TOU

Напередодні Івана-Купала

Захаріас (Цакаріас) Топеліус

Світло і весело жити на Божому світі серед красного літа. Пташки співають, дерева вкриті зеленим листям; сонце ніби занурюється в озеро і залишається там весь час, допоки  півень дрімає на бантах, а потім раптом виходить з озера та так швидко, що цей півень навіть не вспіває надіти свої шкарпетки.

Фінляндія — така велика країна, що на її півночі набагато світліше літом і набагато темніше зимою, ніж на півдні. Це тому, що вони знаходяться на різній віддалі від екватора — це відомо з географії. Якщо хочеш щось почитати похмурої ночі серед літа в таких містах як Або, Гельсінгфорсі і Виборзі треба запалити свічку, а в місті Улеоборзі можна цілих три місяці читати без свічок, як би не було похмуро.

Сталось так, що один маленький песик з’явився на світ Божий в кінці квітня, в кінці липня йому вже було три місяці. Весь цей час не було темно, а в кінці серпня ночі стали ставати більш темними. Песик дуже здивувався – йому здавалось, що весь світ заховався у мішок – і ось він  сів на сходах і почав гавкати на темноту.

Ввечері напередодні свята Івана-Купала всі хлопчики звично ганяють м’яча, а дівчатка танцюють і співають, або мають інші забавки. Ті з них, в кого є гроші, можуть купити собі різні солодощі, а бідним дітям, якщо з ними ніхто не поділиться, лишається тільки дивитися як інші ласують.

Вночі на узвишші запалюють багаття, вогонь цього багаття у Фінляндії називається Кокко, а в деяких районах Швеції його ім’я Бальдерс-бооль, вогонь цей ніби говорить, радійте люди літу, теплу, сонячному світлу.

На Різдво, в темну пору року, запалюють багато свічок в церквах, а це говорить, що Господь наш, Ісус Христос, є вічне світло світу, яке осяює усю землю.

Посеред літа у всій природі здійснюється служіння Богу, і тоді цілий ліс є храмом Божим: над ним з небес сяє променисте сонце, там дзвенять голубі дзвіночки, там проповідують древні сосни, там водоспад своїм шумом сповіщає слово Боже, там вітер як на органі грає гілками дерев, а маленькі пташки своїми слабенькими голосами безперестанку співають псалми на славу Божу.

Літня проповідь говориться на слова з початку молитви Господньої: «Хай святиться ім’я Твоє. Нехай прийде Царство Твоє. Хай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі».

І пташині псалми мають слова, але не кожен їх розуміє. Ці слова перейняли пташки від Божих ангелів і ці слова говорять: «Слава во вишніх Богу і на землі мир, в людях благовоління».

А квіти говорять один одному: «Цар Соломон, у своїй величі, не був так гарно одягнений так, як ми».

Звичайно, приємно дякувати і славословити Бога в церкві з іншими, і одному у себе вдома. Як радісно, коли вся земля прославляє доброту Божу, коли стоїш в лісі, облитий сонячним промінням і чуєш, як дерева говорять один одному: «Так, ми всі діти Божі і все це по його невимовній милості. Подякуємо ж і прославим Його святе ім’я!»

Я хочу розповісти вам щось веселе і гарненьке, що трапилося одного разу вночі напередодні Івана-Купала.

Густав і його сестра, Соня, в цей день спали після обіду, щоб не дрімати, коли настане ніч. Годині о 6 вечора вони поїли хліба з маслом, випили по склянці молока, і вирушили на луг з м’ячами, палицями і обручами для гри в серсо. Кожен з них отримав від батька по срібній монеті, щоб чим-небудь поласувати; там за старим звичаєм зазвичай продавали дітям вафлі і пряники.

На лузі вже зібралося багато хлопчиків і дівчаток. Діти грали в м’яч, кидали серсо, бігали в доганялки, грали в яструба і голуба. Всім було дуже весело. Навіть горобці, які сиділи неподалік на даху сараю, весело щебетали, вони завжди так роблять, коли бачать щось цікаве і веселе.

Нарешті Густав і Соня набігалися до втоми.

– Ходімо, та купимо собі вафель на мої гроші, – сказав брат сестрі.

– Добре, підемо, – сказала Соня.

Біля дороги сиділи п’ять або шість хлопчиків і дівчаток і з насолодою ласували вафлями, густо посипаючи їх цукром. Неподалік від них сиділа осторонь маленька дівчинка, одягнена в лахміття і тихенько поглядала на вафлі. Вона нічого не говорила, нічого не просила, але постійно дивилася в той бік і від часу до часу кусала свої маленькі пальці.

– Ти напевно дуже голодна? – запитала її Соня. – Хіба ти нічого не їла сьогодні?

Маленька мовчала і спочатку не хотіла відповідати.

– Я з учорашнього дня нічого не їла, – промовила вона потім.

– На, візьми мою гроші і купи собі поїсти, – сказав Густав. – Ми перед вечерею їли хліб з маслом, а у моєї сестри ще є гроші.

– Мої гроші побережемо, поки не зголодніємо більше, – сказала Соня братові.

– Мабуть, – погодився Густав. І вони пішли знову бавитись. Маленька дівчинка кивнула їм на подяку, і ніхто не знав, що вона купила собі за цю монетку.

Пізно ввечері одні з дітей розійшлися спати по домівках, а інші вирушили в ліс запалювати багаття. Там, на найвищому горбі, була складена велика купа смолистих пнів і хмизу. Як тільки сонце заховалося, цю купу підпалили і величезне багаття запалало яскравим полум’ям. Це було прекрасне видовище. Темні ялинки стояли колом, дим і полум’я високо піднімалися до синього нічного неба, а навколо вогню танцювали і старі і малі. Білобровий дрізд, який тільки що давав в лісі свій концерт, замовк від подиву; комарі в захопленні летіли прямо в вогонь, щоб краще бачити, а лисиця обережно виглядала з-за каменю: їй цікаво було знати, що за веселі вистави там відбуваються.

Сторінки: 1 2

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

1 Коментар
  • Олена
    07.04.2022 23:47

    Дуже гарна та повчальна казка.Дякуємо за казку.

    0
    0
Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: