TOU

Намистинки та краплинки

Оповідання Надеї Ясминської

Жив-був Хлопчик.

Невеличка людина п’яти років. У найпівденнішій кімнаті квартири, на шостому поверсі будинку. У нього були Тато, Мама та Кіт. Часом з’являвся Старший Брат.

Загалом, якби хлопчика попросили написати про себе книгу, він би почав саме так.

*

Тато, поза сумнівом, зайняв би гідне місце на виставці татів. Він був саме таким, яким треба: великим, трохи квадратовим, з міцними плечима. В комплекті з ним йшли стандартні речі – робота, машина та краватка, а у вихідні ще й футбольний м’яч. Мабуть, у Тата в очах частіше, ніж хотілося би, відображався телевізор. І ще він повторював: «Не зараз». Але Хлопчик знав, що Тато не винен: «не зараз» приходить з віком – так само, як і лисина.

*

Мама любила готувати їжу. А коли вона втомлювалася, то готувала особливо багато та смачно. “Як приємно побути в тиші, тому що у всіх зайняті роти”, – повторювала вона. Так, що іноді в їхній сім’ї був перший сніданок, другий сніданок, обід, полуденок, вечеря та різні перекуси.

Мама зазвичай носила сукні, але Хлопчик любив її хатні халати. Бо сукні були цілісні, мов кокон. А халат нагадував складені й зав’язані на поясі крила, такі ж яскраві та строкаті, як у метелика.

*

Кіт насправді був Корабельним Котом. Тому що, коли перевернутий стіл перетворювався на корабель, він неодмінно залазив туди. А ще Кота можна було прикладати до вуха, як велику м’яку черепашку: у його муркотінні чувся шум моря.

*

Брат очолював список явищ під назвою: “Не розумію, навіщо це потрібно”. Він був нестерпно Старшим. Щедрим на тумаки і запотиличники та різні підколки. І, як ранкова вівсянка, навіював думку про неминучість деяких речей.

*

Світ Хлопчика був особливою картою. На ній були п’ять островів: кімната, квартира, сходи з ліфтом, двір та вулиця, які омивалися загадковим океаном під назвою «все інше».

Найбільшим островом була, звичайно, кімната. Світла в дрібний зелений горошок. Там знаходилося безліч цікавих речей. Наприклад, схованка з торішніми календариками, квитками та іншими старими речами. Або справжній примара – примара тумбочки (її прибрали тиждень тому, але все одно на це місце так і хотілося поставити чашку). Або м’яке вузьке крісло з високими підлокітниками, яке вміло обіймати – як Мама.

Затишна спальня змінювалася чарівним палацом, палац – піратським лігвом, а лігво знову перетворювалося на спальню. Загалом це була справжня дитяча кімната.

*

Окрім Кота, в кімнаті Хлопчика ще жили сни. Вони жили у порожніх коробках з-під цукерок. Найулюбленішим був сон із запахом м’ятних льодяників. Він зазвичай снився у вівторок, а влітку виповзав з своєї коробки ще й у неділю.

*

Хлопчик вів щоденник у своїй голові. Так було зручніше з двох причин:

1) ніхто ніколи не прочитає його таємниць;

2) він ще не вмів писати.

*

Іноді хлопчикові здавалося, що батьки його зовсім не розуміють. Ніби він говорить однією мовою, а Тато з Мамою – іншою.

– Мамо, знаєш, що я сьогодні придумав?

– Так, так добре.

Мовою Хлопчика на таке запитання не відповідали «так, добре».

*

Хлопчик не любив наводити лад у кімнаті, але завжди збирав розкидане по кутках взуття. Тому що черевики – мстиві істоти. Якщо не розкласти їх по парах, вони потім переплутають твої ноги в самий невідповідний момент, і ти впадеш.

*

– Що будеш на сніданок?

– Шматок вікна з небом.

Хлопчику подобалося сидіти з того боку столу, де висока будівля навпроти не загороджувала хмари.

*

На подвір’ї у Хлопчика був Знайомий – його ровесник з будинку навпроти. Колись вони випадково переплутали шапки і після цього вирішили дружити. Найбільше їм подобалося стежити за світом. Непомітно, щоби світ не здогадався.

«Який чудовий день! – часто думав після їхньої зустрічі Хлопчик. – Ми так довго про все сьогодні мовчали!».

*

Коли двір чомусь був закритим, можна було бавитись на сходах з Сусідською Дівчинкою. Хлопчик водився з нею не дуже охоче і швидше від нудьги, бо сусідка мала свої недоліки:

а) вона молодша

б) вона дівчинка

Але виправити і те й друге було неможливо, тому Хлопчик намагався бути поблажливим.

*

Довгий час Хлопчик думав, що можна повернути вчора, якщо дуже постаратися. Але ось що з цього виходило.

– Середа – не вівторок, бо Мама приготувала на обід голубці, а не котлети.

– Четвер – не вівторок. Мама на велике прохання зробила котлети. Але Тато прийшов у поганому настрої, бо в нього болів зуб.

– П’ятниця – не вівторок. Батько вилікував зуб, але Мама відмовилася знову готувати котлети. Плюс до всього ввечері прийшли гості.

Зробити “вчора” ніяк не вдавалося. Крім того, щодня було інше «вчора».

Виходить, є на світі речі, які не повернеш.

*

Влітку можна було брати з собою у двір стару ковдру, розстеляти її на траві і лежати на ній собі на втіху. Хлопчик часто так робив. Щоразу до нього підходив Знайомий і мовчки лягав поруч. Вони любили дивитись у небо.

– Я хотів би спробувати, які на смак хмари.

– З чого ти взяв, що вони тобі сподобаються?

– Все смачне завжди на верхній полиці.

*

Коли нічого не хотілося робити, Хлопчик міг просто сидіти та спостерігати за Котом.

Кіт був цікавий і коли рухався, і коли спав. Навіть коли він позіхав, у глибині його пащі було видно маленький всесвіт.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9

Сподобався твір? Залиш оцінку!

3.7 / 5. Оцінили: 3

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Бусинки и капли”

Надея Ясминска

Видавництво: “Более другое”

2016 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: