Миколчині історії

Вітчим сидів за столиком під грушею: столик був інший, його тоді ще не потрощив Ураган. І груша ще не була Ураганом розчахнута. Зрештою, навіть халабуди Найда з Миколкою тоді ще не мали.

Отже, вітчим сидів за столиком у їхньому захаращеному подвір’ї. На столику, теж захаращеному, ціле літо було що випити й чим закусити. Правда, не для Найди й не для Миколки, бо тут завше засідали гості.

Миколчина мама десь пішла, а гостей ще не було. Вітчим курив і пускав дим кільцями. Він, здається, нудився й хотів розваги.

Коли він покликав Миколку, Найда насторожився. Вітчим уже добряче  влиндив, тоді причепився  до  Миколки  й примусив його влити в себе півчарки самогону. О, зараз почне показувати Миколці, як він пускає дим ще й очима! Для цього він завжди просить Миколку тримати його за підборіддя, а потім раптово припікає хлопчикові руку недопалком. «Що, — питає, — пішов дим очима? Не побачив? Ото ще сліпе! Ану ще раз!»

Найда, зачувши лихе, зайшовся таким гавкотом, що Вітчим зафутболив його в сарайчик і защібнув двері. О, якби не був тоді Найда ще підлітком, він би не попався в той поганий сарай! Зрештою, коли він перестав бути підлітком, то й защібка на дверях відвалилась, а в самих дверях-стінах мало не через одну пощезали   дошки.   Однак   то   станеться   згодом.   А   тоді   сердега   лиш   тикався мордою в щілину, бився і скавулів.

Цього разу Вітчим тицьнув Миколці до рота цигарку:

— Затягнись добряче і скажи отако: «Гі-і-і! Де мої коні?»

Після кількох невдалих спроб хлопчик, відкашлявшись, таки затягнувся і спитав про Вітчимові коні.

Найда напружував усі свої цуценячі мускули, та защібка не піддавалась.

— Га-га-га! Давай, давай! Так і мене, малого, старші пацани вчили! — реготався Вітчим.

Найда з самого початку знав, що ніяких коней у Вітчима не водиться. Собаці було так погано, мовби тицьнули цигарку йому, Найді, — навітьпопливли кола перед очима. Бо в голові у  Миколки  справді запаморочилось, він зсунувся із лавчини і гепнувся непритомний.Найдині лапи з усіх сил уже рили землю під дверима.

— Здихляк!   Байстря!   Нахлібник!   —   Вітчим   сплюнув,   мацнув   по кишенях і, нічого не намацавши, пішов до хати по свіже куриво.

Трохи розколини, трохи випорпаного рівчака — Найда просунувся в дірку і вирвався на волю!

Миколка не ворушився.

Такого   жаху   Найда   не   зазнав   навіть   тоді,   коли   його,   ще   напівсліпого, кинули в  багно, і він там уже топився.  Найда бігав  довкола  Миколки, тицявся в нього мордочкою і жалібно скавулів.

Але ж  Миколка  витяг Найду з багна, хіба тепер Найда не порятує Миколку? Клубком   викотився   на   Вулицю   й   кинувся   на   пошуки   людей.   На щастя, мимо йшла якась жінка, вона пахла сонцем, літом і яблуками.

Жінка   спершу   злякалась,   що   якесь   цуценя   піймало   її   зубами   за спідницю і кудись тягне. На щастя, здогадалась, що неспроста. Зайшла у двір, кинулась до хлопчика, тоді — до відра з водою… Жінка, що пахла яблуками, довго сварила  Миколку:  такий малий, а вже   п’яний   і   прокурений.   Та   Найда   зовсім   не   гавкав   не   неї,   тільки лащився, підстрибував і вдячно виляв хвостом.

— Чим це ви дитину травонули? — дорікала й Вітчимові, який  — нарешті об’явився на порозі.

—Ге, та я малим ще й не таке смалив, і нічо мені не сталось! — відсварювався той.

— Ох, я б не сказала!..

Коли  Миколка  нарешті   сів,   сонячно-яблучна   Жінка   похитала морочилось, головою і пішла геть. Миколка ж іще довго не міг прийти до тями. І відтоді ні на чарку, ні на цигарку без огиди не може й глянути.

— У мене, — каже, — до них тепер виробилась інтуїція… Ні, той, як його — імунітет! На ціле життя! —  О,  Найдин  Миколка  дуже мудрий і знає багато розумних слів!

А Найда й радий. Раз — економія для їхнього з  Миколкою  чесного базарного бізнесу шалена! Два — не тхне від хлопця, як ото від смердючого вітчима.   Він   пахне   тільки   рідною   халабудою,   пустирищем,   смітниками   і вулицею.

Найда ж відтоді гавкає на вітчима, як на чужака, як на власного ворога. Хоч десь у глибині душі трохи йому і вдячний. Може, якби не вітчим, його Миколка засвоїв би життєві уроки з отих великих картин, які розвішані по місту й звуться рекламами. На них життя з цигарками й алкоголем намальоване дуже красиво, без падань під лавку й помирань. І зовсім не смердить. Отоді Миколка точно навчився б пити й курити. І зовсім не тікав би, коли хлопці запрошували б його затягнутись.

РОЗВІДКА

Ага, послухав би Найда ту училку, якби вони з Миколкою не планували стати справжніми вояками!.. Але ж нарозказувала дітям на уроці, що, мовляв, у полі, за селом Війтівкою, під час другої світової війни були страшні бої. І що там ще років тридцять тому стояв напівспалений танк. І, мовляв, цікаво, чи стоїть він там досі.

Цікаво   то   й   цікаво,   хіба   Найда   з  Миколкою  не   козаки,   щоб   піти   —   й перевірити?..   Запросто!..   Хоч   досі   майже   не   доводилось   покидати   рідне містечко: якось так складалось, що ні в гості, ні на екскурсії, ні тим паче на відпочинок Миколку з Найдою ніхто ніколи не возив.

До Війтівки доїхали автобусом. Справжнім розвідникам ще й щастить! У товкотнечі водій і пасажири не те що не помітили запакованого в шкільний рюкзак Найди, але й забули взяти з Миколки витягнені з банку, тобто з банки, й чесно приготовлені гроші на квиток.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21