ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу! Слава Україні!

Наполегливість

Казки Люсі Робін ( Людмила Дробина)

В одному чудовому лісі жив маленький їжачок Тоні. Батьки його були дуже добрі, а сам він—веселий і допитливий.
Їжачок любив бавитися з друзями, бігати і стрибати, співати й малювати…

Якось сонячного ранку Тоні на ходу мугикав собі пісеньку. І йому сяйнула ідея: «Я так гарно співаю! Хочу навчитися ще й грати на чомусь. Наприклад…» — Тоні на мить задумався,
а тоді радісно вигукнув:

— На піаніно! Звісно ж! Як я раніше не здогадався! Отже, вирішено: я запишуся до музичної школи!

Запальний їжачок подумав, що відкладати таку важливу справу на завтра не варто. Не гаючи ані хвилини, він помчав до лісової музичної школи.
Тоні забіг до школи і поспіхом почав шукати когось, хто навчив би його грі на піаніно. Він зайшов у перші відчинені двері — і його привітно зустріла учителька, пані Лисиця.

— Доброго дня! Я хочу навчитися грати на піаніно, — зайшовши у клас, повідомив Тоні. — Можна?

— Добридень! Хочеш — тож, звісно, навчатимемося. Сідай, — сказала вчителька і почала пояснювати Тоні, як створюється музика.

Пані Лисиця розповідала багато цікавого. Спершу про ноти, потім про те, як треба розминати пальчики…

— Ну, добре, добре, а коли вже гратимемо? — нетерпляче запитав їжачок.

— Спершу вивчимо ноти. Ось нота до, а це — ре, — продовжувала пані Лисиця.

— Так, я все зрозумів! Починаю грати! — сказав Тоні й узявся швидко тарабанити по клавішах.

На його подив, пролунав страшенно неприємний звук.

— Ой! Щось у мене не виходить,— розгублено пробурмотів Тоні.

— Щоб заграти, необхідно довго вчитися. І мати терпіння. Отже, це — нота мі… — продовжувала вчителька.

— Так-так, я все вивчив! Мі, до, ре — помідори… Граю! — зрадів Тоні. Та коли взявся до клавіш, знову нічого не вийшло.

На це потрібен час. Старанно працюватимемо — і тобі обов’язково все вдасться! — надихала пані Лисиця малого учня.
Але Тоні вже охолов до піаніно.

— Мені вже набридло, — пробурмотів він. — Сидиш, сидиш — і жодного результату. Краще я піду!
Неподалік від музичної школи він побачив, як миші грають у м’яча.

«Ось ким я хочу бути — футболістом!» — пожвавився Тоні.

Ця думка так надихнула їжачка, що він негайно вирішив піти до футбольної секції. Бо недарма ж він, Тоні, дуже швидко бігає.

На стадіоні було гамірно: маленькі футболісти ганяли м’яча по полю. Їжачка записали до секції й одразу відправили на тренування.

Тоні негайно хотів вибігти на поле, однак тренер Вовк не дозволив: «Спочатку зробимо розминку». Тоні неохоче поприсідав декілька разів і вирішив, що вже готовий забивати
голи.

— Тоні, куди це ти? — знову зупинив його тренер. — Ще десять відтискань і п’ять хвилин стрибків на скакалці. Тренуйся.

Їжачку довелося послухатися Вовка. Розминка здавалася такою нудною… Тоні виконував усі вправи неохоче і мріяв лише про те, аби швидше вибігти на зелене поле і влупити по
м’ячу.

Нарешті після розминки їжачок вийшов на поле. Його поставили на ворота, і Тоні це дуже засмутило.

— Ну, що це за футбол такий — м’яч ловити! Та я зараз запрост… — Тоні не встиг закінчити фразу і заверещав: — Ой, мій ніс! Мій ніс! — малий воротар схопився за носа.

От халепа — їжачок не помітив м’яча, і той поцілив йому прямісінько в носа. Не встиг Тоні стати футболістом, а в нього вже розбитий ніс, а сам він — на лавці запасних. Їжачок зрозумів, що футбол теж не для нього.

Засмучений, Тоні чимчикував лісовою стежиною. Раптом він вийшов до річки. Їжачок сів на березі й спостерігав за бобрами, які будували загату. О, як вправно вони плавали, а потім по черзі пірнали! Дивлячись на майстрів-бобрів, їжачок теж негайно захотів навчитися плавати й пірнати.

— Перепрошую, а ви навчите й мене плавати? — поцікавився їжачок.

— Звичайно! — радісно відповів найвправніший бобер. — Дивись і повторюй!

Їжачок неймовірно зрадів, що його погодилися навчити.

— Отож, роби лапками раз-два… — продовжував бобер. — Стій, стій, у воду не заходь! Поки що просто стій на березі й дивися! — ледь устиг зупинити завзятого їжачка бобер.

Бобер показував, як правильно рухати лапками як тримати мордочку над водою. Найголовніше, як казав новий вчитель, не боятися води. Їжачок старанно повторював усі рухи і намагався їх запам’ятати.

— Ну, я пішов! — вигукнув Тоні й побіг до води.

— Тільки на глибину не заходь! — розхвилювався вчитель.

— Я ж уже все вивчив! — заспокоїв його їжачок.

Він заходив у воду далі й далі, глибше і глибше. Аж раптом закричав: — Ой-ой, допоможіть! Рятуйте! Я не вмію плавати!

Тоні почав тонути. Бобер кинувся на допомогу, витягнув їжачка на берег і хотів продовжити урок.

Проте Тоні мовчки підвівся і пішов подалі від річки.

Їжачкові вже не хотілося вчитися грати на піаніно, не хотів він бути і футболістом чи плавцем. Сумний, він прийшов додому, зайшов до своєї кімнати
і гірко заплакав.

— Привіт, синку! Що трапилося? — запитав тато, зазирнувши до нього.

— Я… я нічого не вмію! — крізь сльози пролепетав Тоні.

Тато здивувався, бо Тоні був дуже кмітливим і розумним.

— Я б так не сказав… Ти вже багато чого вмієш, — переконував тато.

— На піаніно грати не вмію, у футбол ганяти не виходить,— засмучено пояснив їжачок, — плавати я теж не здатний: зайшов у воду і ледь не потонув.

Щойно тато почав пояснювати, що всьому цьому можна навчитися, Тоні заперечив:

— Так я вже вчився!

— Справді? — здивувався тато. — І коли?

— Сьогодні! Проте нічого не вмію! — сердито відказав Тоні.

Зрештою мудрий тато все зрозумів. Тоні хотів навчитися всього за один день. Але їжачку забракло наполегливості та терпіння, щоб вивчити бодай щось.

— Неможливо навчитися чомусь за один день! Потрібно старанно працювати і трудитися багато місяців і навіть років, — пояснював він синові.

— Тобто… щоб заграти на піаніно, треба вчитися цілий рік?! — здивувався Тоні.

— Звичайно, і навіть більше. І в цій, та й в усіх справах необхідна сила волі, щоб не сидіти склавши лапки, а завзято трудитися. Тому не плач. Ти не досяг мети, тому що не навчався наполегливо і довго

— Справді? — зрадів Тоні. — Тож я не нездара? — з надією запитав Тоні, витираючи сльози.

— Звісно ж, ні! Потрібно терпляче трудитися, щоб чогось навчитися. Навіть ходити і бігати ти теж колись вчився,— підбадьорював їжачка тато.

— Справді? Тоді завтра я повернуся до музичної школи! — вигукнув щасливий їжачок.

Тепер Тоні все зрозумів. Терпіння, наполегливість і сила волі — ось що допоможе йому стати музикантом чи спортсменом.

 

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.5 / 5. Оцінили: 16

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Казки на ніч”
Люсі Робін ( Людмила Дробина)
Видавництво: “ Махаон-Україна”
м. Харків, 2022 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: