному хлопцеві не лишалось нічого іншого, як іти найматися кудись на службу. «Якщо іншої ради немає, тільки служба,— подумав він,— то я піду до великого міста і спробую найнятися там. У місті завжди легше знайти якусь роботу».

Зібрав він свої речі й пішов. Дорогою йому зустрілися Розум і Мудрість. І відтоді, кажуть люди, хлопець став такий мудрий, такий розумний, неначеб усі школи на світі закінчив. За що б він не брався, все в нього виходило на славу.

Добувся Радош до міста. Раптом бачить, на одній з вулиць — ювелірна майстерня, а в ній працює багато підмайстрів. Їхня робота йому дуже сподобалась, і вирішив він, що не шукатиме ніякої служби, а вивчиться на золотаря. Ні хвилини не вагаючись, зайшов до майстерні й попросив, щоб майстер узяв його до себе в науку.

— Гаразд, я візьму тебе,— каже майстер,— але для учня ти вже трохи застарий, поки вивчишся, тобі буде під тридцять. Згоден на таку умову?

— Згоден,— відказує Радош.— От тільки грошей у мене нема ні шеляга, щоб заплатити вам за науку. Але ви будете мною задоволені, я до роботи не лінивий.

— Що ж, залишайся,— мовив майстер і показав парубкові місце, куди покласти речі й де він спатиме.

Радош відразу ж узявся до діла. Інші підмайстри спершу сміялися з його незграбності, але незабаром перестали, бо в Радоша все, за що б він не взявся, виходило до ладу, й те, чого інші вчилися протягом кількох років, він долав за лічені дні. А коли минуло два тижні, хлопець робив уже такі гарні персні, сережки й браслети, що на них любо було глянути.

— Не знаю, що й думати про Радоша,— сказав майстер своїй дружині,— або цей хлопець ще раніше вивчився нашого ремесла, або він народився під щасливою зіркою.

— Ні, цього не може бути, щоб він тебе обдурив, Радош — парубок правдивий,— заступилася майстриха за учня, який і їй припав до вподоби.

А через місяць Радош закінчив науку, сам став майстром, і хазяїн його дуже любив.

Якось пішли вони прогулятися містом. А місто це було велике, королівська столиця. Раптом бачать: на брамі палацу людський череп висить. Радош запитав у майстра, що це означає, і майстер почав йому розповідати:

— У нашого короля є дочка, писаної вроди. Але з дванадцяти років вона не говорить, і ніхто не знає, чи це хвороба, чи просто, може, примха така. Скільки в неї вже побувало і лікарів, і всяких учених мужів, проте жоден так і не зміг вернути їй мову. Вона читає, їздить верхи, гуляє, до роботи здібна, але весь час мовчить. Три роки тому в палаці з’явилася мудра віщунка і сказала королю, що принцеса Лібена зачарована і що ці чари матимуть над нею владу доти, доки не з’явиться юнак, який змусить її заговорити. Король пообіцяв, що тому, хто поверне його дочці дар мови, він оддасть її за дружину, байдуже, чи це буде чоловік значний, чи простий. Багато люду побувало вже в королівському палаці й усіляко набридало принцесі, але ніхто не зарадив біді. Король на всіх страшенно розлютився, а принцеса — ще більше: вона заховалася в своїх покоях і не хотіла з них навіть виходити.

І тоді король віддав наказ: той, хто прийде до нього в палац і заявить, що хоче принцесу вилікувати, але не зуміє зробити цього за три дні, поплатиться життям.

Охочих ризикувати своєю головою довго не було. Та от одного дня до замку приїхав молодий, дуже гарний на вроду панич. Король дозволив йому спробувати вилікувати принцесу. Кажуть, три дні стояв він навколішках перед Лібеною і благав, щоб вона промовила до нього бодай словечко, але дівчина й не ворухнулася. А на четвертий день паничеві стяли голову й для остороги іншим настромили на шпичак брами. Відтоді охочих лікувати принцесу наче язиком злизало.

Радоша це дуже здивувало. А ще йому стало жаль нещасної принцеси…

Якось до майстерні прийшов королівський придворний і замовив для принцеси оздоби. Вони мали бути найгарнішими в світі і з найкоштовнішого каменю. Майстер пообіцяв, але коли придворний пішов, почухав потилицю, не знаючи, як вийти із становища і кому довірити цю роботу.

— Чого ви, майстре, такі засмучені? — спитав його Радош.

І тоді майстер розповів йому про свій клопіт.

— Не журіться,— сказав хлопець,— я візьмуся за цю роботу і сподіваюся, що король буде мною задоволений.

— А ти певен, Радоше, що впораєшся з роботою, за яку я й сам не наважуюсь братися? Як я можу дати тобі стільки золота й самоцвітів? А раптом ти все зіпсуєш?

— Добре, тоді дайте мені щось для проби, і якщо це вам сподобається, я працюватиму далі.

Майстер погодився, дав йому золота й самоцвітів, і Радош негайно взявся до роботи.

Як же здивувався старий золотар, коли хлопець приніс йому готовий перстень. На таке в майстерні ще ніхто ні разу не спромігся. Зрадів майстер, дав Радошеві золота й самоцвітів і звелів виготовити решту замовлених речей. Радош працював не покладаючи рук, а коли замовлення було готове, зробив із срібла скриньку і, склавши туди всі оздоби, відніс майстрові.

Глянув майстер на коштовності, обняв Радоша і сказав:

— Відсьогодні ти справжній майстер, парубче, і я більше тобі не хазяїн, бо ти перевершив у майстерності навіть мене.

Сторінки: 1 2 3

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 2

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Казки»

Збірник казок Божени Немцової

Переклад – Д. Андрухіва

Видавництво: “Веселка”

Київ, 1978 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: