TOU

Мишка і горобець

Естонські народні казки

Щось у мишки зі здоров’ям проблеми почалися – свіжого повітря в коморі не вистачало. Побігла вона до свого старого товариша горобця порадитись, як їй бути.

– Нездужаю я, – каже, – у своїй комірчині. Свіжого повітря не вистачає. Шкідливо мені комору охороняти – треба чимось іншим зайнятися.

– Давай землю орати, – запропонував горобець.

– Давай! – зраділа мишка.

Ось виорали вони вдвох поле, посіяли ячмінь, сидять – чекають на врожай.

Ячмінь вродив на диво – зернинка до зернинки і високий, як ліс. Мишка скосила ячмінь, горобець обмолотив – ціла гора зерна в них набралася, великого, золотистого. Залишилося лише поділити врожай, щоб нікому образи не було.

Ділили врожай по зернятку: мишка розкладала їх на дві купки, а горобець сидів поруч і стежив. Кожному дісталося стільки, що час комору будувати. Але одне зернятко залишилося зайвим – не було йому пари. І мишка сказала:

– Так і бути, візьму його собі.

– Як так собі? За що? – розсердився горобець.

– За що? Та за роботу, – каже мишка. – Я ж косила!

– А я молотив, – не поступається горобець. – Думаєш, мені легко було? Досі всі кісточки ниють.

– Подумаєш! – каже мишка. – Я ж не тільки косила, я ще й зернятка розкладала. Це моє зерно!

– Ні, моє! – каже горобець. – Тобі легко було зернятка розкладати, я стежив за тобою, щоб ти не помилилася.

Цілих сім днів вони сперечалися і так ні до чого не досперечалися.

І тоді пішли вони до судді – ведмедя.

Ведмідь був поступливий пан: сів на свого воза, приїхав судити двох старих друзів. Спершу він вислухав, як було діло. Потім попросив часу на роздуми і забрався на весь день у вільшанник, де було не так спекотно. Там він і міркував, та так старанно, що кущі від хропіння тремтіли.

Увечері клишоногий прокинувся і виніс рішення.

– Все має бути справедливо, – сказав він, – і тому ви повинні розділити це зайве зернятко на дві половинки.

А решту врожаю покладіть на мого воза. Не дарма ж я працював – вашу суперечку розбирав.

Мишка і горобець вміли поводитися і з суддею сперечатися не стали: весь урожай завантажили ведмедю на воза, а собі лише одне зернятко на двох залишили.

Землю вони більше не орють, але товаришують, як і раніше. І коли зустрічаються, горобець завжди запитує:

– Пам’ятаєш, пані мишко, який у нас ячмінь уродився?

– Ще б не пам’ятати! – Відповідає мишка. – А пам’ятаєш, як добре ведмідь нас розсудив?

– Ще б! – каже горобець. – Такого не забудеш!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: