TOU

Мишеня Пік

Казки і оповідання Віталія Біанкі

Як мишенятко стало мореплавцем
Діти пускали по річці човни.
Брат вирізав їх ножиком з товстих шматків соснової кори. А сестричка чіпляла вітрила з клаптиків тканини.
Для найбільшого човника знадобилася довга щогла.
– Треба з прямої гілки, – сказав брат, узяв ніж і пішов у кущі.
Раптом він закричав звідти:
– Миші, миші!
Сестричка кинулася до нього.
– Рубанув гілляку, – розповідав брат, – а вони як верескнуть! Ціла купа! Одна он сюди під корінь. Стривай, я її зараз…
Він перерубав ножиком корінь і витяг маленьке мишенятко.
– Ой, яке малесеньке! – здивувалася сестричка. – І жовтеньке! Хіба такі бувають?
– Це дике мишеня, – пояснив брат, – польове. У кожної породи своя назва, тільки я не знаю, як називається.
Аж тут мишеня відкрило рожевий ротик і писнуло.
– Пік! Воно каже, що його звуть Пік! – засміялася сестричка. – Дивись, як воно тремтить! Ой! Та у нього вушко у крові. Це ти його ножем поранив, коли діставав. Йому боляче.
– Все одно вб’ю його, – сердито сказав брат. – Я їх вбиваю: навіщо вони в нас хліб крадуть?
– Пусти його, – сказала сестричка, – воно маленьке!
Але хлопчик не хотів слухати.
– У річку закину, – сказав він і пішов до берега.
Дівчинка раптом здогадалася, як врятувати мишенятко.
– Стривай! – закричала вона братові. – Знаєш що? Посадимо його в наш найбільший човник, і нехай воно буде за пасажира!
На це брат погодився: все одно мишеня потоне в річці. А з живим пасажиром човник пустити цікаво.
Приладнали вітрила, посадили мишеня у човна і пустили за течією. Вітер підхопив човник і погнав його від берега.
Мишеня міцно вчепилося в суху кору і не ворушилося.
Діти махали йому руками з берега.
В цей час їх погукали додому. Вони ще бачили, як легкий кораблик на всіх вітрилах зник за поворотом ріки.
– Бідолашний маленький Пік! – казала дівчинка, коли вони поверталися додому. – Човник, напевно, перекине вітром, і Пік потоне.
Хлопчик мовчав. Він міркував, як би йому винищити всіх мишей у них в коморі.

Аварія на човні
А мишенятка несло та несло на легкому сосновому човнику. Вітер гнав його все далі від берега. Навколо хлюпалися високі хвилі. Річка була широка – ціле море для крихітного Піка.
Йому було всього два тижні від народження. Він не вмів ні їжу собі розшукати, ні ховатися від ворогів. Того дня миша-мама уперше вивела своїх дитинчат з гнізда – погуляти. Вона саме годувала їх своїм молоком, коли хлопчик налякав усе мишаче сімейство.
Пік був ще сосунцем. Діти недобре пожартували з нього. Краще б вони просто вбили його, ніж пускати самого, маленького і беззахисного, у таку небезпечну подорож.
Увесь світ був проти нього. Вітер дув, наче хотів перекинути човен, хвилі кидали його, ніби хотіли потопити його в темній своїй глибині. Звірі, птахи, плазуни, риби – усі проти нього. Кожен хотів би поживитися дурним, беззахисним мишеням.
Перші помітили Піка великі білі чайки. Вони підлетіли і закружляли над човником.
Вони кричали з досади, що не можуть разом прикінчити мишеня: боялися з льоту розбити собі дзьоб об тверду кору. Деякі опустилися на воду і вплав наздоганяли човна.
А з дна річки піднялася щука і теж попливла за човном. Вона чекала, коли чайки скинуть мишеня у воду. Тоді йому не уникнути її страшних зубів.
Пік чув хижі крики чайок. Він заплющив очі і чекав на смерть.
В цей час ззаду підлетіла велика хижа птиця – рибалка-скопа. Чайки кинулися врозтіч.
Рибалка побачив мишеня на кораблику і під ним щуку в воді. Він склав крила і кинувся вниз.
Він впав у річку зовсім поруч із човником. Кінцем крила він зачепив парус, і суденце перевернулося.
Коли рибалка важко піднявся з води зі щукою в пазурах, на перевернутому човні нікого не було.
Чайки побачили це здалеку і полетіли геть: вони думали, що мишеня потонуло.
Пік не вчився плавати. Але коли він потрапив у воду, виявилося, що треба було тільки працювати лапками, щоб не потонути.
Він виринув і схопився зубами за човник.
Його понесло разом із перевернутим човником.
Незабаром човник прибило хвилями до незнайомого берега.
Пік вискочив на пісок і кинувся в кущі.
Це була справжня аварія, проте маленький пасажир міг вважати себе щасливцем, бо врятувався.

