Найкращий татусь

– Завтра йдемо з тобою рибалити! – сказав тато Єнот синові Євгенку.

-Ура – закричав Євгенко, стрибаючи з радощів. Він так давно мріяв про це.

–Ось побачите, який, я рибалка! – заявив він мамі й татові – і хвацько зловив власний хвіст.

Із блискучими від щастя очима Євгенко вибіг у садок. Велика бабка сіла біля нього на ромашку і розправила прозорі крила, підставляючи їх теплому промінню.

-А я завтра рибалити йду! – не стримавсь і похизувався єнотик.

Згодом він побачив павучка, що сидів у центрі чудового тонесенького павутиння. Євгенко потягся до павучка своїм чорним блискучим носиком і знов – таки радісно прошепотів:

-А я рибалити завтра йду!

І з усіма, кого зустрічав Євгенко ділився своїм щастям.

Навіть коли над садком з’явилася хмара і з неї ринула злива, Євгенко не побіг до будинку, а підняв мордочку й весело закричав:

– Я рибалити завтра йду!

Він чекав відповіді – усмішки – блискавки, можливо, – але не дочекався, тільки змок увесь.

Удома Євгенко відразу потрапив в обійми мами й великого пухнастого рушника. А тоді сім’я сіла пити чай з малиною.

– Тату, а якщо й завтра буде дощ?! Як тоді наша риболовля?

– Погоду я тобі обіцяю, – усміхнувся тато. –Ти головне, не захворій, диво промокле!

– Я найздоровіший єнот! – гордо запевнив Євгенко.

А надвечір у Євгенка піднялася температура. Мама вклала його в ліжко, закутала теплою ковдрою, і малюк заснув.

Раненько Євгенка збудило якесь шарудіння. Це тато крався повз ліжко. Потім рипнули вхідні двері, і стало тихо.

Євгенко стримувався, стримувався, але врешті сльози від образи таки покотилися з очей.

Євгенко слухав, як говорить годинник на стіні:
«Цок – Цок. Цок – Цок»

А здавалося: «Ста – вок! Га – чок!»

«Ну й нехай! – думав Євгенко. – Ось одужаю і нікого з собою не візьму!»

Раптом він почув над собою татків голос

– Ну як ти синку?

Водночас дві теплі долоні мамина й татова, лягли йому на лоба

– Тату, – здивувався Євгенко, – ти ж на риболовлю пішов! Я сам бачив!

– Та як же я без тебе піду? – і собі здивувався тато.

– Домовились удвох, то вже тільки удвох! А виходив я до дядька Бобра йому секретну приманку для риби відніс, щоб вона дарма не пропадала!

І татко весело підморгнув синові.

-Татку! – вигукнув Євгенко й висунув радісну мордочку з під ковдри.

– Ти в мене найкращий ТАТУСЬ у світі.

– Та звісно, твоя правда, – відповів тато, цілуючи сина й ховаючи усмішку у вуса.

– А порибалити ми все ж таки з тобою спробуємо.

Із загадковим виглядом тато вийшов із кімнати, а Євгенко солодко- солодко потягнувся й зажмурився в очікуванні.

Він лежав у теплому ліжечку з кухні були чути апетитні запахи млинців, а тато вигадав щось чудесне.

Хіба ж це не ЩАСТЯ.

Нарешті тато повернувся. У його лапках були вудка і купа старих речей.

– Це наша риба! – заявив тато.

– Ось лящі. – Капці «запливли» в куток.

– А це коропи! – В іншому кутку « заплюскотіли» шкарпетки.

– А ось і щука! – Під стіл «заплив» чохол від гітари.

– Татусю! – нетерпляче загукав Євгенко. – Нумо вже ловити!

– Терпіння, синку, – сказав тато, посадовив Євгенка на ліжечку й закутав його ковдрою так, аби лапки були вільні.

– Риболовля – справа серйозна! Нарешті тато дав Євгенкові вудку!

Спершу Євгенко влучив прямо у вазу з квіткою.

– Оце так точність! – здивувався тато.

– І головне, у воду!

А вже наступного разу малюк підчепив ляща й почав обережно підтягувати його до берега. Тут до кімнати ввійшла мама, й очі її стали круглими від подиву.

– Це що тут у вас? – запитала вона, хоча хотіла сказати, що млинці готові.

– Тихіше, люба! – прошепотів тато. – Рибу не сполохни.

А Євгенко тим часом уже підчепив щуку і сопучи маленьким чорним носиком, тягнув її до ліжка.

– А я теж рибалила! – похвалилася мама. – Є така радісна риба, риба – млинець називається, я цілий таріль наловила! Зараз ми її з чаєм покуштуємо.

– А зі щуки юшку зваримо! – заявив тато, знімаючи з гачка чохол від гітари.

– Ага! – зрадів Євгенко.
Незабаром біля Євгенкового ліжка тато поставив столик, а мама принесла чай, млинці й варення.

– Ну як тобі риболовля? – запитав тато.

Євгенко, жуючи млинець, щось промугикав, і з його блискучих очей та заляпаної варенням мордочки було зрозуміло: ВІН ЩАСЛИВИЙ!