ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу!Слава Україні!

Нагорода царя птахів

Корейські народні казки

Давним-давно, у далекі часи жили два брати: Хон Бу і Наль Бу. Наль Бу був дуже багатим, а Хон Бу — дуже бідним. Багатий дітей не мав, а у Хон Бу були донька і син. І часто дружина бідняка казала:

— Це нічого, що ми бідні, і у нас нема грошей, зате у нас ростуть прекрасні діти.

Хон Бу був таким бідним, що не мав навіть чібі. Він зробив з рисової соломи курінь та й жив у ньому з дружиною і дітьми. Щоб не померти з голоду, Хон Бу з дружиною плели на продаж сандалі з рисової соломи. За кожну пару сандаль вони одержували всього кілька мідних монет, так що нерідко їм доводилося лягати спати голодними.

Якось видалось дуже посушливе літо. На полях рис навіть не зійшов. І не стало в селі рисової соломи, з якої Хон Бу майстрував сандалі.

А у курені бідняка не залишилося жодного рисового зернятка. Діти його весь час просили їсти, а бідний Хон Бу нічим їм не міг зарадити. У курені не було навіть хмизу, щоб розпалити вогнище.

Плакала дружина бідняка, дивлячись на дітей, які страждають від голоду.

Нещасний Хон Бу не витримав сліз дружини і дітей. Рано-вранці вирушив він до міста шукати будь-яку роботу.

І тоді дружина Хон Бу сказала крізь сльози своєму маленькому синові:

— Піди до свого дядька, скажи, що ми помираємо з голоду, і попроси у нього в борг хоча б одну міру рису. Якщо ж ти повернешся з порожніми руками — значить у твого дядька серце тигра.

Пішов хлопчик до Наль Бу. На першому подвір’ї побачив биків, добре вгодованих поросят, багато гусей і качок.

Не встиг дійти хлопчик до другого подвір’я, як на нього накинулися сторожові собаки. Мабуть, у багача було багато добра, якщо він тримав стільки злих собак.

Почувши собаче гарчання, з будинку вибігла служниця і закричала:

— Іди геть! Що тобі тут треба, нікчемний голодранець?

— Я племінник пана Наль Бу,— сказав хлопчик,— і мені неодмінно треба його побачити.

Служниця провела хлопчика до дядька. Той сидів на затіненій веранді і курив довгу люльку. Коли багач побачив обідраного голодного хлопчика, він вийняв з рота люльку і сердито запитав:

— Хто ти такий? Як ти сюди потрапив?

Хлопчик відповів:

— Я син вашого брата. Мої сестра і мама вмирають з голоду. Позичте нам хоч трохи рису.

Наль Бу, почувши прохання хлопчика, усміхнувся і відповів:

— Мій рис закритий у коморі, і я не знаю, куди сховав ключ. Якщо ж я дам тобі шматок м’яса, на тебе накинуться мої собаки і покусають. Коли я дам тобі макухи, свині від заздрощів почнуть верещати і ганятися за тобою. Коли я дам тобі міру чогось іншого, мені не буде чим годувати корів. Якщо я дам тобі трохи проса, кури від злості перестануть нести яйця. Отже, вихід для тебе один: тікай звідси якнайшвидше і ніколи більше не з’являйся перед моїми очима.

Дуже важко було хлопчикові повертатися додому з порожніми руками. Він ішов дуже сумний і весь час думав, де б йому дістати хоч трохи грошей, щоб купити щось їстівне і нагодувати маму і сестру. Раптом він побачив, що назустріч йому іде мисливець. За спиною у нього були прив’язані убиті зайці.

Мисливець зупинився біля хлопчика і сказав:

— Злий шуліка у нашому селі знищив усіх курчат. Я вирішив убити шуліку, але він літає під самими хмарами, а мої стріли не досягають такої висоти, щоб убити хижака.

Хлопчик підняв очі і побачив, що високо в небі літає шуліка.

— Сховайтесь за цими кущами,— сказав хлопчик,— а коли шуліка спуститься — не промахніться!

Як тільки мисливець причаївся, хлопчик упав на землю і прикинувся мертвим. Він лежав нерухомо кілька хвилин, а шуліка все кружляв над ним і кружляв. Це був дуже старий і обережний птах. Довго шуліка дивився на хлопчика, який лежав, бездиханно розтягнувшись на землі, і, нарешті, не витримав і почав спускатися. Та як тільки шуліка сів хлопчикові на груди, просвистіла стріла — і шуліка упав, широко розпластавши крила.

— Дякую тобі,— сказав хлопчику мисливець.— Ти сміливий і розумний. Без тебе мені ніколи б не пощастило убити цього злодія. Ось тобі в нагороду низка монет.

Зраділий хлопчик заховав гроші і побіг додому.

У курені він побачив батька. Хон Бу не вдалося знайти ніякої роботи, і він сидів біля вогню розгублений і знедолений. Та коли син перед ним поклав гроші, Хон Бу повеселішав. Він пішов у місто на базар, купив рисову солому і почав знову плести для сусідів сандалі.

Проходив день за днем, прийшла весна. А весною прилетіли птахи і почали звивати гнізда. І дві ластівки влаштували своє гніздо над самим входом до куреня Хон Бу.

Влітку в ластівчиному гнізді з’явились пташенята. Вони завжди були голодними. Побачивши бідняка або його дітей, вони широко розкривали роти. І щоразу одержували по кілька зернин проса, іноді навіть дощового черв’яка.

Скоро ластовенята почали вчитися літати. Якось, коли вони сиділи на гілці дерева, до них підкралася велика змія. Побачивши це, Хон Бу закричав:

— Змія! Змія! Скоріше злітайте!

Маленькі ластівки почули крик бідняка і відразу перелетіли на сусідню сосну. Та одне пташеня ще погано літало і впало в траву. Хон Бу підняв його і побачив, що в нього зламана лапка. Він перев’язав лапку, відніс пташеня в курінь і наказав дітям щодня його годувати.

Коли ж надійшла осінь, ластівка вже весело скакала і літала по куреню. Згодом Хон Бу виніс її в лісок і випустив. Ластівка легко спурхнула, защебетала і зникла в ясному небі. Вона полетіла в царство птахів, де ніколи не буває морозів і де живе мудрий і справедливий цар птахів.

Сторінки: 1 2 3

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 2

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Корейські народні казки“

Переклад – О. Килимник, І. Килимник

Видавництво: Компас

Київ, 1993 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: