Наклепник і змія

Даремно про чортів мовляють,
Що ніби справедливості вони не знають;
Ні, правду часто теж вони оберігають:
І приклад тут навести можу я
На все у пеклі черга є своя:
Отож, змагаючись, Наклепник і Змія
Податись першістю своєю не хотіли
І зашуміли,
Кому б годилося йти першому із них;
А в пеклі першість має той з-поміж усіх,
Хто ближнім бід накоїть більш тяжких.
Так сварка не мала тут розпалилась:
Наклепник до Змії мерщій
Язик солопив свій,
А перед ним Змія своїм жалом хвалилась;
Сичала, що вже їй образи не знести,
І все п’ялась його переповзти.
Наклепник був уже за нею опинився;
Та Вельзевул того не потерпів:
І сам, спасибі, захистив,
Вступився
І осадив назад Змію,
Сказавши: «Хоч твої заслуги визнаю,
А першість все ж йому по правді віддаю:
Ти зла, — твоє смертельне жало
Зблизька дає отруйний сік,
Кусаєш без вини (і то не мало),
Чи ж можеш ти вжалить дошкульно віддалік,
Як злий Наклепників язик,
Що не спастись від нього вже ні за горами,
Ні за морями?
То ж, бач, він більший лиходій;
Повзи ж за ним і чванитись не смій».
З тих пір наклепники поважніші від змій.

Переклад Д. Білоуса