Мишачі пригоди

Одна мишка говорила тільки англійською. Тому інші миші її не розуміли, не гралися з нею й навіть трошки дражнили.

Якось, коли миші бігали по кімнаті, з вікна вискочила кішка. Миші кинулися урозтіч. Але кішка стояла перед входом у нору, в неї були страшні палаючі очі й величезні пазурі на лапах.

Тоді англійська мишка вискочила вперед і щосили заво¬лала: «Get out!»

Кішка теж не знала англійської. Вона вирішила, що це миша-чаклунка, яка вигукує жахливі заклинання. А чаклунок кішка боялась і тому втекла.
Відтоді англійську мишку вже ніхто не дражнив.

***

Одна миша була дуже нещасна , бо її не помічали коти. Її брати, сестри, друзі й знайомі увесь час вихвалялися, кому і як удалося втекти від кота.

Іноді когось із них з’їдали, і всі інші тоді засмучувалися й називали з’їдених героями. Тільки цю сіру мишу ніхто не сприймав серйозно – коти просто не звертали на неї уваги.

Вона могла підбігти до сплячого кота й посмикати його за вуса. А кіт тільки перевертався на другий бік.

Вона могла вийти посеред дороги перед голодною кішкою, яка поспішала у своїх справах. Кішка відсувала її лапою і йшла собі далі.

Якось ця миша прийшла до сміттєвого бака, коло якого сиділо, аж десятеро котів. Миша підкралася близенько, а тоді кинулася навтьоки. Забігла за ріг і спинилася: ніхто за нею не погнався.

Тоді вона знову підійшла ближче й знову кинулася навтьоки. Тільки тепер пищала на все горло, наче зі страху.

Забігла за ріг і знову зупинилася. Коти її не бачили. Тоді вона підійшла до баків утретє й закричала:

– Як вам не соромно? Ви що не бачите, що тут МИША?!

Але коти робили кожен своє.

Хто рився у смітті , хто гриз ковбасну шкурку, хто дряпав пазуром риб’ячий кістячок. На мишу ніхто й не глянув, наче її й не було.

Тоді вона з горя пішла в перукарню. Завила вуса й напудрила хвоста, і пов’язала бантик, і напахтилася мишачими парфумами.

І знову прийшла до сміттєвих баків, але там уже нікого не було. Тільки маленьке смугасте кошеня гралося цукерковим фантиком.

Миша сіла прямо перед ним. Кошеня зніяковіло, прищулило вуха й повернулося до неї хвостом.

Миша обійшла його і знову сіла перед його носом. Кошеня украй розгубилося й спитало:

– Вибачте…. Ви щось хотіли мені сказати?

– Я хотіла, – сказала миша. – Я хотіла звернути твою увагу, що тут , перед тобою – МИША!

Кошеня помовчало, а потім сказало тихо – тихо:

– Не можу повірити. Я ніколи не бачив, щоб миша була така гарна.

І миша раптом відчула, що їй жарко. І кінчик напудреного хвоста в неї порожевішав. Вона запитала:

– Справді?

Кошеня сказало:

– Слово честі. – І додало: – Чом би нам разом не прогулятися до наступного сміттєвого бака?

І вони прогулялися .