TOU

Мисливець

Казахські народні казки

Що було, то минуло й полином поросло. Давним-давно в одному селі жив мисливець. Не простий він був чоловік, а шанований усіма від малого до великого. Якось він пішов на полювання в гори. Ходив, ходив — немає на землі жодного сліду, ні звіриного, ні пташиного. Без здобичі до села повертатися не можна — чекають голодні діти і старі. І пішов мисливець у той бік, де рідко бували люди, а якщо й бували, то не поверталися… День йшов, ніч йшов мисливець і вибився з сили. Тільки хотів він сісти відпочити на камені, як почув якісь звуки, схожі на стогін людини. Озирнувся довкола — нікого. Здогадався мисливець, що стогони йдуть з-під каменя, на якому він сидить. Підняв мисливець камінь — під ним сяє чорною дірою вхід у печеру.
Увійшов сміливець у печеру, дивиться — що за диво: у печері багато людей та худоби. Люди плачуть і в горі рвуть на собі волосся. Не встиг мисливець ні про що запитати їх, як на нього налетіла господиня печери — людожерка баба-яга. Дико регочучи і прицмокуючи, вона зв’язала мисливця і кинула біля вогню.

Зрозумів нещасний, що врятує його тут не сила, а хитрість: він зловчився, відчіпив від пояса баклажку з вином і підіпхав під ноги старій. Та помітила баклагу, покуштувала з неї— сподобалося. І випила баба-яга все вино до дна. Спочатку людожерка стрибала і біснувалася навколо вогнища, потім зморив розбійницю міцний сон. Цього й треба було мисливцеві.
Розв’язав він на собі мотузки, зарізав одну козу, зняв з неї шкуру і поклав збоку. Потім схопив розпечений залізний прут і почав хльостати людожерку по очах. Завила баба-яга від болю, кинулася на мисливця, та схибила… Очі її були випалені, і нічого вона не бачила. Бігала баба-яга, бігала по печері, крім кіз ніхто не потрапляв їй під руку!.. Тоді відсунула людожерка камінь біля входу в печеру і почала виганяти кіз надвір. Пропускаючи кожну, по спині гладила, перевіряла, чи не людина? Мисливець накрився шкірою вбитої кози і вийшов разом із усім стадом. Хоробрості і спритності в нього втричі побільшало: адже тепер йшов він на святу справу — хотів будь-що-будь врятувати своїх товаришів по нещастю.

Став він прямо проти баби-яги, міцно натягнув тятиву свого лука і пустив у людожерку стрілу. Потрапила стріла в серце лиходійки, і впала та мертвою.
Сказав тут мисливець бранцям баби-яги:
— Тепер ви вільні, розходьтеся! Але спочатку обійдемо печеру, подивимося, яка вона і що в ній є.
За першою печерою тяглася друга і вся вона була завалена сріблом та золотом. З третьої печери назустріч людям вийшли малолітні донька та син баби-яги і кинулися благати мисливця помилувати їх. Не зачепів їх добрий мисливець— згадав він свою маленьку доньку, залишену в рідному селі…
Набрали люди срібла та золота, скільки могли забрати, і пішли кожен своєю дорогою. Мисливець також до золота у свою сумку поклав і мідні пазурі баби-яги. Не рік і не два вибирався сміливець із царства баби-яги, нарешті прийшов у рідне село. Вдома на нього чекала дочка-наречена. Поки батько мандрував, вона виросла і розквітла. Вирішив батько видати дочку заміж.
Тут звідки не візьмись приїхав у аул невідомий джигіт і посватався до дочки мисливця. Молоді сподобалися один одному, батько не сказав слова проти. У казці все швидко робиться. Через три дні наречений виплатив батькові нареченої калим – череду худоби. На четвертий день відсвяткували весілля.

Коли стали збиратися молоді в село нареченого, попросив він у неї:
— У посаг проси у батька срібло та золото, що набрав він у печері, та мідні пазурі баби-яги.
Пристала донька до мисливця:
— Дай, батьку, мені в посаг срібло і золото, а на додачу — мідні пазурі баби-яги.
Здивувався мисливець над проханням дочки — ніхто досі не знав його таємниці з печерою, але наділив її сріблом і золотом. Не хотів мисливець віддавати тільки мідні пазурі людожерки. Але дочка настояла на своєму. Тільки не могла вона зрозуміти, чому батько як повернеться до неї – посміхається, відвернеться – сльози ллє. Не встояв мисливець перед проханням дочки, віддав їй мідні пазурі. Віддавав їх мисливець і наказав:
— Дочко моя єдина, даю тобі те, що хочеш. Тільки ніколи не відставай під час мандрів від інших своїх родичів. Завжди пам’ятай це моє прохання.

Привіз наречений дочку мисливця до свого рідного села. Не встигла дочка мисливця звикнути до своєї нової рідні, як чоловік її вирушив гостювати у далеке село. А його рідня знялася з кочів’я і помандрувала в степ. Дочка мисливця не пішла з ними, вона чекала на повернення чоловіка… Невідомо їй було, бідній, що гостював він у своєї сестри — дочки вбитої мисливцем баби-яги…
Темної ночі прилетіла дочка баби-яги до самотньої юрти, схопила мідні пазурі і розшматувала ними доньку мисливця. Юрту рознесла на шматки і пустила за вітром.
Так покарала доля дочку мисливця за те, що вона забула наказ свого батька.

Сподобався твір? Залиш оцінку!

3.6 / 5. Оцінили: 5

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Казахские народные сказки о животных”
Видавництво: “ Meloman Publishing”
Казахстан

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: