<

На добраніч, мишко!

Казка Ольги Зубер. Читати українською онлайн.

Настала ніч. Де-не-де поблискували зірочки, золотий місяць виблискував на синьому небі, то ховаючись, то виглядаючи із-за темних хмар.
У своєму крихітному ліжечку крутилася й ніяк не могла заснути мишка Поля. Вона, взагалі, була дуже вертлява й невгамовна і мама Миша ніяк не могла загнати її в ліжко.
Поля лежала з відкритими оченятами й мріяла. Вона дуже любила мріяти. Про що саме Поля мріяла – це був секрет. Звичайно, про щось дуже приємне. Бо вона лежала і посміхалася.
Зненацька скрипнули двері і мама Миша заглянула в кімнату.
Поля закрила очі і вдала, що спить. Вона лежала тихо і не ворушилася.
− Здається, повірила, – сказала Поля, коли за мамою зачинилися двері.
Поля подивилася у вікно, і побачила безліч зірок, що миготіли на темному небі, наче сміялися.
− Добре, вам, зірки, вас ніхто не змушує спати. – сказала Поля й підбігла до вікна.
− Цікаво, скільки ж тут зірок? А якщо їх порахувати?!
Не довго думаючи, Поля відчинила вікно й вистрибнула на вулицю.
Зручненько вмостившись на м’якенькій  травичці, Поля стала рахувати:
− Одна, дві, три…
Зненацька Полю хтось міцно схопив за вушко.
− Ой, ой, ой! – заверещала Поля.
− Ти, що оце робиш? І чому не спиш? – почула вона сердитий голос мами.
− Мамо! Я рахую зірки! Вони дуже гарні!
− Ходімо, я вкладу тебе в ліжко.
Мама Миша взяла Полю на руки й понесла в хату.
− Я не знаю, що з тобою робити! Хочеш, я розкажу тобі казочку?
− Хочу! –  зраділа Поля.
Але після казочки Поля так і не заснула. Довелося мамі Миші ще співати пісень і розказувати вірші.
Та даремно мама Миша старалася. Поля охоче підспівувала мамі, ще й намагалася непомітно підтанцьовувати, ворушачи хвостиком в такт мелодії.
Нарешті, мама Миша змучилася і сказала:
− Чекай мене. Я скоро прийду.

І мама Миша пішла просити допомоги у Феї Сновидінь. Вона щойно прилетіла з Фіалкової долини, де заколисувала метелика, який щойно народився, і дозволив собі трішки поплакати.
− Шановна пані, Фея Сновидінь! Прошу Вас, допоможіть заколисати доню-мишку!
− Не хвилюйтеся, не хвилюйтеся! – відповіла Фея. – Я доторкнуся до вашої крихітки Чарівною паличкою, і вона сопітиме  у вас до самого ранку! – впевнено сказала Фея і вирушила слідом за мамою Мишею.
Поля, звичайно, ще не спала. Вона сиділа на підвіконні, й ласувала сиром.
− Добрий вечір! – привіталася Фея.
− Добрий! – відповіла Поля.
− Як в тебе справи? – спитала Фея і підійшла до Полі.
− Чудово! – відповіла Поля і непомітно забрала Чарівну паличку у Феї та заховала її під подушку.
− Ой, а де ж це моя Чарівна паличка? – захвилювалася Фея. – Чи не загубила я  її, часом, дорогою?
Поля сиділа і посміхалася.
− Ну, добре! Я заспіваю тобі пісеньку. – сказала Фея.
Після однієї пісеньки була ще одна, потім друга й третя. Нарешті, Фею зморив сон, і вона заснула.
− Тітонько Фея! – погукала Поля. – Я хочу ще казочку!
− Ні! Ні! Більше ніяких казочок! – скрикнула, прокинувшись Фея.
− Я знаю, що робити!
Як не хочемо ми спати,
Будем в хаті прибирати!
І почалося в хатині велике прибирання! Милися вікна, заміталася підлога, витрушувалися ковдри.
Нарешті, Поля сказала:
− Прибирайте далі самі. Я дуже хочу спати!
Вона насилу допленталась до ліжка і, як-небудь вмостилася, звісивши додолу хвоста.
Фея і мама Миша задоволено переглянулися.
− Дякую вам за допомогу, – сказала мама Миша  тітоньці Феї.
Небо все темнішало, зірки все яскравіше виблискували, перемигуючись між собою.
А в своєму ліжечку, зручно вмостившись, солодко спала маленька мишка Поля, посміхаючись уві сні.

Сподобалось? Поділіться з друзями!
Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.3 / 5. Оцінили: 9

Поки немає оцінок...

Залишити коментар



На добраніч, мишко!

Казка Ольги Зубер. Читати українською онлайн.

Настала ніч. Де-не-де поблискували зірочки, золотий місяць виблискував на синьому небі, то ховаючись, то виглядаючи із-за темних хмар.
У своєму крихітному ліжечку крутилася й ніяк не могла заснути мишка Поля. Вона, взагалі, була дуже вертлява й невгамовна і мама Миша ніяк не могла загнати її в ліжко.
Поля лежала з відкритими оченятами й мріяла. Вона дуже любила мріяти. Про що саме Поля мріяла – це був секрет. Звичайно, про щось дуже приємне. Бо вона лежала і посміхалася.
Зненацька скрипнули двері і мама Миша заглянула в кімнату.
Поля закрила очі і вдала, що спить. Вона лежала тихо і не ворушилася.
− Здається, повірила, – сказала Поля, коли за мамою зачинилися двері.
Поля подивилася у вікно, і побачила безліч зірок, що миготіли на темному небі, наче сміялися.
− Добре, вам, зірки, вас ніхто не змушує спати. – сказала Поля й підбігла до вікна.
− Цікаво, скільки ж тут зірок? А якщо їх порахувати?!
Не довго думаючи, Поля відчинила вікно й вистрибнула на вулицю.
Зручненько вмостившись на м’якенькій  травичці, Поля стала рахувати:
− Одна, дві, три…
Зненацька Полю хтось міцно схопив за вушко.
− Ой, ой, ой! – заверещала Поля.
− Ти, що оце робиш? І чому не спиш? – почула вона сердитий голос мами.
− Мамо! Я рахую зірки! Вони дуже гарні!
− Ходімо, я вкладу тебе в ліжко.
Мама Миша взяла Полю на руки й понесла в хату.
− Я не знаю, що з тобою робити! Хочеш, я розкажу тобі казочку?
− Хочу! –  зраділа Поля.
Але після казочки Поля так і не заснула. Довелося мамі Миші ще співати пісень і розказувати вірші.
Та даремно мама Миша старалася. Поля охоче підспівувала мамі, ще й намагалася непомітно підтанцьовувати, ворушачи хвостиком в такт мелодії.
Нарешті, мама Миша змучилася і сказала:
− Чекай мене. Я скоро прийду.

І мама Миша пішла просити допомоги у Феї Сновидінь. Вона щойно прилетіла з Фіалкової долини, де заколисувала метелика, який щойно народився, і дозволив собі трішки поплакати.
− Шановна пані, Фея Сновидінь! Прошу Вас, допоможіть заколисати доню-мишку!
− Не хвилюйтеся, не хвилюйтеся! – відповіла Фея. – Я доторкнуся до вашої крихітки Чарівною паличкою, і вона сопітиме  у вас до самого ранку! – впевнено сказала Фея і вирушила слідом за мамою Мишею.
Поля, звичайно, ще не спала. Вона сиділа на підвіконні, й ласувала сиром.
− Добрий вечір! – привіталася Фея.
− Добрий! – відповіла Поля.
− Як в тебе справи? – спитала Фея і підійшла до Полі.
− Чудово! – відповіла Поля і непомітно забрала Чарівну паличку у Феї та заховала її під подушку.
− Ой, а де ж це моя Чарівна паличка? – захвилювалася Фея. – Чи не загубила я  її, часом, дорогою?
Поля сиділа і посміхалася.
− Ну, добре! Я заспіваю тобі пісеньку. – сказала Фея.
Після однієї пісеньки була ще одна, потім друга й третя. Нарешті, Фею зморив сон, і вона заснула.
− Тітонько Фея! – погукала Поля. – Я хочу ще казочку!
− Ні! Ні! Більше ніяких казочок! – скрикнула, прокинувшись Фея.
− Я знаю, що робити!
Як не хочемо ми спати,
Будем в хаті прибирати!
І почалося в хатині велике прибирання! Милися вікна, заміталася підлога, витрушувалися ковдри.
Нарешті, Поля сказала:
− Прибирайте далі самі. Я дуже хочу спати!
Вона насилу допленталась до ліжка і, як-небудь вмостилася, звісивши додолу хвоста.
Фея і мама Миша задоволено переглянулися.
− Дякую вам за допомогу, – сказала мама Миша  тітоньці Феї.
Небо все темнішало, зірки все яскравіше виблискували, перемигуючись між собою.
А в своєму ліжечку, зручно вмостившись, солодко спала маленька мишка Поля, посміхаючись уві сні.

Сподобалось? Поділіться з друзями!
Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.3 / 5. Оцінили: 9

Поки немає оцінок...

Залишити коментар



На добраніч, мишко!

Казка Ольги Зубер. Читати українською онлайн.

Настала ніч. Де-не-де поблискували зірочки, золотий місяць виблискував на синьому небі, то ховаючись, то виглядаючи із-за темних хмар.
У своєму крихітному ліжечку крутилася й ніяк не могла заснути мишка Поля. Вона, взагалі, була дуже вертлява й невгамовна і мама Миша ніяк не могла загнати її в ліжко.
Поля лежала з відкритими оченятами й мріяла. Вона дуже любила мріяти. Про що саме Поля мріяла – це був секрет. Звичайно, про щось дуже приємне. Бо вона лежала і посміхалася.
Зненацька скрипнули двері і мама Миша заглянула в кімнату.
Поля закрила очі і вдала, що спить. Вона лежала тихо і не ворушилася.
− Здається, повірила, – сказала Поля, коли за мамою зачинилися двері.
Поля подивилася у вікно, і побачила безліч зірок, що миготіли на темному небі, наче сміялися.
− Добре, вам, зірки, вас ніхто не змушує спати. – сказала Поля й підбігла до вікна.
− Цікаво, скільки ж тут зірок? А якщо їх порахувати?!
Не довго думаючи, Поля відчинила вікно й вистрибнула на вулицю.
Зручненько вмостившись на м’якенькій  травичці, Поля стала рахувати:
− Одна, дві, три…
Зненацька Полю хтось міцно схопив за вушко.
− Ой, ой, ой! – заверещала Поля.
− Ти, що оце робиш? І чому не спиш? – почула вона сердитий голос мами.
− Мамо! Я рахую зірки! Вони дуже гарні!
− Ходімо, я вкладу тебе в ліжко.
Мама Миша взяла Полю на руки й понесла в хату.
− Я не знаю, що з тобою робити! Хочеш, я розкажу тобі казочку?
− Хочу! –  зраділа Поля.
Але після казочки Поля так і не заснула. Довелося мамі Миші ще співати пісень і розказувати вірші.
Та даремно мама Миша старалася. Поля охоче підспівувала мамі, ще й намагалася непомітно підтанцьовувати, ворушачи хвостиком в такт мелодії.
Нарешті, мама Миша змучилася і сказала:
− Чекай мене. Я скоро прийду.

І мама Миша пішла просити допомоги у Феї Сновидінь. Вона щойно прилетіла з Фіалкової долини, де заколисувала метелика, який щойно народився, і дозволив собі трішки поплакати.
− Шановна пані, Фея Сновидінь! Прошу Вас, допоможіть заколисати доню-мишку!
− Не хвилюйтеся, не хвилюйтеся! – відповіла Фея. – Я доторкнуся до вашої крихітки Чарівною паличкою, і вона сопітиме  у вас до самого ранку! – впевнено сказала Фея і вирушила слідом за мамою Мишею.
Поля, звичайно, ще не спала. Вона сиділа на підвіконні, й ласувала сиром.
− Добрий вечір! – привіталася Фея.
− Добрий! – відповіла Поля.
− Як в тебе справи? – спитала Фея і підійшла до Полі.
− Чудово! – відповіла Поля і непомітно забрала Чарівну паличку у Феї та заховала її під подушку.
− Ой, а де ж це моя Чарівна паличка? – захвилювалася Фея. – Чи не загубила я  її, часом, дорогою?
Поля сиділа і посміхалася.
− Ну, добре! Я заспіваю тобі пісеньку. – сказала Фея.
Після однієї пісеньки була ще одна, потім друга й третя. Нарешті, Фею зморив сон, і вона заснула.
− Тітонько Фея! – погукала Поля. – Я хочу ще казочку!
− Ні! Ні! Більше ніяких казочок! – скрикнула, прокинувшись Фея.
− Я знаю, що робити!
Як не хочемо ми спати,
Будем в хаті прибирати!
І почалося в хатині велике прибирання! Милися вікна, заміталася підлога, витрушувалися ковдри.
Нарешті, Поля сказала:
− Прибирайте далі самі. Я дуже хочу спати!
Вона насилу допленталась до ліжка і, як-небудь вмостилася, звісивши додолу хвоста.
Фея і мама Миша задоволено переглянулися.
− Дякую вам за допомогу, – сказала мама Миша  тітоньці Феї.
Небо все темнішало, зірки все яскравіше виблискували, перемигуючись між собою.
А в своєму ліжечку, зручно вмостившись, солодко спала маленька мишка Поля, посміхаючись уві сні.

Сподобалось? Поділіться з друзями!
Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.3 / 5. Оцінили: 9

Поки немає оцінок...

Залишити коментар