Михайликова труба

В одному лісі жила сім’я музичних ведмедів.
Тато-ведмідь грав на гармошці.
Мама била в барабан.
І лише маленький Михайлик ні на чому не грав. Сидів сумний.
— Настав час, — сказав одного разу тато, — і йому взятися за справу.
І Михайлику купили трубу, схожу на срібну мушлю.
— Ось тобі й подарунок, — усміхнувся тато-ведмідь. — Дуже хотілося б, щоб ти навчився дудіти. Уявляєш, на галявину вийду я, мама і ти. Це цілий оркестр вийде. От раді будуть звірі. Зайці, напевно, стрибатимуть до неба.
— А я не хочу грати, — раптом відповів Михайлик.
– Це чому? – здивувався тато. — Бути лісовим музикантом дуже почесно.
— Може, — зітхнув Михайлик. — Але ж хіба грати на такому інструменті можна? Це велика мушля. А в ній живе срібний равлик.

Скільки не сердився тато, Михайлик твердив своє.
І щоранку ведмежа підходило до труби і говорило:
— Здрастуй, срібний равлик! Ти не бійся, ні, ні. Я не видую тебе з твоєї хатинки.
Всі сміялися над Михайликом, а він навіть приносив равлику квіти. І його срібна труба тому завжди пахла квітами.
— Але як інакше? — говорило ведмежа. — Срібний равлик боїться мене й не виходить. Тож нехай садок буде у нього біля будинку.
Зневірився тато-ведмідь, зневірилася мама. Як бути з добрим, але немудрим Михайликом?
Нарешті тато сказав:
— На мою думку, я щось вигадав. Потрібно покласти в трубу записку.А наступного ранку Михайлик отримав такий лист:

“Дорогий Михайлику! Я покидаю свій будиночок і йду до далекого моря. Можеш тепер спокійно вчитися музиці. Спасибі за квіти”.

— Тепер я, звісно, ​​згоден. Де ноти? — сказав ведмедик.
І незабаром, у найближче свято, Михайлик вийшов на галявину.
– Ведмежий веселий вальс, – оголосив тато.
Але ведмежа заграло зовсім не веселе, а навіть щось сумне.
— Що з тобою, що з твоєю трубою? – здивувалися зайці.
— А я й сам не знаю, — похитав головою ведмедик. – Треба подумати.
І думав він до самого вечора. А потім сказав зайченятам:
— У цій срібній співаючій мушлі колись жив срібний равлик. Тепер він пішов. Але коли ти залишаєш свій будинок, там залишається твоє серце. Серце равлика сумує в моїй трубі.
Ось і вся казка.
А може, й не казка.
Особисто я вірю: кожен інструмент має своє добре серце. Інакше чому нас бентежить музика?