ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу! Слава Україні!

Мишеня Пік

Казки і оповідання Віталія Біанкі

Як мишенятко стало мореплавцем
Діти пускали по річці човни.
Брат вирізав їх ножиком з товстих шматків соснової кори. А сестричка чіпляла вітрила з клаптиків тканини.
Для найбільшого човника знадобилася довга щогла.
– Треба з прямої гілки, – сказав брат, узяв ніж і пішов у кущі.
Раптом він закричав звідти:
– Миші, миші!
Сестричка кинулася до нього.
– Рубанув гілляку, – розповідав брат, – а вони як верескнуть! Ціла купа! Одна он сюди під корінь. Стривай, я її зараз…
Він перерубав ножиком корінь і витяг маленьке мишенятко.
– Ой, яке малесеньке! – здивувалася сестричка. – І жовтеньке! Хіба такі бувають?
– Це дике мишеня, – пояснив брат, – польове. У кожної породи своя назва, тільки я не знаю, як називається.
Аж тут мишеня відкрило рожевий ротик і писнуло.
– Пік! Воно каже, що його звуть Пік! – засміялася сестричка. – Дивись, як воно тремтить! Ой! Та у нього вушко у крові. Це ти його ножем поранив, коли діставав. Йому боляче.
– Все одно вб’ю його, – сердито сказав брат. – Я їх вбиваю: навіщо вони в нас хліб крадуть?
– Пусти його, – сказала сестричка, – воно маленьке!
Але хлопчик не хотів слухати.
– У річку закину, – сказав він і пішов до берега.
Дівчинка раптом здогадалася, як врятувати мишенятко.
– Стривай! – закричала вона братові. – Знаєш що? Посадимо його в наш найбільший човник, і нехай воно буде за пасажира!
На це брат погодився: все одно мишеня потоне в річці. А з живим пасажиром човник пустити цікаво.
Приладнали вітрила, посадили мишеня у човна і пустили за течією. Вітер підхопив човник і погнав його від берега.
Мишеня міцно вчепилося в суху кору і не ворушилося.
Діти махали йому руками з берега.
В цей час їх погукали додому. Вони ще бачили, як легкий кораблик на всіх вітрилах зник за поворотом ріки.
– Бідолашний маленький Пік! – казала дівчинка, коли вони поверталися додому. – Човник, напевно, перекине вітром, і Пік потоне.
Хлопчик мовчав. Він міркував, як би йому винищити всіх мишей у них в коморі.

Аварія на човні
А мишенятка несло та несло на легкому сосновому човнику. Вітер гнав його все далі від берега. Навколо хлюпалися високі хвилі. Річка була широка – ціле море для крихітного Піка.
Йому було всього два тижні від народження. Він не вмів ні їжу собі розшукати, ні ховатися від ворогів. Того дня миша-мама уперше вивела своїх дитинчат з гнізда – погуляти. Вона саме годувала їх своїм молоком, коли хлопчик налякав усе мишаче сімейство.
Пік був ще сосунцем. Діти недобре пожартували з нього. Краще б вони просто вбили його, ніж пускати самого, маленького і беззахисного, у таку небезпечну подорож.
Увесь світ був проти нього. Вітер дув, наче хотів перекинути човен, хвилі кидали його, ніби хотіли потопити його в темній своїй глибині. Звірі, птахи, плазуни, риби – усі проти нього. Кожен хотів би поживитися дурним, беззахисним мишеням.
Перші помітили Піка великі білі чайки. Вони підлетіли і закружляли над човником.
Вони кричали з досади, що не можуть разом прикінчити мишеня: боялися з льоту розбити собі дзьоб об тверду кору. Деякі опустилися на воду і вплав наздоганяли човна.
А з дна річки піднялася щука і теж попливла за човном. Вона чекала, коли чайки скинуть мишеня у воду. Тоді йому не уникнути її страшних зубів.
Пік чув хижі крики чайок. Він заплющив очі і чекав на смерть.
В цей час ззаду підлетіла велика хижа птиця – рибалка-скопа. Чайки кинулися врозтіч.
Рибалка побачив мишеня на кораблику і під ним щуку в воді. Він склав крила і кинувся вниз.
Він впав у річку зовсім поруч із човником. Кінцем крила він зачепив парус, і суденце перевернулося.
Коли рибалка важко піднявся з води зі щукою в пазурах, на перевернутому човні нікого не було.
Чайки побачили це здалеку і полетіли геть: вони думали, що мишеня потонуло.
Пік не вчився плавати. Але коли він потрапив у воду, виявилося, що треба було тільки працювати лапками, щоб не потонути.
Він виринув і схопився зубами за човник.
Його понесло разом із перевернутим човником.
Незабаром човник прибило хвилями до незнайомого берега.
Пік вискочив на пісок і кинувся в кущі.
Це була справжня аварія, проте маленький пасажир міг вважати себе щасливцем, бо врятувався.

Страшна ніч
Пік вимок до останньої шерстинки. Довелося вилизати усього себе язичком. Після цього шерстка швидко висохла, і він зігрівся.
Йому хотілося їсти. Але вийти з-під куща він боявся: з ріки долинали різкі крики чайок.
Так він і просидів голодний цілий день.
Нарешті стало темніти. Птахи вгамувалися. Тільки дзвінкі хвилі розбивалися об близький берег.
Пік обережно виліз з-під куща.
Озирнувся – нікого. Тоді він темним клубочком швидко покотився у траву.
Тут він почав смоктати все листя і всі стебла, які траплялися йому на очі. Але молока в них не було.
З досади він став смикати і рвати їх зубами.
Раптом з одного стебла до рота йому бризнув теплий сік. Сік був солодкий, як молоко миші-матері.
Пік з’їв це стебло і став шукати інші такі ж. Він був голодний і зовсім не бачив, що коїться навколо нього.
А над верхівками високих трав уже піднімався повний місяць. Швидкі тіні безшумно пролітали в повітрі: це ганялися за нічними метеликами верткі кажани.
Тихі шерехи і шелест чулися з усіх боків у траві.
Хтось вовтузився там, шморгав у кущах і ховався в купині.
Пік їв. Він перегризав стебла біля самої землі. Стебло падало, і на мишеня летів дощ холодної роси. Зате на кінці стебла Пік знаходив смачний колосок. Мишеня сідало, піднімало стебло передніми лапками, як руками, і швидко з’їдало колосок.
Плюх-лясь! – вдарилося щось об землю неподалік від мишеняти.
Пік припинив гризти, прислухався.
В траві шаруділо.
Плюх-лясь!
Хтось скакав по траві прямо на мишеня. Треба скоріше тікати, у кущі!
Плюх-лясь! – скакнуло ззаду.
Плюх-лясь! Плюх-лясь! – пролунало з усіх боків.
Плюх! – почулося зовсім близько спереду.
Чиїсь довгі, витягнуті ноги промайнули над травою, і – лясь! – перед самісіньким носом Піка на землю гепнулося лупате маленьке жабеня.
Воно злякано витріщилося на мишеня. Мишеня з подивом і острахом розглядало його голу слизьку шкіру…
Так вони сиділи один перед одним, але ні той, ні інший не знали, що далі робити.
А навколо, як і раніше чулося – плюх-лясь! плюх-лясь! – наче ціле стадо переляканих жабенят, рятуючись від когось, стрибало по траві.
І все ближче й ближче чулося легке швидке шарудіння.
І ось на мить мишеня побачило: позаду жабеня злетіло довге гнучке тіло сріблясто-чорної змії.
Змія ковзнула вниз, і довгі задні ноги жабеняти здригнулися та зникли в її роззявленій пащі.
Що було далі, Пік не бачив.
Мишеня прожогом кинулося геть і само не помітило, як опинилося на гілці куща, високо над землею.
Тут воно й провело залишок ночі, добре, що черевце в нього було набите травою.
А навколо до світанку було чути шарудіння і шелест.

Хвіст-зачіплявка і шерстка-невидимка
Голодна смерть більше не загрожує Пікові: він вже навчився знаходити собі їжу. Але як йому самому було врятуватися від усіх ворогів?
Миші завжди живуть великими зграями: так легше захищатися від нападу. Хтось та й помітить наближення ворога, свисне, і всі сховаються.
А Пік був сам. Йому треба було швидше відшукати інших мишей і пристати до них. І Пік вирушив на розшуки. Де тільки міг, він намагався пробиратися по гілкам кущів. У цій місцевості було багато змій, і він боявся спускатися до них на землю.
Лазити він навчився чудово. Особливо допомагав йому хвіст. Хвіст у нього був довгий, гнучкий і чіпкий. З такою зачіплявкою він міг лазити по тоненьких гілочках не гірше за мавпу.
З гілки на гілку, з гілки на гілку, з куща на кущ – так пробирався Пік три ночі поспіль.
Нарешті кущі скінчилися. Далі був луг.
Мишей в кущах Пік не зустрів. Довелося бігти далі травою.
Луг був сухий. Змії не зустрічалися. Мишенятко набралося сміливості і стало подорожувати при сонці. Їло воно тепер усе, що траплялося йому: зерна і бульби різних рослин, жуків, гусениць, черв’яків. А згодом навчилося і нового способу ховатися від ворогів.
Сталося це так: Пік розкопав у землі личинки якихось жуків, сів на задні лапки і став перекушувати.
Яскраво світило сонце. В траві скрекотіли коники.
Пік бачив удалині над лугом маленького сокола-трясучку, але не боявся його. Трясучка – птах завбільшки з голуба, тільки тонший, – нерухомо висів у порожньому повітрі, наче підвішений на мотузочці. Тільки крила в нього трохи трусилися, так він повертав голову з боку в бік.
Пік і не знав, які зіркі очі у трясучки.
Грудка в Піка була біла. Коли він сидів, її далеко було видно на бурій землі.
Пік зрозумів небезпеку, тільки коли трясучка раптом кинувся з місця і стрілою помчав до нього.
Тікати було пізно. У мишеня від страху віднялися ноги. Воно притиснулося грудьми до землі і завмерло.
Трясучка долетів до нього і раптом знову завис у повітрі, ледь помітно трусячи гострими крилами. Він ніяк не міг второпати, де поділося мишеня. Щойно він бачив його яскраво-білу грудку, і раптом воно зникло. Він пильно вдивлявся в те місце, де воно сиділо, але бачив тільки бурі грудки землі.
А Пік лежав тут у нього на очах.
Адже на спині шерстка у нього була жовто-бура, точнісінько під колір землі, і зверху його ніяк не можна було розгледіти.
Тут вискочив з трави зелений коник.
Трясучка кинувся вниз, підхопив його на льоту і помчав геть.
Шерстка-невидимка врятувала Пікові життя.
З того часу, як помічав він здалеку ворога, одразу ж притулявся до землі й лежав не рухаючись. І шерстка-невидимка робила свою справу: дурила найпильніші очі.

“Соловій-розбійник”
День за днем Пік біг лугом, але ніде не знаходив жодних слідів мишей.
Нарешті знову почалися кущі, а за ними Пік почув знайомий плескіт морських хвиль. Довелося мишеняті повернути і податися в другий бік. Він біг цілу ніч, а під ранок заліз під великий кущ і ліг спати.
Його розбудив гучний спів. Пік визирнув з-під коріння й побачив у себе над головою гарну пташку з рожевою грудкою, сірою голівкою і червоно-коричневою спинкою.
Мишеняті дуже сподобалася її весела пісня. Йому захотілося послухати співачку ближче. Воно полізло до неї по гілці.
Співочі птахи ніколи не зачіпали Піка, і він їх не боявся. А ця співачка і на зріст була трохи завбільшки з горобця.
Не знало дурне мишеня, що це був сорокопуд-жулан і що він, хоч і співочий птах, але розбійник.
Пік і отямитися не встиг, як жулан накинувся на нього і боляче вдарив гачкуватим дзьобом у спину.
Від сильного удару Пік стрімголов полетів з гілки. Він упав на м’яку траву і не забився. Не встиг жулан знову накинутися на нього, як мишеня вже шмигнуло під коріння. Тоді хитрий “соловій-розбійник” сів на кущ і став чекати, чи не визирне Пік з-під коріння.
Він співав дуже гарні пісеньки, але мишеняті було не до них. З того місця, де сидів тепер Пік, йому було добре видно кущ, на якому сидів жулан.
Гілки цього куща були засаджені довгими гострими колючками. На колючках, як на піках, стирчали мертві, наполовину з’їдені пташенята, ящірки, жабенята, жуки і коники. Тут була повітряна комора розбійника.
Сидіти б на колючці й мишеняті, якби воно вийшло з-під коріння.
Цілий день жулан стеріг Піка. Але коли зайшло сонце, розбійник забрався в гущавину спати. Тоді мишеня вилізло з-під куща і втекло.
Мабуть, поспішаючи, воно збилося зі шляху. Тільки наступного ранку Пік знову почув за кущами плескіт річки. І знову йому довелося повернути і бігти в інший бік.

Кінець мандрівці
Пік біг тепер по висохлому болоту.
Тут ріс лише сухий мох; бігти по ньому було дуже важко, а головне – нема чим було підживитися; не траплялися ні хробаки, ні гусениці, ні соковита трава.
На другу ніч мишеня зовсім вибилося із сил. Воно насилу піднялося ще на якийсь пагорб і впало. Очі його злипалися. В горлі пересохло. Щоб освіжитися, воно лежачи злизувало з моху крапельки холодної роси.
Почало світати. З пагорба Пік далеко бачив покриту мохом долину. За нею знову починався луг. Соковиті трави там стояли високою стіною. Але у мишеняти не було сил піднятися і добігти до них.
Виглянуло сонце. Від його гарячого світла швидко стали висихати крапельки роси.
Пік відчував, що йому настає кінець. Він зібрав залишки сил, поповз, але одразу ж упав і скотився з пагорба. Він упав на спину, лапками догори, і бачив перед собою тільки порослу мохом купину.
Прямо проти нього в купині виднілася глибока чорна дірка, така вузька, що Пік не міг би всунути в неї навіть голову.
Мишеня помітило, що в глибині її щось ворушиться. Незабаром біля входу з’явився товстий волохатий джміль.
Він виліз з дірки, почухав лапкою кругле черевце, розправив крила і піднявся в повітря. Зробивши коло над купиною, джміль повернувся до своєї нірки і опустився біля її входу. Тут він підвівся на лапки і так запрацював своїми жорсткими крильцями, що вітер подув на мишеня.
“Жжжуу! – гули крильця. – Жжжуу!..”
Це був джміль-трубач. Він заганяв до глибокої нірки свіже повітря – для провітрювання приміщення – і будив інших джмелів, які ще спали в гнізді.
Незабаром один за одним вилізли з нори усі джмелі та полетіли на луг збирати мед. Останнім полетів трубач. Пік залишився сам. Він зрозумів, що треба зробити, щоб врятуватися.
Потроху, повзком, з перепочинками, він дістався до джмелиної нірки. Звідти йому в ніс вдарив солодкий запах.
Пік колупнув носом землю. Земля подалася.
Він колупнув ще і ще, поки не вирив ямку. На дні ямки з’явилися великі стільники сірого воску. В одних лежали джмелині личинки, інші були наповнені запашним жовтим медом.
Мишеня жадібно стало лизати солодкі ласощі. Вилизав увесь мед, прийнявся за личинок і жваво впорався з ними.
Сили швидко поверталися до нього: такої ситної їжі він ще жодного разу не їв відтоді, як розлучився з матір’ю. Він далі і далі розривав землю тепер вже без зусиль – і знаходив усе нові стільники з медом, з личинками.
Раптом щось боляче кольнуло його в щоку. Пік відскочив. З-під землі лізла на нього велика джмелина матка.
Пік хотів бува кинутися на неї, але тут загули, задзижчали над ним крила: джмелі повернулися з луки.
Ціле їхнє військо накинулось на мишеня, і йому нічого не залишалося, як мерщій тікати.
З усіх ніг кинувся від них Пік. Густа шерсть захищала його від страшних джмелиних жал. Але джмелі вибирали місця, де волосся коротше, і кололи його у вуха, потилицю.
Одним духом – звідки й сили взялися! – добігло мишеня до луки і сховалося в густій траві.
Тут джмелі відстали від нього і повернулися до свого пограбованого гнізда.
Того ж дня Пік перетнув сирий, болотистий луг і знову опинився на березі річки.
Пік був на острові.

