<

Мурашка йде до лікаря

Казка Захаріаса Топеліуса. Читати українською онлайн.

–     Можна мені визирнути? – запитало мурашеня.

– Зачекай трішки, спершу я подивлюся, що робиться на світі, – сказала мама-мурашка і ви­стромила голівку з вічка мурашника, однак нічо­го не побачила, бо сонце засліпило її.

– А тепер я, – наполягло мурашеня і вилізло з нірки.

Мурахи спорудили свою домівку під високою смерекою, сонячні промені протинали розлогі зелені віти, і під ними танув сніг. Крихітна крижинка впала з гілки на мурашник й пе­ребила ніжку мурашеняті, що саме вилізло на світ Божий.

– Що трапилося? – стривожилася мама-мурашка.

–  Нічого, мені лише перебило ніжку.

Мама-мурашка злякалася, затягнула дитин­ча до мурашника й спробувала приклеїти ніжку смерековою живицею.

Спершу це їй начебто вдалося, та як тільки мурашеня зробило крок, ніжка в дитинчати зно­ву відпала.

–  Я нічим не зараджу, – зітхнула мама. – Тре­ба їхати до лікаря.

З зів’ялої минулорічної квітки конвалії вона змайструвала мішечок, поклала туди ніжку, взяла маля на спину і подалася в дорогу. їхній мурашник стояв неподалік від залізничної колії, тож мама-мурашка знала, коли проходитиме потяг. Ось він надійшов – чух-чух-чух, ту-ту-ту! Мурашка стрибнула з рейки на колесо, кілька разів обернулася разом з ним, та, зрештою, їй таки пощастило залізти з дитинчам до вагону, і вони “зайцями” поїхали до Гельсінкі, столиці Фінляндії. Діставшись столиці, мама-мурашка обережно зістрибнула на перон, боячись, щоб її, бува, не розтоптали, і – з дитинчам на спині та ніжкою у мішечку – поквапилася до брички перед вокзалом.

“Тепер нам слід знайти лікаря, – подумала мурашка. – Цікаво, що скаже кінь на такий важкий вантаж, як ми з синочком?”

–  Що це за білі гори? – поцікавилося му­рашеня, коли вони проїжджали повз великі будинки.

–  Це такі мурашники, у яких мешкають люди, – відповіла мама. – Усі ми мурашки-бідолахи…

Нарешті вони приїхали до лікарні, бо кучер саме туди підвозив молодого лікаря.

Мама-мурашка забула заплатити за проїзд й подряпалася угору сходами з малям на спині.

Лікар-велетень сидів за своїм столом, чита­ючи книжку про мистецтво створення нових но­сів. Мурашка вилізла на стіл, а тоді – на розгор­нену книжку.

Побачивши її, лікар хотів уже було скинути її щиглем на землю, але відважна мама-мураха міцно вчепилася в сторінку й заходилася опові­дати про крижинку, яка перебила мурашеняті ніжку.

–     Ото й усе? – запитав лікар. Він спробував прилатати крихітну ніжку, однак інструменти мав надто грубі, тож ненароком зламав іще одну ніжку.

–     Що там? – знову стривожилася мама-му­рашка.

–     Нічого, лише втратив другу ніжку, – озва­лося терпляче мурашеня.

Лікар-велетень переклав вину за сподіяне на свої окуляри й подався на пошуки делікатнішого пінцета, однак мама-мурашка не хотіла чекати, поклала обидві обламані ніжки до мішечка, взяла дитинча на спину та й подалася далі.

–  Нам потрібний доктор Еверт з водолічниці, – вирішила мама-мураха.

Їй пощастило сісти до іншої брички, яка вез­ла туди товстуна, що прагнув схуднути.

Доктор Еверт стояв біля великої ванни і саме намірявся покласти у воду товстуна, коли мама-мурашка видряпалася на руку, щоб потрапити йому на очі. Однак доктор мурахи не помітив і разом з товстуном опустив у воду й бідолашну маму. Мураха подерлася на край ванни, гукаючи синочкові, щоб той міцно за неї тримався, однак, порятувавшись, вона ніде не побачила свого малюка, бо товстун у ванні здійняв справжній фонтан.

–      Де ти? Що з тобою? – скрикнула мама-мурашка.

–      Усе гаразд, я лише трохи мокрий і ось-ось потону! – почувся тоненький писк.

Мураха кинулася у вир і з неймовірними зу­силлями таки витягнула дитинча на сухе, однак мурашеня було вже мертве.

–  Мабуть, треба таки поїхати до народного доктора Бекка, – мовила собі мама-мураха і не гаючись подалася з мертвим малям та двома ві­дірваними лапками до людини, яка була цілитилем без лікарського диплому, але зі славою гар­ного лікаря.

Доктор Бекк узяв побільшуване скло, поди­вився на мертве мурашеня, на відірвані лапки і мовив:

–  Ось тут слід потерти, але я не можу цього зробити, бо маю надто великі пальці.

Мама-мурашка поміркувала і вирішила по­просити допомоги у мух, які мали славу добрих масажистів, однак о тій порі року вони всі ще були мертвими.

–  Погляну за кухонною плитою, – мовила вона, полізла за плиту і знайшла напівживого цвіркуна, що лежав там ще з осені.

З величезною обережністю вона витягнула його назадгузь на сонце. За якусь мить цвіркун прийшов до тями і вже невдовзі завзято розтирав мале мурашеня.

–  Ось тут і тут слід масувати, – радив доктор Бекк, показуючи плетивним дротиком, де саме треба потерти.

Десь зо три хвилини чи, може, трохи довше розтирав цвіркун малятко, аж врешті мурашеня ожило. Його мама дуже втішилася. Потім вони при­чепили відірвані ніжки, і мурашатко одужало.

–     Як я маю віддячити докторові за клопіт? – запитала мама-мурашка.

–     Погодуй ключницю Діви Марії, жучка-сонечко, коли вона прилетить до твого мурашника, – попросив доктор Бекк.

–     Неодмінно погодую, – вдячно пообіцяла ма­ма-мурашка лікарю. – Пригощу її свіженьким медовим пилком і смерековою живицею. Їстиме донесхочу!

–     Ось і добре, – зрадів доктор Бекк. – Бувай здорова, бо мене ще чекають шестеро ручок і четверо ніжок…

–     Бувайте! – попрощалася мама-мурашка й удвох із здоровим синочком подалася додому.

Коли мама-мурашка повернулася до рідного мурашника, вже настала весна, сусіди-мурахи ви­сипали надвір й заходилися розчищати лісові мурашині стежинки, на яких снігові замети залиши­ли по собі купу сміття.

Мешканці мурашника з радістю і нетерпін­ням чекали на повернення мами-мурашки та її синочка, щоб подивитися, як прижилися відірвані ніжки маляти.

Тієї миті, ледве долаючи перепони – свіжі паго­ни трави, – до мурашника прибилася одна з ключ­ниць Діви Марії, змерзла, втомлена і голодна.

Мурашки враз озброїлися гострими списами смерекових голочок, щоб прогнати приблуду.

Але мама-мурашка стала дибки, занісши над головою зелену стеблинку, оборонила сонячного жучка і запросила до своєї господи в мурашнику на гостину.

Там швиденько накрили святковий стіл, цвір­кун співав, мурашатко танцювало, перебираючи здоровими ніжками, сяяло сонце, а пустотливий весняний вітерець шугав над зеленим узліссям.

Подобається!

Сподобалась казка? Залиш оцінку!

4 / 5. Оцінили: 3

Поки немає оцінок...

Джерело:
Подарунок морського царя”- Захаріас Топеліус

Видавництво  “Старого Лева”,  Львїв, 2008 р.

Залишити коментар