ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу! Слава Україні!

Муркотливі чоловічки

Казки Анні Шмідт

Жила-була одна маленька дівчинка, звали її Мілочка, на верхньому поверсі височенного багатоповерхового будинку. Якось одного разу вона прокинулася рано-вранці, одяглася і поїхала на ліфті вниз, на перший поверх. У таку ранню годину в ліфті, крім неї, нікого не було, так що вона їхала зовсім одна і чекала, коли ж ліфт зупиниться. Але він, хоч як це дивно, все ніяк не зупинявся. Він опускався все нижче, нижче і нижче і зупинятись не збирався. І тут Мілочка помітила в напівтемряві ліфтової кабіни, що з нею їде ще хтось. Це був великий чорний кріт із срібним ланцюжком на шиї. Він стояв і тихенько бурмотів собі під ніс.
— Дозвольте мені щиро привітати всіх вас! Ура!
— Дякую вам, — відповіла Мілочка. — Але ж я тут одна. Більше нікого немає.
— Гей, – обурився кріт. – Ти мене збиваєш! Я повторюю вітальну промову. Мені, як церемоніймейстеру, доручено вимовити урочисте слово.
— Вибачте, будь ласка, — вибачилася Мілочка. — Пане Кроте, а ви випадково не знаєте, чому ліфт так довго їде вниз?
— Звичайно знаю, — відповів кріт. — Глибина яка! Чотириста п’ятдесят метрів! Чи, може, вже всі п’ятсот?
— Я не зрозуміла, – розгубилася Мілочка. — Куди ж ми їдемо, коли вже так глибоко?
— Хіба ти не знаєш? – здивувався кріт. — До муркотливих чоловічків, звичайно. Вони родичі ельфів. Дуже бояться галасу. Щойно на землі винаходять щось нове, вони відразу залазять ще глибше під землю. Почалося все з парової машини. Потім з’явився автомобіль: ще на п’ятдесят метрів глибше. Потім літаки! Потім радіо, за ним телебачення… І щоразу на п’ятдесят метрів глибше й глибше під землю.
— А чому їх називають муркотливими чоловічками? — запитала Мілочка.
— Та вони муркотять, — сказав кріт. – Ось так.
Він затис собі лапами ніс і дуже гидко загудів.
— Ну, у них, звісно, ​​гарніше виходить, — пояснив він. — А їхнього короля звуть Мімандер. Сьогодні він одружується, тому мені й доручили виголосити урочисту промову.

І кріт знову почав квапливо повторювати:
— Дозвольте мені щиро привітати всіх вас. Ура.
— А з ким одружується король? — запитала Мілочка.
Але кріт не встиг їй відповісти, тому що в цей момент ліфт нарешті здригнувся і зупинився. Кріт штовхнув лапою двері, і вони опинилися в дивовижному лісі, де сонце танцювало на листі мільйонами сонячних зайчиків. Трава там була синього кольору, і Мілочка відразу побачила два маленькі трони, зроблені з яєчної шкаралупи. На одному з них сидів король Мімандер. На ньому була мантія, зшита з джмелиного хутра, а навколо зібралися всі муркотливі чоловічки. У них було зелене кучеряве волосся, волохаті гостренькі вушка, схожі на лисячі, і великі очі, які дивилися дуже ласкаво і лагідно. Кріт одразу страшно розхвилювався, вклонився і негайно почав свою промову:
— Дозвольте мені щиро…
— Стривай, — зупинив його король. — Не так швидко, церемоніймейстере, ти привів мені мою наречену, як я бачу.
— То це наречена? — перелякано перепитав кріт. — А я й не знав.

Він схилився перед Мілочкою в глибокому поклоні, а вона від несподіванки навіть відступила на декілька кроків назад.
— Підійди і сядь поруч зі мною, Мілочко, — покликав Мімандер і показав на сусідній трон.
— Я… е-е… мені час додому, — пролепетала Мілочка.
Вона так злякалася! Їй зовсім не хотілося виходити заміж за цього короля із зеленим волоссям. Вона вже хотіла втекти, але тут Мімандер міцно схопив її за руку і сказав:
— Звичайно, ти можеш іти додому, але спочатку мій маленький народ трохи помуркоче для тебе.

Він підняв свій королівський жезл, і чоловічки почали щось тихенько муркотіти. Це було так дивно, від їхнього муркотіння відразу  огортало теплою хвилею і одурманювало запахом глоду. Хотілося негайно забути про все, поринути в дрімоту і нічого не робити, так це було солодко і чудово.
– Ти вийдеш за мене? — спитав Мімандер. — Ну, давай же… кажи так!
Мілочка вже майже опустилася на трон зі шкаралупи, але вчасно схаменулась, бо раптом згадала про дім, батьків і братика. Вона схопилася і з усіх ніг побігла до ліфта.
— А як же моя промова?! – крикнув їй услід кріт, але Мілочка вже застрибнула в ліфт, натиснула на кнопку і помчала вгору, вище і вище, швидше-швидше, до себе додому. Ліфт їхав дуже довго, але він зупинився, Мілочка підійшла до своїх дверей, і все знову стало як раніше. Ніхто нічого не помітив, крім її молодшого братика.

Він помітив, що щоранку рано ранесенько його сестра йде з дому, і йому стало цікаво. Якось він прокинувся ще раніше від неї і потихеньку підійшов до її ліжка. У сні Мілочка тихенько муркотіла, і він побачив, що вушка у його сестри стали волохатими, як у лисички. А волосся її тепер відливало зеленим кольором. Тож братик запідозрив, що щось тут не так, і вирішив простежити за Мілочкою.
Коли того ранку вона зайшла в ліфт, її брат теж був там. Він причаївся в темному кутку і, коли вони приїхали в той ліс, непомітно вислизнув з ліфта в неї за спиною і сховався за кущем.

На цей раз все було так само, як і зазвичай. Муркотливі люди почали потихеньку наспівувати, воркувати і муркотіти, і солодка ніжність проникала вглиб, до самого серця. Цього разу мелодія заворожувала і дурманила сильніше, ніж завжди, і коли король Мімандер запитав: Ти вийдеш за мене заміж? — Мілочка покірно кивнула. Король схопив її до своїх обіймів, але тут несподівано пролунав жахливо різкий, гучний і огидний звук. Це була якась пронизлива музика, ніби скрипіло щось металеве. Тієї ж миті все навколо почорніло, і чарівний сонячний ліс зник разом із муркотливими чоловічками.

Мілочка раптом опинилась у темному, сирому та холодному коридорі, але поряд з нею стояв її брат.
– Швидше! – крикнув він. – Швидше в ліфт, сюди!
Із чорного підземелля вибирався ще хтось. Це був кріт, що весь час повторював жалібним голосом:
— Дозвольте мені щиро привітати всіх вас. Ура.
— Давай сюди! — вигукнув брат Мілочки і потягнув її за собою в ліфт.
І ось вони поїхали нагору, але тут Мілочка відштовхнула братика від себе і почала кричати і плакати:
– Ти! Ти все зіпсував! Ти притягнув із собою свій безглуздий радіоприймач! Бридкий хлопчик!
— Слухай, Мілочко, — сказав він. — Ти ж сама мало не перетворилася на муркотливого чоловічка. Адже ти залишилася б там назавжди, якби я не врятував тебе. Твої вушка вже обросли шерстю, а волосся стало зеленіти. Люба, хіба ти не хочеш залишитися жити з нами? З татом, мамою та зі мною? У нас дома?

Мілочка глянула на нього.
– Хочу, – кивнула вона.
А потім витерла сльози та посміхнулася.
Ліфт якраз приїхав на верхній поверх. Вони відчинили двері і знову опинилися вдома. Мама готувала сніданок, і коли Мілочка зазирнула у дзеркало, то побачила, що її вушка знову стали нормальними, як у всіх.
А чоловічки, що муркотять, тепер опустилися під землею ще на п’ятдесят метрів.

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

3.8 / 5. Оцінили: 9

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Сказки только сказки”
Анни Шмидт
Видавництво: “Захаров”

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: