<

Намисто з дощових крапель

Казка Джоан Айкен. Читати українською онлайн.

Містер Джонс і його дружина жили біля моря. Одного разу, у штормову ніч, містер Джонс вийшов у сад. Раптом він побачив, як дерево біля воріт затряслося. Хтось закричав:

– Допоможіть! Я застряг на дереві! Допоможіть, бо інакше шторм не вщухне! 

Містер Джонс дуже здивувався і підійшов до дерева. У його гіллі заплутався високий чоловік у довгому сірому плащі, з довгою сивою бородою. Таких яскравих очей містер Джонс у житті не бачив.

– Хто ви такий? – запитав містер Джонс. – І що ви робите на дереві?

– Я застряг, хіба ви не бачите? Допоможіть мені. Я – Північний Вітер, і мені треба розігнати цей шторм.

Містер Джонс допоміг йому злізти з дерева. Руки Північного Вітру були холодні як лід.

– Дякую вам, – сказав Північний Вітер. – Бачите, мій плащ розірвався, але це не біда. Ви допомогли мені, а тепер я віддячу вам.

– Не переймайтеся, – відповів містер Джонс. – У нас із дружиною нещодавно народилася донька, і тепер ми найщасливіші люди у світі.

– Тоді, – сказав Північний Вітер, – я буду її хрещеним батьком. Ось подарунок до дня народження дівчинки – намисто з дощових крапель.

І він витяг з кишені гарний срібний ланцюжок. На ньому блищали три яскраві краплі.

– Повісьте намисто на шию дитині, – сказав він. – Це не прості краплі. Вони не впадуть на землю, як звичайні дощові краплі. Адже вони чарівні!

Щороку в день народження дівчинки я буду приносити їй нову краплю. Коли в намисті буде чотири краплі, ваша дочка не промокне навіть під сильною зливою.

П’ять крапель захистять її від грому і блискавки, шість – від найстрашнішого урагану.

Коли я подарую їй сьому краплю, дівчинка зможе перепливти найглибшу річку, восьму – найширше море.

А намисто з дев’яти крапель допоможе їй зупинити дощ, варто їй тільки поплескати в долоні. А коли в неї буде десять крапель, вона зможе викликати дощ. Для цього потрібно тільки свиснути.

– Досить, досить! – закричав містер Джонс. – Цього цілком достатньо для однієї маленької дівчинки!

– Я вже й так хотів зупинитися, – сказав Північний Вітер. – Тільки запам’ятайте: дівчинка не повинна знімати намисто. Це може принести їй нещастя. А тепер мені пора відлітати, щоб відігнати шторм. Я повернуся у день її народження з четвертою дощовою краплею.

І він полетів у нічну пітьму, розганяючи хмари, щоб місяць і зірки знову засвітили на небі.

Містер Джонс повернувся додому і вдягнув ланцюжок з трьома дощовими краплями на шию доньки. Батьки назвали її Лаурою.

Рік пролетів непомітно. Коли Північний Вітер повернувся до будиночка біля моря, Лаура вже повзала і гралася з трьома яскравими, блискучими дощовими краплями. Ланцюжок завжди був у неї на шиї.

Коли Північний Вітер подарував Лаурі четверту дощову краплю, намисто захищало дівчинку від найсильнішого дощу. Мати залишала її в саду в колясці, і люди казали:

– Що це за батьки? Кинути дитину під таким дощем! Дівчинка застудиться!

Але маленька Лаура залишалася сухою під будь-яким дощем. Вона весело гралася з дощовими краплями і махала ручкою своєму хрещеному, Північнму Вітру, коли він пролітав повз неї.

Наступного року він подарував їй п’яту дощову краплю. А через рік – шосту. Ще через рік – сьому. Тепер Лаурі була не страшна ніяка буря. А якщо вона падала в ставок або річку, то спливала як пір’їнка. Коли у неї з’явилася восьма крапля, вона могла переплисти широке море. Але вдома їй було так добре, що дівчинка й не намагалася цього зробити.

А коли у неї з’явилося дев’ять крапель, Лаура могла зупинити дощ, варто їй було тільки поплескати в долоні. Тому на узбережжі тепер було багато-багато сонячних днів. Але іноді Лаура не зупиняла дощ, їй дуже подобалося дивитися, як падають з неба срібні краплі.

Настав час Лаурі йти до школи. Чи можете ви уявити, як діти любили дівчинку! Вони кричали:

– Лауро, Лауро, припини дощ! Ми хочемо грати на вулиці!

І Лаура на їхнє прохання зупиняла дощ.

Але знайшлася дуже вередлива дівчинка на ім’я Мег. Вона сказала:

– Так не чесно. Чому в Лаури є це гарне намисто, а в мене немає? І чому вона може зупинити дощ, а я ні?

Мег підійшла до вчительки і сказала їй:

– А Лаура носить намисто.

Вчителька сказала:

– Люба, ти вже знімай своє намисто в школі. Такі в нас правила.

– Але ж, якщо я зніму його, станеться нещастя, – сказала Лаура.

– Ні-ні, нічого з тобою не станеться, – заспокоїла її вчителька. – Я покладу намисто в шухляду столу, а після занять віддам його тобі.

І вона поклала намисто в шухляду.

А Мег помітила, куди саме.

На великій перерві діти вибігли у двір, а вчителька пішла обідати. І в цей час Мег швидко підійшла до столу, витягла намисто і сховала його в кишеню.

Коли закінчилися уроки, вчителька висунула шухляду столу, але намиста там не було! Це дуже засмутило її.

– Хто взяв намисто Лаури? – суворо запитала вчителька.

Ніхто їй не відповів.

А Мег міцно стискала намисто в кишені.

По дорозі додому бідолашна Лаура весь час плакала. Вона йшла вздовж берега, і сльози текли, наче дощ, по її щоках.

«Що буде, коли Північний Вітер дізнається про пропажу?» – думала вона.

Раптом з води визирнула риба і сказала:

– Не плач, люба Лауро. Коли хвиля винесла мене на пісок, ти кинула мене назад у море. Я допоможу тобі знайти намисто.

Пташка спустилася і процвірінькала:

– Не плач, люба Лауро. Ти врятувала мене, коли під час бурі я забилася об дах твого будинку. Я допоможу тобі знайти намисто.

А мишка висунулася з нірки і пропищала:

– Не плач, люба Лауро. Ти врятувала мене, коли я впала в річку. Я допоможу тобі знайти намисто.

Лаура витерла сльози.

– Як ви допоможете мені? – запитала вона недовірливо.

– Я пошукаю на дні моря, – сказала риба. – І попрошу моїх сестер допомогти тобі.

– Я облітаю всі поля і луки, ліси й дороги, – сказала пташка. – І попрошу моїх сестер допомогти.

– А я пошукаю в будинках, – сказала мишка. – І попрошу моїх сестер гарненько обнишпорити всі кути усіх кімнат в усьому світі.

І вони взялися до діла.

А що робила в цей час Мег? Вона прийшла додому, пообідала, потім вдягла намисто і вийшла прогулятися під дощем. Але незабаром Мег промокла до нитки! А коли вона поплескала в долоні, щоб дощ припинився, дощ припустив ще дужче.

Намисто було чарівним тільки на шиї своєї справжньої власниці. Мег дуже розсердилася, але продовжувала носити намисто, поки його не побачив батько.

– Де ти взяла намисто? – запитав він.

– Знайшла на дорозі, – збрехала Мег.

– Не слід дитині носити коштовності, – сказав батько. І відібрав намисто у дочки.

Ні Мег, ні її батько і думати не могли, що за ними спостерігає мишка з нірки.

Мишка втекла і розповіла своїм друзям, що вона бачила намисто в будинку Мег. І тоді ще десять мишей повернулися разом із нею, щоб забрати намисто. Але намиста в будинку вже не було. Батько Мег продав його за великі гроші ювеліру. Через два дні мишка побачила намисто в ювелірному магазині і сказала про це друзям.

Проте, коли миші прибігли до магазину, намисто було вже продано скупникові, який купував гарні та рідкісні речі до дня народження Принцеси Аравійської.

Намисто з дощовими краплями скупникові дуже сподобалося. На кораблі він дістав його і довго розглядав. Цього було досить: зірка пташка помітила намисто в його руках і прилетіла до Лаури.

– Намисто знаходиться на кораблі, що пливе до Аравії.

– Ми попливемо за кораблем, – сказали риби. – Вирушай за нами, Лауро!

Але Лаура залишилася на березі.

– Без намиста мені не пропливти так довго! – заплакала дівчинка.

– Не плач, Лауро. Я повезу тебе на спині, – сказав дельфін. – Ти була така добра зі мною, часто кидала мені щось смачне, коли я був голодний.

Вона сіла на спину дельфіна, і вони попливли слідом за рибами, а птахи летіли над ними.

Через багато днів вони дісталися берегів Аравії.

Риби запитали у птахів:

– А де тепер намисто?

– У Короля Аравії. Завтра він подарує його Принцесі на день народження.

– Завтра також і мій день народження, – зітхнула Лаура. – Що скаже Північний Вітер, коли прилетить дарувати десяту дощову краплю і побачить, що на мені немає намиста?

Дельфін висадив дівчинку на берег. А птахи показали Лаурі дорогу до королівського саду. І там вона проспала всю ніч під пальмою.

Трава в саду пожовтіла і висохла, а всі квіти зів’яли. Стояла сильна спека, а дощу не було цілий рік.

Вранці Принцеса вийшла в сад. Вона отримала багато подарунків: квітку, що могла співати, клітку, повну пташок із зеленим і срібним пір’ячком, нескінченну книгу казок.

Вона була у захваті від срібної сукні з павутинок і чудової сукні з золотої риб’ячої луски.

Потішили Принцесу годинник із живою зозулею і гарний човен – його зробили з великого рожевого панцира черепахи.

Серед інших подарунків лежало й намисто Лаури.

Принцеса взяла намисто і хотіла вдягти його на шию, але в цей час Лаура вибігла з-під пальми і закричала:

– Ой, це ж моє намисто!

Король Аравії розгнівався.

– Хто ця дівчинка? – сердито запитав він. – Хто посмів впустити її до мого саду? Гей, охоронці, схопити її і кинути в море!

Але гарненька Принцеса сказала:

– Почекай-но, батьку.

Вона запитала Лауру:

– А чим ти доведеш, що воно твоє?

– Хрещений батько подарував його мені! В цьому намисті можна вийти під дощ і не промокнути, перепливти найглибшу річку і найширше море. Мені не страшний найсильніший ураган. Я навіть можу зупинити дощ!

– А чи можеш ти викликати дощ? – запитав Король.

– Поки ще не можу, – відповіла Лаура. – Але коли Північний Вітер подарує мені десяту дощову краплю, я зможу це зробити.

– Добре, візьми намисто, – сказав Король, – але тільки виклич дощ. Бо нам дуже не вистачає дощу.

Лаура дуже засмутилася. Без десятої дощової краплі вона не могла викликати дощ.

В цей час по саду пронісся вихор, і Північний Вітер постав перед Лаурою.

– То ось де ти! – вигукнув він. – Я шукав тебе по всьому світу, щоб зробити подарунок до дня народження. А де твоє намисто?

– У Принцеси, – відповіла бідолашна Лаура.

Тепер вже розгнівався Північний Вітер.

– Ти не повинна була знімати його! – І він кинув дощову краплю в пожовклу траву і полетів геть.

Лаура гірко заплакала.

– Не плач, Лауро, – сказала добра Принцеса. – Візьми намисто, я бачу, що воно дійсно твоє.

І вона начепила ланцюжок дівчинці на шию. 

Щойно Принцеса це зробила, сльозинка Лаури ненароком ковзнула вниз і повисла на намисті поряд з іншими дощовими краплями. І стало їх тепер десять!

Лаура усміхнулася, витерла сльози і свиснула. І в ту ж мить пішов дощ!

Він лив і лив без упину. Дерева розправили зморщене листя, а квіти розгорнули пелюстки.

Нарешті можна було напитися досхочу!

Лаура поплескала в долоні, і дощ припинився.

Король Аравії був дуже задоволений.

– Такого чудового намиста я в житті не бачив! – вигукнув він. – Приїжджай до нас ще погостювати і подаруй нам дощ, коли це буде потрібно.

І Лаура обіцяла Королю неодмінно приїхати.

Король і Принцеса проводили Лауру, і вона попливла додому в човні з рожевого панцира черепахи. Над її головою летіли птахи, а попереду човна пливли риби.

– Я рада, що намисто повернулося до мене, – говорила Лаура. – І дуже щаслива, тому що тепер у мене багато друзів!

А що ж сталося з Мег? Мишка розповіла Північному Вітру, що вона взяла намисто Лаури. Він прилетів, здув дах з її будинку і залишив Мег під дощем. І вона промокла наскрізь!

Сподобалось? Поділіться з друзями!
Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 2

Поки немає оцінок...

Залишити коментар



Намисто з дощових крапель

Казка Джоан Айкен. Читати українською онлайн.

Містер Джонс і його дружина жили біля моря. Одного разу, у штормову ніч, містер Джонс вийшов у сад. Раптом він побачив, як дерево біля воріт затряслося. Хтось закричав:

– Допоможіть! Я застряг на дереві! Допоможіть, бо інакше шторм не вщухне! 

Містер Джонс дуже здивувався і підійшов до дерева. У його гіллі заплутався високий чоловік у довгому сірому плащі, з довгою сивою бородою. Таких яскравих очей містер Джонс у житті не бачив.

– Хто ви такий? – запитав містер Джонс. – І що ви робите на дереві?

– Я застряг, хіба ви не бачите? Допоможіть мені. Я – Північний Вітер, і мені треба розігнати цей шторм.

Містер Джонс допоміг йому злізти з дерева. Руки Північного Вітру були холодні як лід.

– Дякую вам, – сказав Північний Вітер. – Бачите, мій плащ розірвався, але це не біда. Ви допомогли мені, а тепер я віддячу вам.

– Не переймайтеся, – відповів містер Джонс. – У нас із дружиною нещодавно народилася донька, і тепер ми найщасливіші люди у світі.

– Тоді, – сказав Північний Вітер, – я буду її хрещеним батьком. Ось подарунок до дня народження дівчинки – намисто з дощових крапель.

І він витяг з кишені гарний срібний ланцюжок. На ньому блищали три яскраві краплі.

– Повісьте намисто на шию дитині, – сказав він. – Це не прості краплі. Вони не впадуть на землю, як звичайні дощові краплі. Адже вони чарівні!

Щороку в день народження дівчинки я буду приносити їй нову краплю. Коли в намисті буде чотири краплі, ваша дочка не промокне навіть під сильною зливою.

П’ять крапель захистять її від грому і блискавки, шість – від найстрашнішого урагану.

Коли я подарую їй сьому краплю, дівчинка зможе перепливти найглибшу річку, восьму – найширше море.

А намисто з дев’яти крапель допоможе їй зупинити дощ, варто їй тільки поплескати в долоні. А коли в неї буде десять крапель, вона зможе викликати дощ. Для цього потрібно тільки свиснути.

– Досить, досить! – закричав містер Джонс. – Цього цілком достатньо для однієї маленької дівчинки!

– Я вже й так хотів зупинитися, – сказав Північний Вітер. – Тільки запам’ятайте: дівчинка не повинна знімати намисто. Це може принести їй нещастя. А тепер мені пора відлітати, щоб відігнати шторм. Я повернуся у день її народження з четвертою дощовою краплею.

І він полетів у нічну пітьму, розганяючи хмари, щоб місяць і зірки знову засвітили на небі.

Містер Джонс повернувся додому і вдягнув ланцюжок з трьома дощовими краплями на шию доньки. Батьки назвали її Лаурою.

Рік пролетів непомітно. Коли Північний Вітер повернувся до будиночка біля моря, Лаура вже повзала і гралася з трьома яскравими, блискучими дощовими краплями. Ланцюжок завжди був у неї на шиї.

Коли Північний Вітер подарував Лаурі четверту дощову краплю, намисто захищало дівчинку від найсильнішого дощу. Мати залишала її в саду в колясці, і люди казали:

– Що це за батьки? Кинути дитину під таким дощем! Дівчинка застудиться!

Але маленька Лаура залишалася сухою під будь-яким дощем. Вона весело гралася з дощовими краплями і махала ручкою своєму хрещеному, Північнму Вітру, коли він пролітав повз неї.

Наступного року він подарував їй п’яту дощову краплю. А через рік – шосту. Ще через рік – сьому. Тепер Лаурі була не страшна ніяка буря. А якщо вона падала в ставок або річку, то спливала як пір’їнка. Коли у неї з’явилася восьма крапля, вона могла переплисти широке море. Але вдома їй було так добре, що дівчинка й не намагалася цього зробити.

А коли у неї з’явилося дев’ять крапель, Лаура могла зупинити дощ, варто їй було тільки поплескати в долоні. Тому на узбережжі тепер було багато-багато сонячних днів. Але іноді Лаура не зупиняла дощ, їй дуже подобалося дивитися, як падають з неба срібні краплі.

Настав час Лаурі йти до школи. Чи можете ви уявити, як діти любили дівчинку! Вони кричали:

– Лауро, Лауро, припини дощ! Ми хочемо грати на вулиці!

І Лаура на їхнє прохання зупиняла дощ.

Але знайшлася дуже вередлива дівчинка на ім’я Мег. Вона сказала:

– Так не чесно. Чому в Лаури є це гарне намисто, а в мене немає? І чому вона може зупинити дощ, а я ні?

Мег підійшла до вчительки і сказала їй:

– А Лаура носить намисто.

Вчителька сказала:

– Люба, ти вже знімай своє намисто в школі. Такі в нас правила.

– Але ж, якщо я зніму його, станеться нещастя, – сказала Лаура.

– Ні-ні, нічого з тобою не станеться, – заспокоїла її вчителька. – Я покладу намисто в шухляду столу, а після занять віддам його тобі.

І вона поклала намисто в шухляду.

А Мег помітила, куди саме.

На великій перерві діти вибігли у двір, а вчителька пішла обідати. І в цей час Мег швидко підійшла до столу, витягла намисто і сховала його в кишеню.

Коли закінчилися уроки, вчителька висунула шухляду столу, але намиста там не було! Це дуже засмутило її.

– Хто взяв намисто Лаури? – суворо запитала вчителька.

Ніхто їй не відповів.

А Мег міцно стискала намисто в кишені.

По дорозі додому бідолашна Лаура весь час плакала. Вона йшла вздовж берега, і сльози текли, наче дощ, по її щоках.

«Що буде, коли Північний Вітер дізнається про пропажу?» – думала вона.

Раптом з води визирнула риба і сказала:

– Не плач, люба Лауро. Коли хвиля винесла мене на пісок, ти кинула мене назад у море. Я допоможу тобі знайти намисто.

Пташка спустилася і процвірінькала:

– Не плач, люба Лауро. Ти врятувала мене, коли під час бурі я забилася об дах твого будинку. Я допоможу тобі знайти намисто.

А мишка висунулася з нірки і пропищала:

– Не плач, люба Лауро. Ти врятувала мене, коли я впала в річку. Я допоможу тобі знайти намисто.

Лаура витерла сльози.

– Як ви допоможете мені? – запитала вона недовірливо.

– Я пошукаю на дні моря, – сказала риба. – І попрошу моїх сестер допомогти тобі.

– Я облітаю всі поля і луки, ліси й дороги, – сказала пташка. – І попрошу моїх сестер допомогти.

– А я пошукаю в будинках, – сказала мишка. – І попрошу моїх сестер гарненько обнишпорити всі кути усіх кімнат в усьому світі.

І вони взялися до діла.

А що робила в цей час Мег? Вона прийшла додому, пообідала, потім вдягла намисто і вийшла прогулятися під дощем. Але незабаром Мег промокла до нитки! А коли вона поплескала в долоні, щоб дощ припинився, дощ припустив ще дужче.

Намисто було чарівним тільки на шиї своєї справжньої власниці. Мег дуже розсердилася, але продовжувала носити намисто, поки його не побачив батько.

– Де ти взяла намисто? – запитав він.

– Знайшла на дорозі, – збрехала Мег.

– Не слід дитині носити коштовності, – сказав батько. І відібрав намисто у дочки.

Ні Мег, ні її батько і думати не могли, що за ними спостерігає мишка з нірки.

Мишка втекла і розповіла своїм друзям, що вона бачила намисто в будинку Мег. І тоді ще десять мишей повернулися разом із нею, щоб забрати намисто. Але намиста в будинку вже не було. Батько Мег продав його за великі гроші ювеліру. Через два дні мишка побачила намисто в ювелірному магазині і сказала про це друзям.

Проте, коли миші прибігли до магазину, намисто було вже продано скупникові, який купував гарні та рідкісні речі до дня народження Принцеси Аравійської.

Намисто з дощовими краплями скупникові дуже сподобалося. На кораблі він дістав його і довго розглядав. Цього було досить: зірка пташка помітила намисто в його руках і прилетіла до Лаури.

– Намисто знаходиться на кораблі, що пливе до Аравії.

– Ми попливемо за кораблем, – сказали риби. – Вирушай за нами, Лауро!

Але Лаура залишилася на березі.

– Без намиста мені не пропливти так довго! – заплакала дівчинка.

– Не плач, Лауро. Я повезу тебе на спині, – сказав дельфін. – Ти була така добра зі мною, часто кидала мені щось смачне, коли я був голодний.

Вона сіла на спину дельфіна, і вони попливли слідом за рибами, а птахи летіли над ними.

Через багато днів вони дісталися берегів Аравії.

Риби запитали у птахів:

– А де тепер намисто?

– У Короля Аравії. Завтра він подарує його Принцесі на день народження.

– Завтра також і мій день народження, – зітхнула Лаура. – Що скаже Північний Вітер, коли прилетить дарувати десяту дощову краплю і побачить, що на мені немає намиста?

Дельфін висадив дівчинку на берег. А птахи показали Лаурі дорогу до королівського саду. І там вона проспала всю ніч під пальмою.

Трава в саду пожовтіла і висохла, а всі квіти зів’яли. Стояла сильна спека, а дощу не було цілий рік.

Вранці Принцеса вийшла в сад. Вона отримала багато подарунків: квітку, що могла співати, клітку, повну пташок із зеленим і срібним пір’ячком, нескінченну книгу казок.

Вона була у захваті від срібної сукні з павутинок і чудової сукні з золотої риб’ячої луски.

Потішили Принцесу годинник із живою зозулею і гарний човен – його зробили з великого рожевого панцира черепахи.

Серед інших подарунків лежало й намисто Лаури.

Принцеса взяла намисто і хотіла вдягти його на шию, але в цей час Лаура вибігла з-під пальми і закричала:

– Ой, це ж моє намисто!

Король Аравії розгнівався.

– Хто ця дівчинка? – сердито запитав він. – Хто посмів впустити її до мого саду? Гей, охоронці, схопити її і кинути в море!

Але гарненька Принцеса сказала:

– Почекай-но, батьку.

Вона запитала Лауру:

– А чим ти доведеш, що воно твоє?

– Хрещений батько подарував його мені! В цьому намисті можна вийти під дощ і не промокнути, перепливти найглибшу річку і найширше море. Мені не страшний найсильніший ураган. Я навіть можу зупинити дощ!

– А чи можеш ти викликати дощ? – запитав Король.

– Поки ще не можу, – відповіла Лаура. – Але коли Північний Вітер подарує мені десяту дощову краплю, я зможу це зробити.

– Добре, візьми намисто, – сказав Король, – але тільки виклич дощ. Бо нам дуже не вистачає дощу.

Лаура дуже засмутилася. Без десятої дощової краплі вона не могла викликати дощ.

В цей час по саду пронісся вихор, і Північний Вітер постав перед Лаурою.

– То ось де ти! – вигукнув він. – Я шукав тебе по всьому світу, щоб зробити подарунок до дня народження. А де твоє намисто?

– У Принцеси, – відповіла бідолашна Лаура.

Тепер вже розгнівався Північний Вітер.

– Ти не повинна була знімати його! – І він кинув дощову краплю в пожовклу траву і полетів геть.

Лаура гірко заплакала.

– Не плач, Лауро, – сказала добра Принцеса. – Візьми намисто, я бачу, що воно дійсно твоє.

І вона начепила ланцюжок дівчинці на шию. 

Щойно Принцеса це зробила, сльозинка Лаури ненароком ковзнула вниз і повисла на намисті поряд з іншими дощовими краплями. І стало їх тепер десять!

Лаура усміхнулася, витерла сльози і свиснула. І в ту ж мить пішов дощ!

Він лив і лив без упину. Дерева розправили зморщене листя, а квіти розгорнули пелюстки.

Нарешті можна було напитися досхочу!

Лаура поплескала в долоні, і дощ припинився.

Король Аравії був дуже задоволений.

– Такого чудового намиста я в житті не бачив! – вигукнув він. – Приїжджай до нас ще погостювати і подаруй нам дощ, коли це буде потрібно.

І Лаура обіцяла Королю неодмінно приїхати.

Король і Принцеса проводили Лауру, і вона попливла додому в човні з рожевого панцира черепахи. Над її головою летіли птахи, а попереду човна пливли риби.

– Я рада, що намисто повернулося до мене, – говорила Лаура. – І дуже щаслива, тому що тепер у мене багато друзів!

А що ж сталося з Мег? Мишка розповіла Північному Вітру, що вона взяла намисто Лаури. Він прилетів, здув дах з її будинку і залишив Мег під дощем. І вона промокла наскрізь!

Сподобалось? Поділіться з друзями!
Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 2

Поки немає оцінок...

Залишити коментар



Намисто з дощових крапель

Казка Джоан Айкен. Читати українською онлайн.

Містер Джонс і його дружина жили біля моря. Одного разу, у штормову ніч, містер Джонс вийшов у сад. Раптом він побачив, як дерево біля воріт затряслося. Хтось закричав:

– Допоможіть! Я застряг на дереві! Допоможіть, бо інакше шторм не вщухне! 

Містер Джонс дуже здивувався і підійшов до дерева. У його гіллі заплутався високий чоловік у довгому сірому плащі, з довгою сивою бородою. Таких яскравих очей містер Джонс у житті не бачив.

– Хто ви такий? – запитав містер Джонс. – І що ви робите на дереві?

– Я застряг, хіба ви не бачите? Допоможіть мені. Я – Північний Вітер, і мені треба розігнати цей шторм.

Містер Джонс допоміг йому злізти з дерева. Руки Північного Вітру були холодні як лід.

– Дякую вам, – сказав Північний Вітер. – Бачите, мій плащ розірвався, але це не біда. Ви допомогли мені, а тепер я віддячу вам.

– Не переймайтеся, – відповів містер Джонс. – У нас із дружиною нещодавно народилася донька, і тепер ми найщасливіші люди у світі.

– Тоді, – сказав Північний Вітер, – я буду її хрещеним батьком. Ось подарунок до дня народження дівчинки – намисто з дощових крапель.

І він витяг з кишені гарний срібний ланцюжок. На ньому блищали три яскраві краплі.

– Повісьте намисто на шию дитині, – сказав він. – Це не прості краплі. Вони не впадуть на землю, як звичайні дощові краплі. Адже вони чарівні!

Щороку в день народження дівчинки я буду приносити їй нову краплю. Коли в намисті буде чотири краплі, ваша дочка не промокне навіть під сильною зливою.

П’ять крапель захистять її від грому і блискавки, шість – від найстрашнішого урагану.

Коли я подарую їй сьому краплю, дівчинка зможе перепливти найглибшу річку, восьму – найширше море.

А намисто з дев’яти крапель допоможе їй зупинити дощ, варто їй тільки поплескати в долоні. А коли в неї буде десять крапель, вона зможе викликати дощ. Для цього потрібно тільки свиснути.

– Досить, досить! – закричав містер Джонс. – Цього цілком достатньо для однієї маленької дівчинки!

– Я вже й так хотів зупинитися, – сказав Північний Вітер. – Тільки запам’ятайте: дівчинка не повинна знімати намисто. Це може принести їй нещастя. А тепер мені пора відлітати, щоб відігнати шторм. Я повернуся у день її народження з четвертою дощовою краплею.

І він полетів у нічну пітьму, розганяючи хмари, щоб місяць і зірки знову засвітили на небі.

Містер Джонс повернувся додому і вдягнув ланцюжок з трьома дощовими краплями на шию доньки. Батьки назвали її Лаурою.

Рік пролетів непомітно. Коли Північний Вітер повернувся до будиночка біля моря, Лаура вже повзала і гралася з трьома яскравими, блискучими дощовими краплями. Ланцюжок завжди був у неї на шиї.

Коли Північний Вітер подарував Лаурі четверту дощову краплю, намисто захищало дівчинку від найсильнішого дощу. Мати залишала її в саду в колясці, і люди казали:

– Що це за батьки? Кинути дитину під таким дощем! Дівчинка застудиться!

Але маленька Лаура залишалася сухою під будь-яким дощем. Вона весело гралася з дощовими краплями і махала ручкою своєму хрещеному, Північнму Вітру, коли він пролітав повз неї.

Наступного року він подарував їй п’яту дощову краплю. А через рік – шосту. Ще через рік – сьому. Тепер Лаурі була не страшна ніяка буря. А якщо вона падала в ставок або річку, то спливала як пір’їнка. Коли у неї з’явилася восьма крапля, вона могла переплисти широке море. Але вдома їй було так добре, що дівчинка й не намагалася цього зробити.

А коли у неї з’явилося дев’ять крапель, Лаура могла зупинити дощ, варто їй було тільки поплескати в долоні. Тому на узбережжі тепер було багато-багато сонячних днів. Але іноді Лаура не зупиняла дощ, їй дуже подобалося дивитися, як падають з неба срібні краплі.

Настав час Лаурі йти до школи. Чи можете ви уявити, як діти любили дівчинку! Вони кричали:

– Лауро, Лауро, припини дощ! Ми хочемо грати на вулиці!

І Лаура на їхнє прохання зупиняла дощ.

Але знайшлася дуже вередлива дівчинка на ім’я Мег. Вона сказала:

– Так не чесно. Чому в Лаури є це гарне намисто, а в мене немає? І чому вона може зупинити дощ, а я ні?

Мег підійшла до вчительки і сказала їй:

– А Лаура носить намисто.

Вчителька сказала:

– Люба, ти вже знімай своє намисто в школі. Такі в нас правила.

– Але ж, якщо я зніму його, станеться нещастя, – сказала Лаура.

– Ні-ні, нічого з тобою не станеться, – заспокоїла її вчителька. – Я покладу намисто в шухляду столу, а після занять віддам його тобі.

І вона поклала намисто в шухляду.

А Мег помітила, куди саме.

На великій перерві діти вибігли у двір, а вчителька пішла обідати. І в цей час Мег швидко підійшла до столу, витягла намисто і сховала його в кишеню.

Коли закінчилися уроки, вчителька висунула шухляду столу, але намиста там не було! Це дуже засмутило її.

– Хто взяв намисто Лаури? – суворо запитала вчителька.

Ніхто їй не відповів.

А Мег міцно стискала намисто в кишені.

По дорозі додому бідолашна Лаура весь час плакала. Вона йшла вздовж берега, і сльози текли, наче дощ, по її щоках.

«Що буде, коли Північний Вітер дізнається про пропажу?» – думала вона.

Раптом з води визирнула риба і сказала:

– Не плач, люба Лауро. Коли хвиля винесла мене на пісок, ти кинула мене назад у море. Я допоможу тобі знайти намисто.

Пташка спустилася і процвірінькала:

– Не плач, люба Лауро. Ти врятувала мене, коли під час бурі я забилася об дах твого будинку. Я допоможу тобі знайти намисто.

А мишка висунулася з нірки і пропищала:

– Не плач, люба Лауро. Ти врятувала мене, коли я впала в річку. Я допоможу тобі знайти намисто.

Лаура витерла сльози.

– Як ви допоможете мені? – запитала вона недовірливо.

– Я пошукаю на дні моря, – сказала риба. – І попрошу моїх сестер допомогти тобі.

– Я облітаю всі поля і луки, ліси й дороги, – сказала пташка. – І попрошу моїх сестер допомогти.

– А я пошукаю в будинках, – сказала мишка. – І попрошу моїх сестер гарненько обнишпорити всі кути усіх кімнат в усьому світі.

І вони взялися до діла.

А що робила в цей час Мег? Вона прийшла додому, пообідала, потім вдягла намисто і вийшла прогулятися під дощем. Але незабаром Мег промокла до нитки! А коли вона поплескала в долоні, щоб дощ припинився, дощ припустив ще дужче.

Намисто було чарівним тільки на шиї своєї справжньої власниці. Мег дуже розсердилася, але продовжувала носити намисто, поки його не побачив батько.

– Де ти взяла намисто? – запитав він.

– Знайшла на дорозі, – збрехала Мег.

– Не слід дитині носити коштовності, – сказав батько. І відібрав намисто у дочки.

Ні Мег, ні її батько і думати не могли, що за ними спостерігає мишка з нірки.

Мишка втекла і розповіла своїм друзям, що вона бачила намисто в будинку Мег. І тоді ще десять мишей повернулися разом із нею, щоб забрати намисто. Але намиста в будинку вже не було. Батько Мег продав його за великі гроші ювеліру. Через два дні мишка побачила намисто в ювелірному магазині і сказала про це друзям.

Проте, коли миші прибігли до магазину, намисто було вже продано скупникові, який купував гарні та рідкісні речі до дня народження Принцеси Аравійської.

