Найдорожче

В хатці, скраю села,

Баба з дідом жила…

Дід корзиночки плів

і на ринок носив,

заробляв на хліб-сіль,

жив собі – не тужив…

Баба ткала такі

Для людей килими,

що гарніших ніде

не побачили б ми…

Мали хліб, поза тим –

що потрібно старим?

Проминали літа,

наче в річці вода.

А минулі літа

час назад не верта.

Дуб засох край двора,

в бурю впав сухостій…

Ось і прялка стара

поломилась старій.

– Йди-но, діду, в лісок,

пошукай, походи –

і міцненький дубок

там на прялку знайди!

Може, ще й поживу –

треба прялку нову!

Дід сокиру узяв,

шкандиба в чагарник.

Путь йому перетяв

бородань-Лісовик:

– Не твої це гаї

то й не треба іти,

бо дерева мої

хочуть жить, як і ти!

Не губи, далебі,

віку юним дубкам,

а за це я тобі

що захочеш, то дам!

Дід до баби верта,

щоб пораду дістать:

що ж на старості літ

їм обом забажать?!

Лісовик-чарівник

все задарма дає…

Але баба у крик,

але баба своє:

– Нам не треба чужих

ні овець, ні корів.

прожила я без них,

доживу й поготів…

Хочу лиш працювати,

допоки живу, –

а тому й хочу мати

ту прялку нову!

Бо багатство людині

добра не дає…

Скнара золото в скрині

ховає своє,

і над скринею тою

із ляку тремтить,

і чекає розбою,

спокійно не спить…

Ані злото, ні срібло

Не зарадить біді…

Жити людям потрібно

у чеснім труді!

У житті- круговерті

Час мине без біди –

тільки б руки довічно

здорові були!

В хатці, скраю села,

баба з дідом жила…

Дід корзиночки плів

і на ринок носив,

заробляв на хліб-сіль,

жив собі – не тужив…

Баба ткала свої

красуні-килими,

що гарніших ніде

не побачили б ми…

Мали б хліб, поза тим –

що потрібно старим?