Миколчині історії
Марина Павленко
Тоді Найда й побачив жінку, що викотилась із мініатюрного будиночка.
Такої круглої жінки не стрічав, відколи живе: ні до падіння в багно, коли жив іще з Мамою та братиками, ні опісля, коли Миколка вирятував Найду, і Найда став Миколчиним.
Тітка була така товста, що на запах Найда сприйняв її аж геть пізніше. Та й що там сприймати: всякі домашні харчі разом із тим самим пральним порошком.
Товстуха поставила біля стежки сяйливу мисочку, іцо пахтіла свіжозвареною рибою.
Кицька, яку, очевидно, й звали Анхвісою, неохоче зістрибнула з паркану й ліниво пішла до мисочки.
Найда проковтнув слину і вже був би побіг собі далі.
Та ніс іще не донюхав до кінця Анхвісиного обіду, а лапи заблагали трохи перепочинку.
Товстуха спокійнісінько засунулась назад у будиночок. А кицька, трохи полизькавши рибу, покинула обідати й повернулась на свої штахети.
Найда не встиг іще нічого й подумати, як його лапи зненацька відпочили і через дірку в тих же штахетах занесли його в Товстушин дворик.
Риба — діло загайне, її поспіхом глитати не можна. Тут уже спрацювали зуби: вони мерщій вхопили мисочку й витягли її тією ж діркою в огорожі на вулицю.
Анхвіса ж — хоч би тобі оком повела!
Найда вже вилизував миску, як Товстуха знов опинилася на порозі.
— Анхві-і-ісо, ти знов на штахветах, замість обідати? — проспівала вона.
І раптом помітила, що мисочки немає:
— Моя кицу-у-уню! Я ж тобі рибки так і не винесла!!!
Товстуха знов попхалась у нутрощі тісного будиночка, а над Найдою де не взявся Миколка. Голодними ніздрями втягнув апетитний дух, але вчасно оговтався.
— Найдо, ти здурів? — прошипів хлопець. — Мало нам з тобою влетіло за конструктора, тепер ще й миски цупимо! Ану віднеси, де взяв!
Віднеси то й віднеси: таку чистеньку мисочку не сором і віддати! Найда прощально шурнув язиком по денцю й миттю відтяг посуд на місце.
Щойно виліз назад, як на порозі знов постала Товстуха. В її руках красувалась інша сяйлива мисочка з іще свіжішою рибкою.
— Склероз, та й годі! — уздрівши порожню миску, вдарила вільною рукою об скрипучий від прального порошку фартух.
— То ти, Анхвісочко, вже поїла? Моя ж ти конхветочка, моя ж мацяпочка! Оце, мабуть, виголоднилась на тих штахветах?! На ще трошки хворельки!
Товстуха пішла назад. Кицька так само знехотя зістрибнула з паркану, так само знічев’я обнюхала рибу й повернулася на штахети.
Найдині ж лапи так само чкурнули в дворик, зуби так само перетягли мисочку за паркан. Миколка вже не сварився, усміхнено чекав, що буде далі. Найда не спішив торкатися їжі: виляв хвостом і дивився на нього.
Миколка вмить уловив Найдине мовчазне запрошення:
— Це ти мені? А й правда, я й мульку їв, і окунів, а от хворельки…
Судячи з того, як умить спорожніла мисочка, хворелька була добренькою. Видно, Товстусі нічого було робити, крім того, що дбати про кицьку, бо вона вкотре опинилась на порозі.
— На ще водички, моя мурусьочко! Після рибки питусі хочеться!
…Ой!.. Товстуха вирячилась на порожнє місце. Потім — на байдужу Анхвісу.
— Піду і я чогось поп’ю, мабуть, нашої з тобою хвірмової валер’янки, бо наче нерви здають! — і знову щезла в будиночку.
— …Та що за хво-о-окуси? — зойкнула, знов угледівши порожню мисочку. Миколка з Найдою під тином облизували пальці та лапи й аж качалися зо сміху.
Анхвіса ж — ні мур-мур.
— «Ні, це повний хвініш!» — перекривляв Миколка, коли вони вже добрались до відновленої халабуди. — «Анхвісонько моя мила, чи ти їла, чи ти пила?»
— Гвав! Гвав! — і собі намагався вставити слово Найда.
Так Найда з Миколкою ненароком натрапили на Товстуху. А ще па нову розвагу. А ще – дістали змогу часом трохи підживитись.
БІЗНЕС
Коли Найда з Миколкою бродять Вулицями, кожен шукає свого. Миколка бачить усе, що вгорі, Найда — все, що під ногами. Ось бананова шкірка, он — відірваний ґудзик, там — розтовчене печиво, на щастя, навіть не дуже дрібно…
Якось вони зовсім випадково гуляли базаром. Базар Найда з Миколкою відвідують рідко. Бо куштувати «бомжам» продавці нічого не дають. Це покупцям — і пелюсточку сала вріжуть. Або сиру. Або ковбаси… А в Найди й Миколки ж купувати – нема за що.
А це зайшли.
Базар уже збирався розходитись. Пакувались ящики, вантажились «бусики». З криками: «Обережно!», «До-о-орогу!» роз’їжджалися до підвальних комірок останні візки. Вітер починав розгонити по торговій площі всякі папірці, пакети й інше нецікаве сміття.
— Ти гля, як щедро базарювальники свою виручку обмивали! — Миколка вказав на спорожнілі столики в ятках, де стояли і лежали різні пусті пляшки.
— Гав! — погодився Найда і замолотив хвостом, показуючи, що й під столиком одна валяється.
– Буде нам заробіток! — стішився Миколка. І, впіймавши найбільший із гнаних вітром пакетів, заходився збирати пляшки до кулька.
Миколка й раніше, надибуючи на підходящу пляшчину (з-під пива чи горілки, бо, наприклад, з-під вина ще й не дуже приймають), відносив її в магазин і обмінював на продукти. Але якось не докумекував шукати їх ще й на Базарі. А тут пляшок тих — ого-го!
Джерело:
“ Миколчині історії”
Марина Павленко
Видавництво: “ Навчальна книга – Богдан
м. Тернопіль, 2015 р.