Найгарніша наречена

У далекій країні жив старий король. У нього було три сини – три молоді принці. Якось король покликав своїх синів і сказав їм:
– Я втомився правити королівством і хочу передати його одному з вас.
– Кому ж, сеньйоре батько? – спитали юнаки.
– Тому, хто одружиться з найкрасивішою дівчиною, – з усмішкою відповів король, і сини вирушили в дорогу.
Не довго шукали наречених старші сини. Вони невдовзі повернулися до палацу з молодими дружинами, і обидві принцеси були такі гарні, що навіть старий король і той не знав, якій же з них віддати перевагу. Однак молодший син все ще не повертався, і рано було вирішувати, хто з синів успадкує від батька королівство.
А юний принц тим часом скакав на своєму коні від однієї країни до іншої, але ніде не міг знайти дівчину, яка припала б йому до душі. Але одного разу в непогоду і дощ молодий принц заблукав у диких горах Месети і в темряві ніяк не міг вибратися на дорогу. Але розумний кінь вивів його до воріт високого старовинного замку.

Принц постукав. Його зустрів поважний старий і проводив у найкращу кімнату. Господар був такий привітний, що принц одразу ж відчув до нього довіру, і вранці, відпочивши після довгої дороги, розповів йому без таємниці, хто він, куди скаче і чого шукає в чужих краях.
– Дякуйте долі, що вона привела вас до моїх дверей! – відповів старий. – Тому що в мене росте дочка, гарна, наче сонце, і до того ж у неї добре серце.
Почувши про це, принц дуже зрадів, що настав кінець його пошукам, і відразу ж захотів подивитися на наречену.
– Це неможливо, – заперечив старий. – Зараз моя дочка знаходиться далеко звідси, але якщо ви твердо вирішили взяти її за дружину, я пошлю за нею, і ви зустрінетеся тільки в день весілля. Повірте мені, з нею ви будете щасливі.
– Я вірю вам! – вигукнув принц. – Зараз же пошліть за вашою дочкою! – І вони одразу ж призначили день весілля.

Багато карет з’їхалося цього дня до старовинного замку. З різних країн зібралися на весілля шляхетні та знатні гості. Нарешті підкотила до воріт золота карета, лакеї відчинили дверцята, і з карети вийшла наречена. Принц глянув і жахнувся: він побачив мавпу!
Але слово було дано, а принц, незважаючи на молодість, ніколи не зраджував свого слова. Він подав руку нареченій і повів її в замок, де з нетерпінням чекали молодих чепурні та знатні гості.
Зіграли весілля, а після весілля разом із молодою дружиною принц повернувся до свого королівства. Немає слів описати, як засмутився король-батько, дізнавшись про дивне одруження свого молодшого, найулюбленішого сина. Він наказав юнакові оселитися в невеликому палаці над річкою Тежу, яку називають також і Тахо, і ніколи не показуватись до столиці.

Принц послухався короля і став жити зі своєю дружиною – мавпою над річкою Тежу. Він дуже шкодував молоду жінку і поводився з нею як із справжньою принцесою. Так жили вони удвох, майже не виходячи зі свого маленького палацу. Але одного разу король викликав до себе всіх трьох синів і оголосив їм, що завтра поїде подивитися їхніх дружин, щоб вирішити нарешті, кому ж із трьох синів передати королівство.
– Сеньйор батько! – почав просити його молодший син. – Не турбуйте себе поїздкою, я заздалегідь відмовляюся від спадщини!
Але король навіть не вислухав його до кінця і ще раз повторив, що завтра ж приїде до палацу над річкою Тежу.
Юнак поквапився додому, щоб приготувати палац до приїзду короля, і побачив, що у палаці все зламано і розбито. Підлога була усіяна уламками меблів та скалками скла. Тяжкі завіси зірвані з вікон, а на місці дзеркал зяяли величезні дірки.
– Хто це зробив? – вигукнув юнак.
– Я, – спокійно відповіла дружина-мавпа.
– Як же ми зустрінемо тепер батька-короля?
Він був у розпачі.
– Вже скачи в будинок мого батька і привези великий апельсин, що лежить у моїй кімнаті на столі, – наказала дружина.
Такий наказ ще більше спантеличив принца, але втрачати йому вже було нічого. Щоб не засмутити і не розсердити дружину, він скочив на коня, помчав у гори до високого старовинного замку і рано-вранці повернувся додому з великим апельсином.
Але тут на нього чекало нове горе. Дружина-мавпа, як уміла, теж приготувалася до зустрічі батька-короля: вона позкидала на купу уламки столів і стільців і зверху, як на троні, сіла сама.
З жахом принц почав скликати слуг, щоб скоріше прибрати весь цей мотлох і не зганьбитись перед батьком. Але в цей час за воротами вже засурмили труби, загриміли карети – і дворецький оголосив про прибуття його величності короля!
Нещасний принц хотів втекти із зали, але дружина зупинила його:
– Не бійся, – голосно сказала вона. – Кинь апельсин у стелю щосили! Швидше! Не втрачай жодної хвилини!

Принц схопив апельсин, кинув його в стелю, пролунав грім і – о диво! – все змінилося навколо: стіни палацу одягнулися багатими килимами, уламки стільців перетворилися на позолочений трон, але – що найдивовижніше – дружина-мавпа стала такою красунею, що їй могло позаздрити саме сонце!
Цієї миті до зали увійшов король зі свитою. Він був здивований, вражений і втішений красою принцеси.
– Мій молодший улюблений сину! – Вигукнув він. – Я щойно побував у твоїх братів. Їхні дружини прекрасні, але такої красуні, як твоя дружина, я ніколи ще не зустрічав. Тобі одному по праву належить моє королівство.
Принцеса спустилася з трону, вклонилася королю і сказала:
— Ми дякуємо вам щиро, сеньйоре-короле, за вашу милість і доброту, але передайте королівство комусь іншому з ваших синів. Нам воно ні до чого, тому що я володію країною ще більш великою і ще прекраснішою, ніж ваша, і віддаю її моєму доброму принцу, який дотримав своє слово і одружився зі мною, незважаючи на мою потворність. Цим він позбавив мене злого чаклунства і повернув мені щастя і красу.