Намисто з дощовими краплями скупникові дуже сподобалося. На кораблі він дістав його і довго розглядав. Цього було досить: зірка пташка помітила намисто в його руках і прилетіла до Лаури.

– Намисто знаходиться на кораблі, що пливе до Аравії.

– Ми попливемо за кораблем, – сказали риби. – Вирушай за нами, Лауро!

Але Лаура залишилася на березі.

– Без намиста мені не пропливти так довго! – заплакала дівчинка.

– Не плач, Лауро. Я повезу тебе на спині, – сказав дельфін. – Ти була така добра зі мною, часто кидала мені щось смачне, коли я був голодний.

Вона сіла на спину дельфіна, і вони попливли слідом за рибами, а птахи летіли над ними.

Через багато днів вони дісталися берегів Аравії.

Риби запитали у птахів:

– А де тепер намисто?

– У Короля Аравії. Завтра він подарує його Принцесі на день народження.

– Завтра також і мій день народження, – зітхнула Лаура. – Що скаже Північний Вітер, коли прилетить дарувати десяту дощову краплю і побачить, що на мені немає намиста?

Дельфін висадив дівчинку на берег. А птахи показали Лаурі дорогу до королівського саду. І там вона проспала всю ніч під пальмою.

Трава в саду пожовтіла і висохла, а всі квіти зів’яли. Стояла сильна спека, а дощу не було цілий рік.

Вранці Принцеса вийшла в сад. Вона отримала багато подарунків: квітку, що могла співати, клітку, повну пташок із зеленим і срібним пір’ячком, нескінченну книгу казок.

Вона була у захваті від срібної сукні з павутинок і чудової сукні з золотої риб’ячої луски.

Потішили Принцесу годинник із живою зозулею і гарний човен – його зробили з великого рожевого панцира черепахи.

Серед інших подарунків лежало й намисто Лаури.

Принцеса взяла намисто і хотіла вдягти його на шию, але в цей час Лаура вибігла з-під пальми і закричала:

– Ой, це ж моє намисто!

Король Аравії розгнівався.

– Хто ця дівчинка? – сердито запитав він. – Хто посмів впустити її до мого саду? Гей, охоронці, схопити її і кинути в море!

Але гарненька Принцеса сказала:

– Почекай-но, батьку.

Вона запитала Лауру:

– А чим ти доведеш, що воно твоє?

– Хрещений батько подарував його мені! В цьому намисті можна вийти під дощ і не промокнути, перепливти найглибшу річку і найширше море. Мені не страшний найсильніший ураган. Я навіть можу зупинити дощ!

– А чи можеш ти викликати дощ? – запитав Король.

– Поки ще не можу, – відповіла Лаура. – Але коли Північний Вітер подарує мені десяту дощову краплю, я зможу це зробити.

– Добре, візьми намисто, – сказав Король, – але тільки виклич дощ. Бо нам дуже не вистачає дощу.

Лаура дуже засмутилася. Без десятої дощової краплі вона не могла викликати дощ.

В цей час по саду пронісся вихор, і Північний Вітер постав перед Лаурою.

– То ось де ти! – вигукнув він. – Я шукав тебе по всьому світу, щоб зробити подарунок до дня народження. А де твоє намисто?

– У Принцеси, – відповіла бідолашна Лаура.

Тепер вже розгнівався Північний Вітер.

– Ти не повинна була знімати його! – І він кинув дощову краплю в пожовклу траву і полетів геть.

Лаура гірко заплакала.

– Не плач, Лауро, – сказала добра Принцеса. – Візьми намисто, я бачу, що воно дійсно твоє.

І вона начепила ланцюжок дівчинці на шию. 

Щойно Принцеса це зробила, сльозинка Лаури ненароком ковзнула вниз і повисла на намисті поряд з іншими дощовими краплями. І стало їх тепер десять!

Лаура усміхнулася, витерла сльози і свиснула. І в ту ж мить пішов дощ!

Він лив і лив без упину. Дерева розправили зморщене листя, а квіти розгорнули пелюстки.

Нарешті можна було напитися досхочу!

Лаура поплескала в долоні, і дощ припинився.

Король Аравії був дуже задоволений.

– Такого чудового намиста я в житті не бачив! – вигукнув він. – Приїжджай до нас ще погостювати і подаруй нам дощ, коли це буде потрібно.

І Лаура обіцяла Королю неодмінно приїхати.

Король і Принцеса проводили Лауру, і вона попливла додому в човні з рожевого панцира черепахи. Над її головою летіли птахи, а попереду човна пливли риби.

– Я рада, що намисто повернулося до мене, – говорила Лаура. – І дуже щаслива, тому що тепер у мене багато друзів!

А що ж сталося з Мег? Мишка розповіла Північному Вітру, що вона взяла намисто Лаури. Він прилетів, здув дах з її будинку і залишив Мег під дощем. І вона промокла наскрізь!

Сподобалось? Поділіться з друзями!
Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 2

Поки немає оцінок...

Залишити коментар