Миколчині історії

— Гайда, ми з Найдою проведемо вас додому! — супиться Миколка.

Найда згідливо помахує хвостом і біжить уперед — у розвідку, бо все-таки   їм   зовсім   ні   до   чого   наштовхнутись,   наприклад,   на   дівчинчиного тата.

— Швидше чеберяйте, малі приблуди! — підганяв Миколка Дівчинку з хом’ячком, оббираючи на ходу реп’яшшя із ведмежих вушок на її шапочці.

— Уже смеркає!

Листопадове   сонце   і   справді   скочувалось   у   напоєну   останнім   теплом березу.

ПОРОЗУМІННЯ

Найда   переховувався   за   купою   брикету   й   одверто   нудився.   Він   часто лежав тут, на латочці теплого асфальту, під яким глибоко в землі проходила якась тепла труба.

Запах брикету йому зовсім не подобається, проте мусив терпіти: шкільні двері відпустять Миколку не скоро. Бо вчора Миколка ненароком потрапив під контрольну. А це неодмінно значить, що наступного дня, тобто сьогодні, його поженуть на перескладання.

— Гав! — Найда аж підстрибнув од здивування, коли з-за брикетної купи   на   нього   раптом   вискочив   його  Миколка.  Ранувато!   Щось   передчуття почали зраджувати Найду!..

— Дай п’ять!

Найда невпевнено простягнув лапу. Миколка розмашисто плеснув її своєю розпростертою долонею.

— Другу! — Миколка так само розмашисто ляснув іншу Найдину лапу своє другою рукою.

Так Миколка робить лиш тоді, коли його розпирає радісна звістка.

— Прикинь,   контрольну  забацав  на   «десять»!!!   —  Миколка прицілився брикетинкою до дірки в штахетах.

Однак передумав кидати, завваживши Найдине здивування. — Думаєш, списав?

Найда очікувально позиркував на господаря.

— Тільки перше завдання! Потім Катьку відсадили, і я робив сам!

Хлопець таки пожбурив брикетинкою, але промазав, вона, вдарившись об дошку, розсипалась на чорні шматки. Найда пчихнув і закрутив головою.

— Не віриш? Училка сказала, що казанок у мене варить, як треба… Найда все більше насторожувався: не подобались йому ці новини.

— Чого ти витріщився? Ну, гаразд, вона казала не «казанок варить» — «голова працює»! В тебе, каже, цей, як його, математичний імунітет… Ні, та, як її — інтуїція! Коротше, розумний ти, каже хлопець, якби ще й учився — ціни б тобі, каже, не було.

Найда похмуро мовчав.

— Може,   мені   справді   за   розум   узятись?   —   підкидав   ті   смердючі брикетини й ловив їх, наче фокусник.

Справно виходило, може, Училка має рацію!.. Чому ж Найді хочеться завити?

— Я вже разок і в читалці засвітився.

Що-о-о? Миколка ще й по бібліотеках шастав? Найда   обтрусив   із   себе   брикетний   пил   і   невдоволено   рушив   до   воріт.

Бракувало тільки, щоб Миколка заради тих контрольних зневажив їхні базар, смітники й пустирище!

— Найдо, куди линяєш? — розвів руками хлопець. — Я ще ж, той, у півтретьої… На гурток думав… На математичний!.. Так і є! Кінець! А в них із Найдою було ще стільки планів!..

— Спинися, дурний! Думаєш, дуже я хотів на той гурток? Найда зачеберяв іще скоріше.

— Училка  пристала: піди, каже, піди! —  Миколка  наздогнав собаку.

— Он Катька, мовляв, ходить, підтягнулась, порозумнішала!..

Найда все прискорював біг, а в його вірній собачій душі наростало тяжке несобаче   зітхання   й   образа   на   людський   рід.  Правду   в  них   кажуть:   скільки вовка не годуй, а він у ліс дивиться! Ніби не він, не Найда, першим помітив, що його Миколка дуже розумний! Ще коли всі, з Училкою разом, вважали його за ледаря   й   «двієчника»!   Чи   ж   їм   і   так   погано   живеться?   Мало   у   хлопчика   з Найдою радощів? Ні, «десяток» йому захотілося! Скільки зусиль Найда вклав у цього хлопця, скільки сподівань вимріяв на майбутнє! Марно, все марно, марно!..

— Та   не   жени,   у   мене   ж   підошва   на   чесному   слові   тримається!   — захекано пригальмував Миколка. — Зараз удома чогось перекусимо, випрошу в мами якоїсь дратви й зашию!

«Удома»? «Зараз»? А як же — математичний гурток?

Найда завагався й пригальмував.

— Воно й правда: нащо той гурток, якщо взутий ходиш, а сліди — босі? — нарешті догнав собаку Миколка. — Теж іще, математик знайшовся!

Жалкує? Ні, обличчя веселе, очі сміються!

Найда   спинився   й   віддано   завиляв   хвостом.   Насправді   він   зовсім   не збирався тікати від  Миколки!  Насправді  Миколка  — найкращий представник людського роду, а він, Найда, — найвірніший його слуга!

— От і я собі думаю: до чого мені та наука? —  Миколка  пригорнув цуцика до грудей і пошкрябав його за надкушеним вухом своїми пазуриками.

— Є в мене халабуда, є мій Найда — чого ще треба?

РОЗВАГА

А це вже Миколка придумав.

Товстуха зі своєю кицькою Анхвісою саме вийшли у Дворик. Анхвіса, як завжди, розсілася на штахетах, а Товстуха взялась до осіннього прибирання.

— Найдо, розіграємо Товстуху, еге ж?

Найда   сторожко   озирнувся   на   кицьку.   Анхвіса,   здавалось,   байдужо вилизувала свою білу кудлату шубу.

Однак собака все ж вирішив лишитися збоку.

Миколка взявся до справи сам.

Він акуратно виламав у добре знаній дірці ще одну штахетину. Так, щоб тудою міг пролізти не тільки пес, а й погано вгодований хлопчик. Потім, шнуркуючи туди-сюди, крадькома цупив у Товстухи з-поза спини то віника, то рядно, то інший реманент. І вже удвох вони потішались із засідки з Товстушиної стурбованості.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21