Страшна ніч
Пік вимок до останньої шерстинки. Довелося вилизати усього себе язичком. Після цього шерстка швидко висохла, і він зігрівся.
Йому хотілося їсти. Але вийти з-під куща він боявся: з ріки долинали різкі крики чайок.
Так він і просидів голодний цілий день.
Нарешті стало темніти. Птахи вгамувалися. Тільки дзвінкі хвилі розбивалися об близький берег.
Пік обережно виліз з-під куща.
Озирнувся – нікого. Тоді він темним клубочком швидко покотився у траву.
Тут він почав смоктати все листя і всі стебла, які траплялися йому на очі. Але молока в них не було.
З досади він став смикати і рвати їх зубами.
Раптом з одного стебла до рота йому бризнув теплий сік. Сік був солодкий, як молоко миші-матері.
Пік з’їв це стебло і став шукати інші такі ж. Він був голодний і зовсім не бачив, що коїться навколо нього.
А над верхівками високих трав уже піднімався повний місяць. Швидкі тіні безшумно пролітали в повітрі: це ганялися за нічними метеликами верткі кажани.
Тихі шерехи і шелест чулися з усіх боків у траві.
Хтось вовтузився там, шморгав у кущах і ховався в купині.
Пік їв. Він перегризав стебла біля самої землі. Стебло падало, і на мишеня летів дощ холодної роси. Зате на кінці стебла Пік знаходив смачний колосок. Мишеня сідало, піднімало стебло передніми лапками, як руками, і швидко з’їдало колосок.
Плюх-лясь! – вдарилося щось об землю неподалік від мишеняти.
Пік припинив гризти, прислухався.
В траві шаруділо.
Плюх-лясь!
Хтось скакав по траві прямо на мишеня. Треба скоріше тікати, у кущі!
Плюх-лясь! – скакнуло ззаду.
Плюх-лясь! Плюх-лясь! – пролунало з усіх боків.
Плюх! – почулося зовсім близько спереду.
Чиїсь довгі, витягнуті ноги промайнули над травою, і – лясь! – перед самісіньким носом Піка на землю гепнулося лупате маленьке жабеня.
Воно злякано витріщилося на мишеня. Мишеня з подивом і острахом розглядало його голу слизьку шкіру…
Так вони сиділи один перед одним, але ні той, ні інший не знали, що далі робити.
А навколо, як і раніше чулося – плюх-лясь! плюх-лясь! – наче ціле стадо переляканих жабенят, рятуючись від когось, стрибало по траві.
І все ближче й ближче чулося легке швидке шарудіння.
І ось на мить мишеня побачило: позаду жабеня злетіло довге гнучке тіло сріблясто-чорної змії.
Змія ковзнула вниз, і довгі задні ноги жабеняти здригнулися та зникли в її роззявленій пащі.
Що було далі, Пік не бачив.
Мишеня прожогом кинулося геть і само не помітило, як опинилося на гілці куща, високо над землею.
Тут воно й провело залишок ночі, добре, що черевце в нього було набите травою.
А навколо до світанку було чути шарудіння і шелест.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6

Сподобався твір? Залиш оцінку!

2.7 / 5. Оцінили: 7

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Мышонок Пик” и другие сказки”

Віталій Біанкі

Видавництво: “Родничок”

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: