<

Наречений та наречена

Казка Ганса Крістіана Андерсена. Читати українською онлайн.

Хлопчик-дзига і панночка-м’ячик лежали поряд в коробці з іграшками, і хлопчик-дзига сказав сусідці:

— А чи не одружитися нам? Адже ми лежимо в одній коробці.

Але панночка-м’ячик, що була сап’янового походження і вважала себе представником високого товариства, гордо промовчала.

На другий день прийшов хлопчик, господар іграшок, і пофарбував дзигу в червоний і жовтий кольори, а в саму серединку вбив мідний цвяшок. Ой як гарно було, коли дзига закрутилася!

— Погляньте на мене! — сказав він м’ячику, — Що ви скажете тепер? Чи не одружитися нам? Чим ми не пара? Ви стрибаєте, а я танцюю. Ще треба пошукати таку славну парочку!

— Ви думаєте? — сказала панночка-м’ячик. — Ви, мабуть, не знаєте, що я веду своє походження від сап’янових чобітків і що всередині у мене гумова кулька?

— А я з червоного дерева, — сказав дзига. — І мене виточив сам міський суддя! У нього свій власний токарний верстат і він з таким задоволенням займався мною!

— Це дійсно так? — засумнівалася панночка-м’ячик.

— Нехай більше не торкнеться мене батіжок, якщо я брешу! — сказав хлопчик-дзига.

— Ви дуже красномовні, — відповіла панночка-м’ячик. — Але я все-таки не можу погодитися. Я вже майже наречена! Варто мені злетіти в повітря, як з гнізда висовується стриж і все питає: «Чи згодні? Чи згодні?» Подумки я щоразу кажу: «Так», значить справу майже залагоджено. Але я обіцяю ніколи вас не забувати!

— Ось ще! Дуже потрібно! — сказав хлопчик-дзига, і вони перестали розмовляти.

На другий день м’ячик вийняли з коробки. Хлопчик-дзига дивився, як він, мов птах, здіймався в повітря все вище, вище… і нарешті зовсім зникав з очей, потім знову падав і, торкнувшись землі, знову злітав догори; тому, що його тягло туди, або тому, що всередині у нього сиділа гумова кулька — невідомо. На дев’ятий раз м’ячик злетів і — шукай вітру в полі! Хлопчик шукав, шукав — немає ніде, та й годі!

— Я знаю, де м’ячик! — зітхнув дзига. — У гнізді, одружена з стрижем!

І чим більше думав дзига про м’ячик, тим більше закохувався. Кажучи правду, він все сильніше закохувався тому, що не міг одружитися зі своєю коханою, тільки подумайте — вона віддала перевагу іншому!

Дзига танцював і співав, але не переставав думати про панночку-м’ячик, яка була для нього все прекрасніша і прекрасніша.

Так пройшло багато років; любов дзиги вже постаріла. Та й сам дзига був вже немолодий… Раз його взяли і позолотити. Ото була пишнота! Він весь став золотий і кружляв і гудів так, що любо було подивитись! Раптом він підстрибнув вище і — пропав!

Шукали, шукали, навіть в льох залазили, – нема, нема, ніде нема!

Куди ж він потрапив?

У помийне відро! Воно стояла якраз під водостічним жолобом і було повне різної гидоти: обгризених качанів, трісок і різного сміття.

— Потрапив, нічого не скажеш!.. — зітхнув дзига. — Тут і вся позолота зійде! І що за дрантя тут навколо?

І він глянув на довгий обгризений качан і ще на якусь дивну круглу річ, подібну до гнилого яблука. Але це було не яблуко, а стара панянка-м’ячик, яка застрягла колись в ринві, пролежала там багато років, вся промокла і нарешті впала у відро.

— Слава Богу! Нарешті хоч хтось із нашого кола, з ким можна поговорити! – сказала панянка-м’ячик, побачивши позолочену дзигу. — Я ж, по суті, з сап’яну, і зшита дівочими ручками, а всередині у мене гумова кулька! А хто це скаже, дивлячись на мене? Я мало не вийшла заміж за стрижа, та ось потрапила у ринву і пролежала там цілих п’ять років! Це не жарт! Особливо для дівчини!

Дзига мовчав; він думав про свою стару любов і все більше і більше переконувався, що це вона.

Прийшла служниця, щоб спорожнити відро.

— А, ось де наша дзига! — сказала вона.

І дзига знову потрапив до кімнати, а про м’ячик навіть не згадували. Сам дзига ніколи більше не заїкався про своє старе кохання: любов як рукою знімає, якщо об’єкт любові пролежить п’ять років в ринві, та ще й зустрінеться вам у помийному відрі! Тут його і не впізнаєш!

Подобається!

Сподобалась казка? Залиш оцінку!

4 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Залишити коментар