Миколчині історії

— Ану, де-е-е тут ті ахверисти?!! — верещала мало не на всю вулицю.

Підозрював же Найда, що вона — скажена!

Тож вони з Миколкою ґав не ловили. Ноги-лапи на плечі — й гаття! В Халабуді ще довго обговорювали пригоду, передражнювали Товстуху  і сміялись, аж падали, аж надривали животи.

—«Хоч   ваші   черевики   дуже   ґламурні,   але   шапочку   можна   було підібрати моднішого хвасончику!» — кривлялась хлоп’яча тінь супроти свічки.

—  …«Не   хвилюйтесь,   прошу   пана,   хвармацевт   вам   причепить   голову назад!»

— «Забирайтесь,  шановний, бо зараз  нацькую на вас Анхвісу! Як скажу своїй кицунечці: «Хвас!» — із вас тільки зернята посиплються!..»

Хоч Найді трохи й незатишно було моститись до сну не на пальті з курячим ароматом, він робив це весело.

Бо ж хіба не дотепник його Миколка?!!

А пальто завтра Товстуха-чистьоха точно занесе на Смітник, і Найда знову його притягне.

ПОМСТА

Найда так довго чекав цієї нагоди, що, дочекавшись, аж не повірив у неї. За   цей   час   перебрав   безліч   варіантів.   Поцупити   з   Чіксиної   сумки щоденника і розтерзати його серед шкільного дворища? Вимочити її портфеля в   найбруднішій  калюжі?   Натрусити  бліх   до   пакета   зі   спортивною   формою? Заразити глистами? Привселюдно покусати? Покусати крадькома, але щоб знак лишився навіки — як на його собачому серці?

Колись та Чікса дуже образила Найдиного Миколку.

Ну, ніяк не міг вибрати Найда. І не через кам’яну Миколчину байдужість до   того   випадку.   Еге   ж,   Найдин   господар   ніколи   не   згадував   новенької   з паралельного класу, навіть не вимовляв її імені, але Найда нюхом чув, що те мовчання — таки про неї, про Чіксу.

Ні,   просто   жодна   з   придуманих   кар   не   здавалась   доречною.   Одна   — занадто м’яка, інша — надто велична як для нікчемної Чікси. Однак час урешті настав.

У ці дні Миколка з Найдою приходять до школи зарання. Похолоднішало, і в халабуді не дуже наспишся. Навіть під ватяною ковдрою, що її, наполовину зітлілу од вітчимової цигарки, Миколка з Найдою перетягли на пустирище.

Таких «ранніх пташок» щоранку назбирується в шкільному дворі чимало. Прибиральниць   і   завгоспа   не   видко.   Навіть   школу   ще   зачинено.   Хлопці борюкаються й кидаються портфелями, старшокласники покурюють з рукава і видивляються на чікс, тобто на дівчат. Малі ж і великі чікси, тобто дівчата, хихотять, базікають і крадькома поглядають то на хлопців, то у блискучі кружальця, в яких їм себе видно, мовби у найпрозорішій відстояній калюжі.

Але   щоранку   і   дівчата,   і   хлопці,   найменші   й   найстарші,   завмирають   та забувають про все на світі, коли до школи підвозять Чіксу.

Вона висковзує з блискучої машини біля квадратно підстрижених кущів. Павою   пливе   центральною   алеєю   через   усе   широченне   дворище   до шкільних дверей.

У Чікси щоразу нове вбрання під або над шкільною формою, через раз новий рюкзак і через два — нова мобілка. Проте щоразу — той самий запах незнайомих країн і чогось солодкого, але не цукерок. А ще — верескливий голос пещеної болонки. І крижаний погляд, у якому ніколи не видно нічийого відображення, як-от у блискучих кружальцях чи в найпрозорішій калюжі. У ньому тільки вона сама.

І на помсту сьогодні Чікса напросилась також сама. Найда зосередив увесь свій гострий зір і вловив ще одну свіженьку деталь. Щось   зовсім   непомітне   визирало   з-під   холоші   формених,   хоч   і   модерних, Чіксиних штанів.

Найда тихенько стрепенувся й тихенько пішов назирці. Найда   напружив   увесь   свій   нюх:   пахло   вчорашнім   днем.   Напередодні, скинувши   колготи,   Чікса   ненароком   залишила   їх   у   шкільних   штанях   і   там забула!..

Найда   напружив   усю   м’якість   на   подушечках   своїх   лап   і   безшумно підкрався до Чіксиних ніг. Як тільки Чікса пригальмувала, читаючи «есемеску», легенько   піймав   зубами   крайчик   того   вчорашнього   дня,   потягну-у-ув…   —   І відпустив аж тоді, як виволік на пристойну довжину. Тепер він просто чемно біг слідом, а безрозмірні колготи ривками стрибали за правим лакованим чобітком.

Проте Чікса не помітила, що її вчорашні колготи стали об’єктом здивованої уваги всіх присутніх. Вона ішла, як завжди, задерши голову й ні до кого не вітаючись.

А Найда весело трюхикав за нею і демонстративно прикидався, ніби хоче колготи вхопити: граючись так, у дитинстві ловив усе, що ворушиться. Так досі часом грається Товстушина кицька Анхвіса.

Малі й старшокласники, навіть завгосп і директор, які з’явились у дворі, повитріщалися на процесію.

Чікса, купаючись у загальній увазі, навіть сповільнила крок. Присутні почали перешіптуватись і переморгуватись. Чікса ще більше запишалась і закопилила змащені липучим блиском губи. Перед сходами Найда знов ухопив зубами колготок, гучно заскавулів — ніби йому жаль покидати «здобич», і зупинився.

Чікса нарешті відчула щось не те. Загальмувала, озирнулась… І вклякла: знизу на неї глузливо-покірно дивилося бридке, закошлане приблудне псисько.

І   тримало   в   зубах,   наче   якийсь   бальний   шлейф,   її   ж,   Чіксин,   капроновий колгот! Що тягнувся із її ж штанів!

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21