Миколчині історії

— Це   ж,   Найдо,   прикинь:   і   не   подумаєш   уже,   іцо   тут   усе   полито людською кров’ю! — збентежено роззирнувся Миколка. — Училка запевняла, що всі загинули, до одного.

— Гав! — сумно підтримав Миколку пес.

Танка і справді не побачили.

Зате  Миколка  познаходив  багато   шматків  перетлілого   металу,  гільз  від патронів   і   снарядів.   Усе   те   уважно   вишпортував   і   розглядав.   Що   цікавіше, відбирав у рюкзак.

Найда   ж  сторожко   нишпорив   серед   зарослих   колишніх   окопів  та   вирв: лисиці та миші давно вже налагодили тут своє мирне життя. Час від часу в притихлому небі хижо зависав гостроокий коршак.

Ото й тільки, що неподалік, у виораній земляній скибі, Найді в око впав обліплений іржею металевий кружечок. Досвід базарного бізнесу підказував, що  то може бути монета,  ще й  досить велика.  Тож  Миколці  довелось того кружечка підібрати.Однак вечоріє, час вибиратись із цього непевного місця.

Кілька пострілів, які бахнули від ставка, не тільки зірвали з далеких очеретів цілий фейерверк сполоханих качок, а й ще раз дали відчути моторошний подих війни.

Коли вони дрібними перебіжками (якщо мисливці вже випили, то можуть стати   неконтрольованими,   як-от   вітчим)   добиралися   до   Війтівки,   Найда помітив, що  Миколка,  звертаючи очі до неба, на ходу молиться. Досі за ним такого не помічав.

І   вперше   Найда   не   здогадувався,   якими   словами   і   про   що   молиться хлопчик. Халабуда, у яку прибилися аж за північ, мабуть, ще ніколи не видавалась такою затишною і рідною!

Принесені трофеї викладали аж вранці. Миколка  відчистив   Найдину   «монету»:   вона   виявилась   нерівної   форми саморобним   медальйоном   з   дірочкою   для   ланцюжка.   Здається,   медальйона зробили з гільзи від снаряда.

На   блискучій   поверхні   проявились   такі   ж   незграбні   «саморобні»   — видряпані чимось гострим — літери.«Найда Взводний любимець. Підібрали над Ятраньом в 42. Розумний як людина. Служить на рівних», — ледве розібрав і прочитав написане Миколка.

Спочатку   вони   з   Найдою   ошелешено   повитріщали   очі   одне   на   одного.Потім хлопчик як підскочить!Таж те поле полите не тільки людською кров’ю! На рівні з танкістами там воював і сердешний пес!!!

— А   «сорок   два»   —   це   тисяча   дев’ятсот   сорок   другий   рік!   — схвильовано ходив туди-сюди перед Халабудою  Миколка.  — Тоді вони його знайшли! І назвали Найдою, як я тебе!!!

Училка дуже вразилась Миколчиними і Найдиними знахідками.

— У   ту   страшну   війну   часто   й   людям   не   давали   капсули   з інформацією, щоб їх упізнали після загибелі! — казала вона.

— Це ж як треба любити пса, щоб почепити йому на шию такий медальйон!

А   ще   вона   розказала   про   бій   під   Легедзиним:   там,   разом   із   піхотою, погинуло кілька сотень військових учених собак. Вони, обв’язані вибухівкою, ішли на танки першими…

— Тепер ми знаємо ім’я іще одного мученицьки полеглого героя! — хвалила Училка Миколку.

Медальйона   віддали  до   шкільного  музею.   А  Найді   з   тієї   нагоди   навіть уперше дозволили зайти до школи. Усі дивились на нього з повагою.

ГРИБИ

Правду мовила Миколчина училка: безмежна краса осіннього лісу! Біжить Найда, біжить — а золотим кущам і деревам кінця-краю не видко! Навколо   усе   ворушиться,   шелестить,   шелепає,   шурхотить,   запасається харчами!..

Густо пахне мокрою стежкою, запізнілою молоденькою травичкою, сухим листям і — грибами, грибами, грибами. До грибів Найда байдужий, хоч Миколка й припускає, ніби деякі з них, як-от сироїжки, можна їсти й сирими. Але чи є щось приємніше, ніж погасати лісом, хай навіть на голодний шлунок?

— Найдо-о-о-о! Агов!..

Ой, точно! Вони ж із Миколкою якраз по гриби й прийшли! Захопившись лісовим спортом, Найда забув, що хазяїн має наповнити свої відра! Собака весело мчить на погук. В очах йому жовто мигтить осінь.

— Диви, що я знайшов! — розводить руками хлопчик над листяною галявиною.

Найда відразу кидається на пошуки господаревої знахідки. Ага,   ось   що!   Гриби,   виявляється,   тут   ростуть   не   окремими   купками,   а якимось   наче   рядочком!   Півколом!   Як   ото   футбольні   ворота   на   Шкільному стадіончикові! Нюх-нюх,  нюх-нюх… Ого, це не просто півколо: ген біля того кленочка рядочок   замикається!   Фізкультура,   та   й   годі!   —   Найда  вистрибцем   помчав уздовж грибної лінії.

— Вже не раз таке зустрічав, та хіба ж тебе докличешся! — Миколка втомлено гепнувся на пеньок. — Зручно біля таких кіл: сів собі рачки та й вирізуєш усі підряд!.. Ух, грибів сьодні — як целофану й пластикових пляшок на   нашому   пустирищі!   Ухоркався,   поки   назбирав!   Налазився,   аж   голова крутиться, вже й перед очима лиш оті кола й гриби!..

Аж тепер Найда помітив, що обоє Миколчині відра повнісінькі вщерть. Клас, клас, клас!.. Пес узявся радо вибрикувати навколо «улову». Це ж їм у халабуді на цілу зиму вистачить: їж — не хочу!

—Нє, самі варити не будемо! — діловито відкинув Миколка Найдині сподівання.   —   Занесемо,   хай   мама   посмажить:  Училка  розказувала,   що   згрибами треба обережно, без дорослих із ними краще не заходитись! А мамаще   й   уміє!   Пам’ятаю,   одного   разу   колись   робила   їх   із   картопелькою: найкращий спогад мого дитинства!

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21