Будівництво хатки
Острів, на який потрапив Пік, був безлюдний: мишей на ньому не було. Жили тут тільки птахи, тільки змії та жаби, яким нічого не варто було перебратися сюди через широку річку.
Пік мав жити тут сам.
Славнозвісний Робінзон, коли він потрапив на безлюдний острів, став думати, як йому жити самому. Він розсудив, що спершу треба збудувати собі будинок, який захищав би його від негоди і нападу ворогів. А потім став збирати припаси на чорний день.
Пік був усього лише мишеням: він не вмів думати. І все ж таки він вчинив саме так, як Робінзон. Першим ділом він заходився будувати собі хатку.
Його ніхто не вчив будувати: це було у нього в крові. Він будував так, як будували всі миші його породи.
На болотистому лузі ріс високий очерет упереміж з осокою – відмінний ліс для мишачої споруди.
Пік вибрав декілька очеретин, що росли поруч, заліз на них, відгриз верхівки і кінці розщепнув зубами. Він був такий маленький і легкий, що трава легко тримала його.
Потім він узявся за листя. Він залазив на осоку і відгризав лист біля самого стебла. Лист падав, мишеня злазило вниз, піднімало передніми лапами лист і протягувало його крізь зціплені зуби. Розмочалені смужки листя мишеня тягало нагору і спритно вплітало їх у розщеплені кінці очерету. Воно залазило на такі тонкі травинки, що вони гнулися під ним. Воно зв’язувало їхні верхівки одну за одною.
Зрештою у нього вийшла легка хатка, дуже схожа на пташине гніздечко. Уся хатка була завбільшки з дитячий кулак.
Збоку мишеня зробило вхід, усередині виклало мохом, листям і тонкими корінцями. Для ліжка воно натягало м’якого, теплого квіткового пуху. Спаленька вийшла дуже гарною.
Тепер у Піка було де відпочити і сховатися від негоди та ворогів. Здалеку найпильніше око не могло б помітити трав’яне гніздечко, з усіх боків приховане високим очеретом і густою осокою. Жодна змія не дісталася б до нього: так високо воно висіло над землею. Краще вигадати не міг би й сам справжній Робінзон.

Незваний гість
Минали дні за днями.
Мишеня спокійно жило у своїй хатці. Воно стало зовсім доросле, але виросло дуже мало.
Більше рости йому не належало, тому що Пік був з породи мишей маленьких. Ці миші ще менші на зріст, ніж наші маленькі сірі хатні миші.
Пік часто тепер довго зникав з дому. У спекотні дні він купався в прохолодній воді болота, неподалік від луки.
Одного разу він з вечора пішов з дому, знайшов на лузі два джмелі гнізда і так наївся меду, що відразу заліз у траву і заснув.
Додому повернувся Пік лише вранці. Ще внизу він помітив щось недобре. По землі і по одному з стебел тяглася широка смуга густого слизу, а з гнізда стирчав товстий хвіст.
Мишеня не на жарт злякалося. Гладкий жирний хвіст був схожий на зміїний. Тільки у змій хвіст твердий і вкритий лускою, а цей був голий, м’який, весь у якомусь липкому слизу.
Пік набрався хоробрості і вліз по стеблі ближче подивитися на непроханого гостя.
В цей час хвіст повільно заворушився, і перелякане мишеня стрімголов скотилося на землю. Він сховався в траві і звідти побачив, як чудовисько ліниво виповзло з його будинку.
Спершу зник у отворі гнізда товстий хвіст. Потім звідти здалося два довгі м’які роги з пухирцями на кінцях. Потім ще два такі ж роги – тільки короткі. І за ними нарешті висунулась вся огидна голова чудовиська.
Мишеня бачило, як повільно-повільно виповзло, наче пролилося, з його будинку голе, м’яке, слизке тіло гігантського слимака.
Від голови до хвоста слимак був довжиною добрих три вершки.
Він почав спускатись на землю. Його м’яке черево щільно прилипало до стебла, і на стеблі залишалася широка смуга густого слизу.
Пік не чекав, коли він сповзе на землю, і втік. М’який слимак нічого не міг зробити йому, але мишеняті була гидка ця холодна, млява, липка тварина.
Тільки за кілька годин Пік повернувся. Слимака кудись поповзла.
Мишеня залізло у своє гніздо. Все там було вимазано неприємним слизом. Пік викинув увесь пух і постелив новий. Тільки після цього він наважився лягти спати. З тих пір, виходячи з дому, він завжди затуляв вхід пучком сухої трави.

Сторінки: 1 2

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

2.7 / 5. Оцінили: 7

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Мышонок Пик” и другие сказки”

Віталій Біанкі

Видавництво: “Родничок”

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: