Миколчині історії

Марина Павленко

Ах он воно що-о-о!.. Собаками хваляться! Ану ж, що скаже його Миколка? Найдине запитання мовби перехопила Катька — зубрилка, з якою хлопчик сидить за однією партою:

— А в тебе, Миколко, хто?

— О, хай скаже, хай скаже! — зареготав хтось.

—  У   мене…   Я   той…   Назви   точної   не   знаю…   Якась   українська розвідницька!..

—  Ох, не сміши! — виокремився з гурту один Тип. — В тебе порода — суміш бульдога з носорогом! Ха-ха-ха!

—  Мій   Найда   —   дуже   розумної,   дуже   класної   породи!   —   наїжачився Миколка.

— Таку породу ще звуть «Абиздошка»! — засміявся другий Тип.

—  Та   він…   Він   мене   від   урагану   врятував!   Він   знаєте,   як   бігає?!!   — Миколка затис кулаки, хоч бачив, що сила не на його боці.

Найда і собі зайняв позицію, яку Миколчин учитель фізкультури називає«на-ста-а-арт…».

—  Хе, чи не з тих він, що про них кажуть: для скаженої собаки — сто кілометрів не крос? — домагався свого Перший Тип.

— Скажений? Це твій шарпей скажений! — не здавався й Миколка.

— Твій Найда такий самий вошивий, як і ти!

Найда згрупувався в позицію «Ува-а-ага!»…

— Що? Та мій Найда мудріший за всіх ваших кокерів-мокерів!

—  Я зараз покажу «мокерів»! — Перший Тип ухопив Миколку за барки.

«М-м-м-марш!!!» — пролунало в Найдиній голові фізруковим голосом, і він коршуном кинувся на ворога. Идеться-бо вже навіть не про його, собачу, честь — про честь господаря!

—  Ти   гля,   цей   блохотрус   уже   тут   як   тут!   —   трохи   злякано   вигукнув Другий Тип. — Ще візьме й покусає!

— Забери свого здихляка, бо фізрукові розкажу! — занив Перший Тип.

Ага, злякався-таки, «герой»!..

—  Попросиш   у   нього   пробачення,   тоді   пустить!   —   віддихувався   від типового «рукостискання» Миколка. — Найдо, тримай, поки я не скажу!

Найда   й   не   думав   пускати,   хоч   рукав   задушливо   тхнув   соляркою   та мастилом: видно, в Першого Типа, крім шарпея, є ще авто.

—  Ну, попрошу, попрошу пробачення в твого паршивця, якщо він потім покаже,   що   має   клепку!   —   бадьорився   Перший   Тип:   йому   таки   хотілося звільнитись од «паршивцевих» зубів.

— Проси, і він покаже! — гордо наказував Миколка.

—  Як його там? Згуба? Ах, Найда! Найдо, пробач! — крізь зуби вицідив Перший Тип.

— Відпускай! — дозволив Миколка, і собака розслабив пащу.

— А тепер, Найдо, апо-о-орт! — Другий Тип розмашисто кинув у проти-лежний кінець стадіону тенісного м’ячика.

Що   таке   апорт,   Найда   не   знав,   та   й   не   збирався   слухати   нікого,   крім хазяїна.

— Принеси! — наказав Миколка.

Отак би й зразу! — Найда вихором злітав за м’ячиком.

— Бачте, хлопці, який! — здивувалась Катька. — Я десь читала, що безпородні коти дуже розумні. Це ж, мабуть, і з собаками так само!

Теж іще, велика читальниця! Знайшла, з ким порівняти!!!

— Найдо, сидіти! — не вгавав Миколка.

Найда сів.

— Найдо, дай п’ять!

Найда наставив одну, потім другу передню лапу, і хлопець ляснув по них своїми долонями.

— Ти гля, і справді розумний!

— Найдо, служити!

Найда   зіп’явся   на   задні   лапи,   передні   зігнув   перед   собою.   Для   більшої переконливості ще й морду покірливо схилив набік.

Діти схвально загули. Хтось навіть порився в пакеті, дістав і запропонував Найді ковбаски.

Але   Найда   не   зробив   навіть   руху   назустріч   смакоті:   чекав   Миколчиної вказівки.

— Ого, який молодець! — вразились і найбільші скептики.

— Гаразд, бери! — махнув рукою на ковбасу Миколка.

Найда з гідністю — ну, якщо так просите, — взяв кружечка й ніби знехотя проковтнув.

— Ану   хай   ще   щось   зробить!   —   уже   добрішим   голосом   попросив Перший Тип.

— Найдо, голос! — поблажливо зважив на його прохання Миколка.

— В-в-в-вав!

— Найдо, фас!

— Гр-р-р-р! — вдавано наїжачився Найда в бік Першого Типа. Знає ж, що Миколка жартує!

— Найдо, шухер!!!

І Найда вмить опинився за парканом, хоч насправді прибиральниць ніде не було.

— …А він ще ж і здоровіший від всяких лабрадорів! — обговорювали собаку діти, коли дзвінок уже шикував їх у шеренгу.

—Ну   так,   це   породистого   викинь   на   вулицю   —   і   наступного   дня здохне, а цей і в воді не потоне, і в вогні не згорить!

Та й на вигляд він симпатичний!..

— Ще й від урагану врятував! — згадала Катька.

— А як?

— Розкажи…

Найда ворушив вухами, дослухаючись до милих серцю розмов. А   очима   сторожко   слідкував   за   футбольним   полем:   а   що,   коли   м’яч вилетить за його межі й доведеться виконати «апорт»?

УРОК

Хлопці — і з вулиці, і зі школи — не шанують Найдиного  Миколки  не тільки   через   те,   що   вважають   бомжем   і   безпритульним.   А   ще   й   тому,   що Миколка  не   курить.   Хлопцям   докучає,   що   коли   люблячі   батьки   й прибиральниці   вистежують   їх   по   туалетах,  Миколка  залишається «чистеньким»!

—   Ну,   давай   з   нами!   Що,   слабо   затягнутись?   —   постійно   заманюють Миколку.

І сміються, бо Миколка тікає. Найда знає, в чому причина.

Колись, як Вітчим іще прикидався добрим і вимагав називати його татом, він заповзявся виховати пасинка «мужиком» — навчити Миколку курити. Сам цигарки з рота не випускав.

Тоді Найда подрімував у буряні, хоч знав: коли недалеко вітчим, то тільки пильнуй!

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.6 / 5. Оцінили: 5

Поки немає оцінок...

Джерело:
“ Миколчині історії”
Марина Павленко
Видавництво: “ Навчальна книга – Богдан
м. Тернопіль, 2015 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: