Миша, цвіркун і кіт

Албанські народні казки

Настала осінь, а у миші у засіках ні зернятка, ні крупинки! Що робити? Вдома десять голодних мишенят пищать. Як зиму пережити, коли запасів немає? Чим мишенят годувати?

Думала миша, думала й вирішила піти за допомогою до цвіркуна, попросити у нього зерна у борг.

Прийшла до хати цвіркуна й стукає лапкою у двері: тук-тук-тук!

– Хто там? – відгукнувся цвіркун.

– Це я, миша!

– Навіщо прийшла, сусідко?

– За допомогою. Зерна попросити. Скоро почнуться морози і заметілі, а у мене засіки порожні, зовсім годуватися нема чим. Мишенята голодні, пищать, їсти просять.

– Ой-Ой-Ой! – зітхнув цвіркун. – У мене сім’я, сама знаєш, яка велика. Боюся, нам до весни харчів не вистачить.

– Допоможи, цвіркуне, у тебе ж душа добра! Не залиши в біді! -заблагала миша. – Невже ти зможеш спати спокійно, якщо будеш знати, що я з мишенятами з голоду вмираю?

Просила миша, просила цвіркуна, нарешті вмовила.

– Добре, так і бути, поділюся своїми запасами, – сказав цвіркун. – А скільки тобі зерна до весни треба?

– Двох мішків вистачить.

– А коли борг повернеш?

– Восени. Як новий урожай зберу, так і поверну.

– Хто поручиться, що ти борг віддаси? Хто буде твоїм поручителем?

– Та що ти таке придумав? Який поручитель? Я чесна миша. Сказала, віддам, значиться, віддам.

– Ні, так справа не піде, – рішуче заперечив цвіркун. – Коли не знайдеш поручителя, не дам тобі зерна.

Миша й пішла ні із чим.

Наступного дня прибігає вона до цвіркуна знову й знову просить зерна у борг.

– Ось що я подумав, – сказав цвіркун. – Бери у поручителі кота. Поручиться кіт за тебе, тоді дам зерна.

Засмутилася миша, пішла до  своєї хатки, посиділа день подумала, і вирішила  схитрувати. Домовлятися з котом вона, звичайно, не стала. З’явилася знову до цвіркуна й говорить:

– Здраствуй, дорогий цвіркун! Ось і я! Учора сходила до кота. Він згодний бути моїм поручителем.

– Коли так, інша справа, – відповів цвіркун, пішов у будинок і відсипав їй два мішки зерна.

Миша звалила їх на спину й потягла додому. Іде, під вагою мішків згинається, а сама від сміху трясеться: спритно вона обдурила довірливого цвіркуна!

Прийшла зима. Миша з мишенятами прогодувалася цвіркуновим зерном до самої весни. Ось уже літо настало, потім осінь. Давно жнива закінчилися, і знову подув холодний зимовий вітер.

Напевно, миша вже зібрала зерно нового врожаю й скоро поверне борг, – думає цвіркун.

Але проходить тиждень, другий, місяць, а від миші ні слуху ні духу. Зрозумів цвіркун, що не дочекається миші, і пішов до неї сам. Підходить до мишиної хатки і стукає у двері лапкою: тук-тук-тук!

– Хто там? – відгукнулася миша.

– Це я, цвіркун.

– Навіщо прийшов, сусіде?

– Як навіщо? А борг? Збираєшся ти мені борг віддавати? Хто брав у мене два мішки зерна?

– Брати, я брала, та віддавати нема чим! Немає у мене зерна, нічого не зібрала цього літа, – збрехала миша. – Дарма ти йшов до мене.

– Як дарма? А твоє слово? Ти ж обіцяла віддати?

– Слово словом, та що тобі моє слово, якщо зерна немає?

– Не повернеш борг, піду до твого поручителя.

– Та дарма! Немає у мене зерна й не буде. Приведи хоч сто поручителів, звідки зерну взятися, якщо його немає?

– Так справа не піде, – рішуче заявив цвіркун. – Прийдеться, видно, кота кликати.

Прийшов цвіркун до кота й розповідає.

– Минулою осінню з’явилася до мене миша два мішки зерна у борг просити. Десять голодних мишенят, говорить, у будинку плачуть. Я їй відмовив, тоді вона взяла тебе у поручителі. Тепер час борг віддавати, а вона відмовляється: нема, каже, зерна! Зроби милість, котику, допоможи мені зерно повернути!

Кіт потягнувся, подумав  і запитує:

– Брала, кажеш, мене у поручителі? Дуже цікаво! Десять мишенят, кажеш? Няв! Дуже цікаво! А де її хата, ти не знаєш?

– Як не знати! Звичайно, знаю! Ідемо, я тебе відведу.

Відправилися цвіркун з котом до хатинки, у якій жила миша. А у цей час миша зі своїми мишенятами сиділа за столом і їла смачні коржі з борошна нового врожаю. Комора  в неї була повна зерна.

Цвіркун постукав у віконце й запитує:

– Ну, як, миша, будеш борг віддавати?

– І не подумаю, – відповіла миша. – Іди краще цвіркуне додому, нічого не одержиш.

– Якщо не віддаси, я приведу сюди твого поручителя кота.

– Подумаєш! – посміхнулася миша. – Не боюся я твого кота! Ми всі не боїмося кота!

Таку зухвалість кіт був не у силах стерпіти. Вигнув він спину, потягнувся й занявкав:

– Няв!

Від страху миша з мишенятами стрімголов скотилися зі стільців і забилися під ліжко. Запищала миша:

– Змилуйся, дорогий цвіркуне, зараз пошукаю, зараз пошукаю, може, і знайду що-небудь.

А сама бігцем у комору! Витягла два мішки зерна, відкрила вікно й викинула назовні.

– Няв, – сказав кіт, – так не годиться. Звідки брала зерно, туди його й поверни. Бери  мішки й тягни їх до будинку цвіркуна.

Довелося миші звалити собі мішки на спину й тягти їх по вулиці до будинку цвіркуна.

Так і пішли вони втрьох: спереду цвіркун, за ним миша із зерном, а за ними кіт. Утомилася миша, скинула мішки додолу й присіла відпочити.

– Няв! – невдоволено буркнув кіт.

– Що ви, що ви, шановний кіт, – замурмотала миша. – Я зараз, зараз… Біжу, кваплюся…

Знову звалила мишу мішки на спину й побігла до будиночку цвіркуна. А коли повернулася додому, лягла відпочити й сказала мишенятам:

– Недобре я зробила, скривдила цвіркуна, а він мені у той лихий рік допоміг, від голодної смерті нас урятував.

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.6 / 5. Оцінили: 10

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Албанские народные сказки”

Видавництво : “Художественная литература” , 1989 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: